Рішення № 95773850, 16.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 березня 2021 р. Справа № 120/7096/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2280 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А2280 (далі - ВЧ А2280, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ А2280 щодо недотримання положень Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2021, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.02.2021 за № 169/5360 (далі - Інструкція), під час нещасного випадку 17.08.2021 із ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ВЧ А2280 призначити та провести розслідування обставин нещасного випадку, що мав місце 17.08.2001 із ОСОБА_1 ,, який проходив військову службу за контрактом у званні рядового, на посаді водія-електрика відділення (обробки зарубіжної інформації) відділу бойового управління (та телекомунікаційного зв`язку) командно-розвідувального центру у відповідності до Інструкції.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем всупереч положенням Інструкції не було створено комісію з розслідування нещасного випадку, не було складено акти, тобто не було здійснено розслідування нещасного випадку за фактом отримання позивачем 17.08.2001 травми, що сталась при виконанні обов`язків на військовій службі. На думку позивача, відповідачем не враховані наявні обставини нещасного випадку, не було дотримано визначених Інструкцією порядків та не проведено відповідного розслідування.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою про відкриття провадження встановлені сторонам строки для подання заяв по суті справи.

21.12.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 03.03.2020 на адресу ВЧ А2280 від позивача надійшло звернення (вх. № 81) з вимогою надання наказу про призначення розслідування та видачу довідки про обставини отриманого ним захворювання під час проходження військової служби 17.08.2001, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби. У даному зверненні позивачем стверджувалось, що виконуючи наказ про переміщення збройної піраміди у боксі зі спецтехнікою Урал-4320, яку він обслуговував, працюючи водієм-електриком, ним було отримано міжхребцеву грижу поперекового відділу. Задля встановлення достовірності зазначених відомостей позивача 22.04.2020 наказом командира ВЧ А2280 призначене службове розслідування, під час якого встановлено, що письмового наказу командиром ВЧ А2280 на виконання завдання, що призвело до травмування позивача, надано не було, позивачем також не було надано підтвердження факту виконання завдання від 17.08.2001, а тому розслідування по факту травмування не проводилось, жодних документів, пов`язаних з причинами та обставинами отримання травми позивачем у ВЧ А2280, не обліковано. Також відповідач вказує, що під час службового розслідування встановлено, що обстежити місце травмування неможливо через терміни давності (станом на сьогоднішній день, місце, про яке стверджує позивач, використовується за іншим призначенням, розміщення техніки та іншого майна не відповідає обставинам 2001 року), встановити обставини та причини, що призвели до нещасного випадку, а також осіб, які могли допустити його травмування неможливо, так як на той час командиром ВЧ А2280 була інша посадова особа, яка на даний час звільнена з лав Збройних Сил України, контактні дані останнього відсутні. Крім того, зазначає, що надані документи та матеріали дійсно підтверджують факт захворювання, проте відповідно до них встановити причинно-наслідковий зв`язок виникнення захворювання неможливо, документально підтверджуючих доказів не встановлено, а твердження позивача ґрунтуються виключно на його словах. Відтак, оскільки розслідуванням взагалі не встановлено факту (не підтверджено) нещасного випадку (травмування), то і відповідно результати його проведення, а саме акти НВ-2 та НВ-3 не були складені.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

06.01.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній навів свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Зазначив, що у 2001 році позивач проходив військову службу за контрактом у званні рядового, на посаді водія-електрика відділення відділу бойового управління командно-розвідувального центру. 17.08.2001, перебуваючи на території ВЧ А2280 та переміщуючи збройову піраміду за усним наказом начальника, яка розташована у боксі зі спецтехнікою Урал-4320, отримав міжхребцеву грижу поперекового відділу. До медичної книжки лікарем медичної служби, як зазначено представником позивача, було внесено діагноз: "Гостра люмбалгія з вираженим больовим синдромом", неврологом Військового медичного центру було підтверджено діагноз: "Люмбаго" та надано 07 днів на звільнення. Прямий причинно-наслідковий зв`язок між перенесенням збройної піраміди, різким відчуттям болю у попереку після завершення її переміщення та поставленими в той й же день діагнозом лікарів: "Гостра люмбалгія з вираженим больовим синдромом" та "Люмбаго", вказує, що хвороба люмбалгія супроводжується регулярними нападами болю в нижній частині спини і обмежує рухливість людини. Симптомами є різкий біль у попереку, який посилюється під час руху, спазм в області попереку, обмеження рухливості.

У відповіді на відзив також зазначено, що оскільки фактично 17.08.2001 з позивачем виник нещасний випадок гострого професійного захворювання, який призвів до звільнення його від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця, то з метою проведення розслідування нещасного випадку та отримання його відповідних результатів, у 2020 році останній звернувся до командира ВЧ А2280 з повідомленням про нещасний випадок, який стався з ним у 2001 році. Однак розслідування в порядку визначеному Інструкцією проведено не було, як і не було складено результатів такого розслідування. Позивач переконаний, що відповідачем порушено його право на належне проведення за його зверненням у 2020 році належного розслідування нещасного випадку, та оформлення результатів такого розслідування відповідно до вимог Інструкції.

14.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначено, що відповідь на відзив є такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах. оскільки встановити причинно-наслідковий зв`язок виникнення захворювання, посилаючись лише на слова позивача, неможливо.

Щодо нескладення результатів матеріалів розслідування відповідно до Інструкції, то зазначено, що саме акт проведення розслідування нещасного випадку за формою НВ-2 та акт про нещасний випадок під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 оформляються лише у разі, якщо нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, або не пов`язаний з виконанням цих обов`язків. Оскільки розслідуванням взагалі не встановлено факту (не підтверджено) нещасного випадку, то й відповідно результати його проведення, а саме акти НВ-2 та НВ-3 не були складені, а документи, які б могли підтвердити надану інформацію позивачем щодо отримання ним травми, подано не було ні під час проведення розслідування, ні до матеріалів справи. Тому, на думку відповідача, визнати протиправною бездіяльність ВЧ А2280 неможливо з тих підстав, що факт нещасного випадку не підтверджений, оскільки розслідування обставин нещасного випадку з позивачем проведено. З огляду на викладене, просив в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив на позов відповідача, відповідь на відзив позивача та заперечення відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ А0170 від 29.09.2000 № 180 Міністерства оборони України з ОСОБА_1 підписано контракт терміном на 5 (п`ять) років з 29.09.2000 по 29.09.2005 (водій-електрик відділення обробки зарубіжної інформації відділу бойового управління та телекомунікаційного зв`язку командно-розвідувального центру).

Відповідно до висновку Вінницької обласної медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_1 проведено повторний огляд, де складено акт огляду № 565053 Серії 12ААА, згідно якого встановлена перша "А" група інвалідності (травма одержана внаслідок нещасного випадку, що встановлена безтерміново), останній потребує постійного стороннього догляду.

03.03.2020 позивач звернувся до ВЧ А2280 зі зверненням (вх. № 81), з вимогою надання наказу про призначення розслідування та видачу довідки про обставини отриманого ним захворювання під час проходження військової служби 17.08.2001, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби. У поданому зверненні вказав, що 17.08.2001, знаходячись на території частини отримав міжхребцеву грижу поперекового відділу, виконуючи наказ про переміщення збройової піраміди у боксі зі спец технікою Урал-4320 яку, обслуговував, працюючи водієм-електриком з формую Ф-3 доступу до Державної таємниці. З дозволу командира частини А2280 звернувся до медичної служби ВЧ А0549. Після обстеження його (позивача) було відправлено на амбулаторне лікування з подальшою необхідністю в огляді лікарем неврологом Військово-медичного центру. За результатом огляду було підтверджено в позивача діагноз "Люмбаго" та направлено на амбулаторне лікування впродовж семи днів. Після завершення амбулаторного лікування, як зазначив позивач, ознаки люмбалгії з вираженим больовим синдромом так і залишились, у зв`язку з чим командиром ВЧ А2280 було надано відпустку за станом здоров`я.

Наказом командира ВЧ А2280 Міністерства оборони України від 22.04.2020 № 42 призначено службове розслідування щодо отримання захворювання (травми) під час проходження військової служби.

18.05.2020 за результатами службового розслідування складено акт щодо виявлення причин та обставин, що призвели до отримання захворювання (травми) під час проходження військової служби водієм-електриком відділення обробки зарубіжної інформації старшим солдатом встановлено, що враховуючи те, що службовим розслідуванням неможливо встановити обставини захворювання ОСОБА_1 , комісія встановила наступне: - акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії, Форма НВ-2) - не складати; - акт про нещасний випадок (зникнення, смерть, Форма НВ-3) - не складати; а щодо довідки, то позивачу запропоновано звернутись до Вінницького обласного військового комісаріату щодо порядку отримання дублікату.

Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ А2280 щодо недотримання положень Інструкції під час розслідування нещасного випадку 17.08.2001, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України.

Статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено початок і закінчення проходження військової служби, а також час та місце виконання обов`язків військової служби.

Згідно із частиною 3 статті 24 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент проходження позивачем війкової служби за контрактом) військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Як установлено, ОСОБА_1 з 29.09.2000 по 29.09.2005 перебував на посаді водія-електрика відділення обробки зарубіжної інформації відділу бойового управління та телекомунікаційного зв`язку командно-розвідувального центру) на підставі наказу командира ВЧ А0170 від 29.09.2000 № 180.

Отже, позивач під час проходження військової служби відносився до категорії громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах України, та на нього поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 №36 затверджено Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, зареєстровану в Міністерстві юстиції України .

Вказана Інструкція визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України (в тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України військовослужбовцями), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті під час виконання обов`язків військової служби та аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

Пунктом 3 розділу І Інструкції визначено, дія цієї Інструкції поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції.

Згідно із положенням пункту 1 розділу ІІ Інструкції розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища під час виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок чого зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни (далі - нещасні випадки), які призвели до звільнення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

Згідно із положеннями пункту 2 розділу ІІ Інструкції, у разі настання нещасного випадку безпосередній командир (начальник) або керівник робіт зобов`язаний:

- терміново організувати надання домедичної допомоги, а по можливості - невідкладної (екстреної) медичної допомоги потерпілому військовослужбовцю, забезпечити за необхідності його доставку до військового або найближчого лікувального закладу;

- негайно повідомити про нещасний випадок командира військової частини;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку місце події та устаткування, яке там знаходилось, у такому стані, у якому вони перебували на момент настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров`ю інших військовослужбовців і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення подібних нещасних випадків.

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ Інструкції Нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси.

У разі переформування військової частини, у якій стався такий нещасний випадок, розслідування проводиться її правонаступником, а у разі ліквідації військової частини за відсутності її правонаступника встановлення факту настання нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції передбачено, що командир військової частини, який отримав повідомлення про нещасний випадок, у свою чергу зобов`язаний негайно через засоби зв`язку повідомити про нещасний випадок (зникнення, смерть) старшого командира (начальника) та протягом доби надати йому письмове повідомлення за формою НВ-1 згідно з додатком 2 до цієї Інструкції (далі - повідомлення за формою НВ-1), а також протягом доби призначити комісію з розслідування нещасного випадку чисельністю не менш як три особи у складі голови комісії (яким є один із його заступників) та членів - командира батальйону (дивізіону, ескадрильї тощо), до складу якого входить підрозділ, де стався нещасний випадок, та залежно від того, з чим пов`язаний нещасний випадок, - фахівців профільних служб (озброєння, тилу, пожежної, автомобільної, інженерної, медичної тощо).

Пункт 8 Розділу ІІ Інструкції вказує, що комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом п`яти діб з моменту її утворення.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов`язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до події, та одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- з`ясувати обставини та причини, що призвели до нещасного випадку, установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів (законів, військових статутів, положень, правил, інструкцій, настанов тощо), а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

- скласти акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 згідно з додатком 3 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, і надати їх командиру військової частини на затвердження. Акти підписуються головою комісії та її членами. У разі незгоди зі змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою НВ-2, як його невід`ємну частину.

До акта додаються письмові пояснення свідків, потерпілого, а за потреби також схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації та інші документи, що характеризують місце події (устаткування, машини, апаратура, територія, будівля тощо), медичний висновок щодо діагнозу потерпілого, наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Згідно із п. 9 Інструкції якщо нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, на затвердження командиру військової частини надається тільки акт за формою НВ-2.

Відтак, з наведених законодавчих приписів слідує, що вищевказаними нормами законодавцем закріплений чіткий порядок та особливості розслідування нещасних випадків, що сталися з військовослужбовцями у Збройних силах України, тобто визначено алгоритм дій щодо застосування Інструкції у разі настання такого нещасного випадку.

Судом встановлено, що за зверненням позивача відповідачем не було призначено службове розслідування та не створено відповідну комісію по факту отримання травми, у визначені Інструкцією строки.

Також за фактом отримання позивачем травми не було складено акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 згідно з додатком 3 до Інструкції та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до Інструкції.

Призначення відповідачем службового розслідування, його проведення та оформлення його результатів у відповідності до вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 є безпідставним, оскільки відповідно до пункту 1 розділу І цього Порядку він визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів). Тобто цим Порядком регулюються питання щодо службового розслідування випадків недотримання вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Тому суд приходить до висновку, що службове розслідування комісією службового розслідування, яка створена за наказом т.в.о. командира ВЧ А2280 від 22.04.2020 №42, проведене з недотриманням вимог чинного законодавства щодо порядку його проведення, результати оформлені з порушенням вимог щодо обов`язкової форми.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВЧ А2280 щодо недотримання положень Інструкції під час розслідування нещасного випадку 17.08.2001 із ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку вимогам позивача зобов`язального характеру, суд звертає увагу, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як видно із положень Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Водночас сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання ВЧ А2280 призначити та провести розслідування обставин нещасного випадку, що мав місце 17.08.2001 із ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом у званні рядового, на посаді водія-електрика відділення (обробки зарубіжної інформації) відділу бойового управління (та телекомунікаційного зв`язку) командно-розвідувального центру у відповідності до Інструкції є належним способом захисту порушеного права та підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про його розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2280 щодо недотримання положень Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2021, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.02.2021 за № 169/5360, під час розслідування обставин нещасного випадку, що мав місце 17.08.2001 із ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину А2280 призначити та провести розслідування обставин нещасного випадку, що мав місце 17.08.2001 із ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом у званні рядового, на посаді водія-електрика відділення (обробки зарубіжної інформації) відділу бойового управління (та телекомунікаційного зв`язку) командно-розвідувального центру у відповідності до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України № 36 від 06.02.2021, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.02.2021 за № 169/5360.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А2280 (21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105, код ЄДРПОУ 22993823)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович