Ухвала суду № 95774246, 10.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 березня 2021 р. Справа № 160/16608/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В.

при секретарі судового засідання Прогонній В.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Армашової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні місті Дніпрі клопотання представника відповідача по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання сплатити матеріальну шкоду,-

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), матеріальну шкоду у розмірі 1 422 889 (один мільйон чотириста двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять) грн., у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 21.12.2020 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.01.2021 року о 14:00 год.

14.01.2021 року на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшов від Дніпропетровської обласної прокуратури відзив на позовну заяву.

14.01.2021 року згідно довідки секретаря судового засідання Прогонної В.В. слухання справи №160/16608/20 знято з розгляду, у зв`язку із перебуванням судді Тулянцевої І.В. у відпустці.

Наступне судове засідання призначено на 03 лютого 2021 року о 14:30 год.

В підготовчому судовому засіданні 03.02.2021 року оголошено перерву, у зв`язку з отримання додаткових доказів у справі.

15.02.2021 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

В підготовчому судовому засіданні 15.02.2021 року оголошено перерву, у зв`язку з наданням додаткового часу для ознайомлення з наданими документами позивачу.

В підготовчому судовому засіданні 22.02.2021 року представник відповідача заявила клопотання про продовження строку підготовчого судового засідання у зв`язку з необхідністю подання додаткових доказів.

Позивач не заперечував проти продовження строку підготовчого провадження до 30 днів.

Ухвалою суду від 22.02.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №160/16608/20 на 30 днів. Оголошено в підготовчому судовому засіданні перерву до 01.03.2021 року до 14 год. 30 хв.

В підготовчому судовому засіданні 01.03.2021 року оголошено перерву до 10.03.2021 року до 15 год. 00 хв., у зв`язку з наданням додаткового часу відповідачу для надання додаткових доказів.

У судовому засіданні 10.03.2021 року представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у даній справі. Клопотання обґрунтовано тим, що вимоги про відшкодування шкоди, які можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, при цьому, вимога позивача про стягнення матеріальної шкоди жодним чином не поєднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, адже у позовній заяві позивач посилається на пряму норму статті 152 Конституції України. Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, враховуючи, що вимоги позивача стосуються стягнення матеріальної шкоди завданої фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, відповідач вважає, помилковим твердженням позивача про належність даного спору до юрисдикції адміністративного суду, атому даний спір повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Позивач проти закриття провадження заперечував з наведених у поясненнях підстав, вважає, що позов повинен розглядатися судом адміністративної юрисдикції, оскільки спір носить публічно-правовий характер.

Представник відповідача клопотання про закриття провадження у справі підтримала, просила задовольнити.

При постановленні ухвали суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно п.3 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративним судом є суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір є спір, зокрема, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Відповідно до ч.3 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, який чинний на час виникнення спірних правовідносин.

У преамбулі Закон України «Про прокуратуру» зазначено, що цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Статтею 1 Закон України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади регулюється розділом та звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді регулюються розділами V та VII Закону Украине «Про прокуратуру».

Питання соціального та матеріально-побутового забезпечення прокурора та інших працівників органів прокуратури регулюється розділом IX Закону України «Про прокуратуру».

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28.12.2014 року внесено зміни до п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та визначено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII зі мінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

У справі, що розглядається, позивач у позовній заяві просить відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати (посадового окладу), яка мала бути нарахована позивачу та виплачена, за період коли він працював на посаді прокурора, а саме за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року.

Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоплаченої частини заробітної плати (посадового окладу), які мали бути нараховані позивачу за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року, коли він працював на посаді прокурора, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Згідно п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Проте, відповідачем не підтверджено, що вказаний спір носить приватноправовий характер.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні, а у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі №160/16608/20 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 16.03.2021 року.

Суддя І.В. Тулянцева