Рішення № 95774131, 25.03.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/795/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - відповідач, Поворська сільська рада) про визнання дій протиправними щодо відмови у збереженні середньої заробітної плати, яку позивач одержував за роботу на виборній посаді Поворського сільського голови у Поворській сільській раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету на період працевлаштування, та зобов`язання провести нарахування та виплату середньої заробітної плати, яку позивач одержував на виборній посаді з 18.11.2020 та до дати працевлаштування, але не більше ніж за шість місяців з моменту припинення позивачем повноважень Поворського сільського голови.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, за результатами чергових виборів 31.10.2010 позивача було вперше обрано сільським головою Поворської сільської ради, повноваження сільського голови розпочались 16.11.2010 після прийняття ним присяги посадової особи місцевого самоврядування.

Вказує, що до обрання на посаду сільського голови він працював старшим майстром Поворського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» та 10.11.2010 був звільнений на підставі частини 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку із переходом на виборну посаду.

На наступних чергових виборах позивач був вдруге обраний сільським головою Поворської сільської ради, за результатами перших місцевих виборів до Поворської сільської ради ОТГ від 11.12.2016 його втретє було обрано на посаду Поворського сільського голови, а з 17.11.2020 звільнено з посади Поворського сільського голови у зв`язку із припиненням повноважень з підстав обрання нового сільського голови на чергових виборах, що мали місце 25.10.2020.

Зауважив, що у відповідності до норм КЗпП України щодо гарантій працівників, які перейшли працювати на виборну посаду, за ним, як працівником, за постійним місцем роботи зберігалось робоче місце на весь період роботи на виборній посаді. Після звільнення із виборної посади, позивач звернувся до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» із вимогою щодо надання йому робочого місця за посадою, з якої його було звільнено у зв`язку із переходом на роботу за виборною посадою, однак йому було відмовлено у поновленні на роботі у зв`язку із скороченням такої посади через скорочення працівників та зменшення обсягу виробництва.

02.12.2020 позивач звернувся до Поворської сільської ради із заявою, в якій вказав про необхідність нарахування та виплати йому середньої заробітної плати на період його працевлаштування, оскільки він може бути забезпечений роботою за посадою, на якій працював до обрання на виборну посаду сільським головою, а відтак, з підстав що визначені частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» прохав зберегти середню заробітну плату та нараховувати і виплачувати гарантовану виплату на період працевлаштування.

Однак 28.12.2020 відповідачем було відмовлено у задоволенні поданої заяви, підставою для відмови стало те, що, на думку відповідача, така гарантія може мати місце виключно у випадку ліквідації підприємства, а у даній ситуації через скорочення штату та відсутності штатної одиниці «старшого майстер лісу Поворського лісництва» право на застосування норм частини 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» відсутнє.

Позивач, вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, а його охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що до моменту обрання на посаду сільського голови позивач не перебував у трудових відносинах, оскільки він був звільнений з роботи з Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» 10.11.2010, а прийнятий на посаду голови Поворської сільської ради 16.11.2010 року, а відтак на нього не поширюється гарантія, передбачена частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», щодо збереження за ним середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. Також вказує, що вищезазначена виплата здійснюється лише особам, які зайняті пошуками нової роботи, однак позивачем не додано доказів того, що він перебуває у пошуках роботи. Просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач підтримав власну правову позицію, викладену у позовній заяві. Зазначив, що твердження відповідача про те, що до обрання та набуття повноважень сільського голови позивач не перебував у трудових відносинах є виключно власним тлумаченням обставин справи, оскільки згідно наказу від 10.11.2010 № 66 його звільнено з посади саме у зв`язку з обранням головою Поворської сільської ради на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України. Просив позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 16.11.2010 був обраний сільським головою Поворської сільської ради та прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування.

В подальшому, 18.11.2015 та 26.12.2016 позивач повторно був обраний сільським головою Поворської сільської ради, а 17.11.2020 припинено повноваження сільського голови, що підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та не заперечуються сторонами.

02.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Поворської сільської ради із заявою, в якій просив вирішити питання щодо збереження за ним середньої заробітної плати на період його працевлаштування, що передбачено частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», у зв`язку з неможливістю працевлаштування за попереднім місцем роботи. До вказаної заяви позивачем було додано довідку Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» від 18.11.2020 №305/1 та копію його трудової книжки.

Листом від 28.12.2020 №1932/3.5/2-20 відповідач фактично відмовив у задоволенні заяви позивача, зазначив, що передбачена частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» гарантія щодо збереження протягом шести місяців середнього заробітку може мати місце у випадку ліквідації підприємства. Також у вказаному листі роз`яснено право позивача вирішити спір із Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством «Тур», як попереднім працедавцем, у судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

Згідно з частиною 1 статті 42 вказаного вище Закону повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.

При цьому, як передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з із частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.

Гарантії для працівників, обраних на виборні посади, також встановлені статтею 118 КЗпП України, за приписами якої працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

З наведених норм слід дійти висновку про те, що законодавець гарантує колишньому депутату міської ради чи, як у даному випадку, сільському голові збереження середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді лише за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. При цьому обов`язок запропонувати звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади роботу (посаду) за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації в разі відсутності можливості працевлаштувати на попередній або рівнозначній посаді покладається саме на роботодавця. За змістом Закону збереження протягом шести місяців середнього заробітку не звільняє адміністрацію установи, де працював депутат міської ради, вжити заходи до його працевлаштування.

Гарантія збереження середньої заробітної плати, яку голова сільської ради одержував на виборній посаді, можлива лише за умови неможливості надання йому попередньої роботи і виключно на період його працевлаштування, але не більше шести місяців. При цьому необхідною умовою реалізації зазначеного права є неможливість забезпечення роботодавцем надання попередньої роботи (посади), а у разі її відсутності - іншої рівноцінної роботи (посади) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» покладає на роботодавця обов`язок забезпечити депутату, строк повноважень якого закінчився, надання попередньої роботи (посади) і лише в разі її відсутності - іншої рівноцінної роботи (посади) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Отже, чинним законодавством гарантується право депутата місцевої ради чи, у даному випадку, сільського голови на надання йому, після закінчення його повноважень за виборною посадою, попередньої або рівноцінної роботи (посади), а за її відсутності - збереження за ним середньої заробітної плати на строк не більше шести місяців або до дня його працевлаштування.

Водночас підставою для припинення таких виплат є працевлаштування колишнього депутата місцевої ради в період гарантованого шестимісячного строку для працевлаштування; виникнення права на пенсійне забезпечення; закінчення гарантованого шестимісячного строку для працевлаштування.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.08.2020 (справа №174/445/16-а (2-а/174/18/2016).

Як вбачається з матеріалів справи, до обрання на виборну посаду сільського голови Поворської сільської ради позивач працював на посаді старшого майстра Поворського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» та 10.11.2010 був звільнений з посади у зв`язку з обранням головою Поворської сільської ради на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України, про що у трудову книжку позивача внесено відповідний запис.

У свою чергу, відповідно до довідки Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» від 18.11.2020 №305/1 станом на 18.11.2020 на підприємстві відсутня можливість працевлаштування позивача на посаду старшого майстра Поворського лісництва через скорочення чисельності працівників та зменшення обсягів виробництва. Інша рівноцінна робота на підприємстві станом на 18.11.2020 відсутня.

Отже, станом на день звернення позивача до Поворської сільської ради його працевлаштування за попереднім місцем роботи є неможливим.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середньої заробітної плати, яку він одержував раніше на виборній посаді у Поворській сільській раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців.

При цьому, доводи відповідача про те, що до моменту обрання на посаду сільського голови позивач не перебував у трудових відносинах, оскільки він був звільнений з роботи з Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» 10.11.2010, а прийнятий на посаду голови Поворської сільської ради 16.11.2010 року, а відтак на нього не поширюється гарантія щодо збереження за ним середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Як вбачається з наказу Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» від 10.11.2010 №66, ОСОБА_1 з 10.11.2010 звільнено з посади старшого майстра лісу Поворського лісництва у зв`язку з обранням його головою Поворської сільської ради (пункт 5 статті 36 КЗпП України).

Також у трудову книжку позивача внесено запис №14, відповідно до якого останній 10.11.2010 звільнений з посади старшого майстра Поворського лісництва у зв`язку з обранням головою Поворської сільської ради (пункт 5 статті 36 КЗпП України) (підстава наказ від 10.11.2010 №66).

Пунктом 5 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є, зокрема переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача 10.11.2010 з Поворського лісництва Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур» відбулось у зв`язку з переходом на роботу за виборною посадою, що спростовує доводи відповідача, про те, що до моменту обрання на посаду сільського голови позивач не перебував у трудових відносинах.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, що він реалізовує право на працевлаштування (звертався до підприємства, установи, організації чи до іншого роботодавця, а також, що він зареєстрований у державному центрі зайнятості і не має можливості працевлаштуватися та потребує соціального захисту), а також про протиправність відмови роботодавця у прийнятті на роботу виборного працівника після закінчення строку його повноважень та можливість судового розгляду такого спору, оскільки предметом даного спору є визнання протиправними дій Поворської сільської ради щодо відмови позивачу у збереженні середньої заробітної плати (за шість місяців) та зобов`язання провести її нарахування та виплату, а не працевлаштування позивача.

Також суд наголошує на тому, що Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» не передбачено обов`язку позивача доводити правомірність відмови попереднього роботодавця щодо працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у збереженні середньої заробітної плати, яку він одержував за роботу на виборній посаді, діяв всупереч приписам частини 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», а тому такі дії слід визнати протиправними, та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді у Поворській сільській раді, на період його працевлаштування, починаючи з 18.11.2020 та до дати працевлаштування, але не більше ніж за шість місяців.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 5500,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вважає витрати на правничу допомогу та їх розмір оплати необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правничої допомоги від 13.01.2021, укладений між позивачем та адвокатським бюро «Адвоката Дзивульської; розрахунки вартості наданих послуг від 13.01.2021 та від 21.02.2021, з яких вбачається, що позивачу надано послуги з підготовки та оформлення позовної заяви на суму 3500,00 грн., та з підготовки та оформлення відповіді на відзив на суму 2000,00 грн.; квитанції від 18.01.2021 № 12 на суму 3500,00 грн. та від 20.02.2021 на суму 2000,00 грн.

Як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, та приймаючи до уваги клопотання відповідача стосовно судових витрат, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5500,00 грн. є неспівмірною та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia, заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи заперечення відповідача щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 3 000,00 грн; решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Крім того, судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 875,60 грн. згідно квитанції від 18.01.2021.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судові витрати в загальному розмірі 3875,60,00 грн., з них 875,60 грн. судовий збір та 3000,00 грн. витрати на правову допомогу.

Керуючись статтями 243 - 246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», суд:

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді - Поворського сільського голови у Поворській сільській раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців.

Зобов`язати Поворську сільську раду Ковельського району Волинської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середньої заробітної плати, яку він одержував на виборній посаді у Поворській сільській раді Ковельського району Волинської області, на період його працевлаштування, починаючи з 18.11.2020 та до дати працевлаштування, але не більше шести місяців.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 3875,60 грн. (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять грн. 60 коп.).

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

Відповідач: Поворська сільська рада Ковельського району Волинської області (45050, Волинська область, Ковельський район, село Поворськ, вулиця Київська, будинок 39, ідентифікаційний код 04334057).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич