Ухвала суду № 95767165, 24.03.2021, Козелецький районний суд Чернігівської області

Провадження № 2-з/734/6/21 Справа № 734/855/21

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

24 березня 2021 рокусмт. Козелець

Суддя Козелецького районного суду Чернігівської області Іванюк Т.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОГОЛДЕН» про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.03.2021 недійсним та застосування реституції за недійсним договором,-

в с т а н о в и в:

23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОГОЛДЕН» у якому просить визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,0 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7422084700:80:257:0027, укладений між рай ОСОБА_3 та ТОВ «АГРОГОЛДЕН» 17.02.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Шкляр Юрієм Володимировичем, номер в реєстрі 163, недійсним та застосувати за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7422084700:80:257:0027, укладеного між рай ОСОБА_3 та ТОВ «АГРОГОЛДЕН» 17.02.2021 року реституцію.

Одночасно з позовною заявою, ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення даного позову, у якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОГОЛДЕН», код ЄДРПОУ 39918336, а саме на земельну ділянку, площею 0,2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7422084700:80:257:0027, за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, Хрещатинська сільська рада. Заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що відносно нього буде відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 01.12.2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 09.02.2021 року у справі №552/4189/20, про стягнення з нього боргу на користь ОСОБА_1 , бажаючи приховати своє майно та не допустити примусового звернення на нього стягнення уклав 17.02.2021 року з ТОВ «АГРОГОЛДЕН» договір купівлі-продажу земельної ділянки, що належала йому на праві приватної власності. Оскільки у позові заявлена майнова вимога про застосування наслідків недійсності правочину - реституцію, то у разі не вжиття судом заходів забезпечення позову відповідач ТОВ «АГРОГОЛДЕН» матиме реальну можливість на стадії розгляду даної справи укласти правочини з метою відчуження спірного майна, що в свою чергу призведе до неможливості виконання рішення суду в частині реституції, а заявити віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння Позивач буде позбавлений права, оскільки звернутися із в індикаційним позовом може лише власник. Саме тому вважає за необхідне просити суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, право власності на яке було набуте ТОВ «АГРОГОЛДЕН» на підставі правочину, правомірність якого оскаржуються.

Ознайомившись із заявою та додатками, вважаю, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі задоволенню не підлягає із наступних підстав.

Відповідно до ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику осіб.

Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, виходячи виключно із власних нічим не підтверджених припущень (міркувань, передбачень, прогнозів), що протирічить положенням ст. 149 ЦПК України та п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно яких такі припущення мають бути обґрунтованими, а саме, підкріплені доказами про наявність фактичних, а значить реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість у майбутньому виконати рішення суду першої інстанції.

Підстави забезпечення позову необхідно доводити документально, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову, по суті, це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Крім того, відповідно до ст.17ЗаконуУкраїни«Провиконаннярішеньтазастосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

В поданій заяві про забезпечення позову, не наведено обставин, які б вказували на існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку незастосування забезпечення позову, з огляду на спірні правовідносини, як і не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що застосування даного виду забезпечення позову є ефективним способом захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача та їх невжиття призведе до порушення його прав.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи, що заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову у забезпеченні позову.

Відхиляючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд звертає також увагу, що обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися майном, може призвести до незворотних наслідків. Вжиття такого виду забезпечення позову може обумовить неможливість вести господарську діяльність або потягне за собою надмірне обмеження правомірної підприємницької діяльності відповідача ТОВ «АГРОГОЛДЕН», що в подальшому буде призводити до збитків господарства.

Відповідно до ч. 10 ст.153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись нормами ст.ст.149, 150 -153, 258, 260, 353-355 ЦПК України, суддя

п о с т а н о в и в:

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОГОЛДЕН» про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.03.2021 недійсним та застосування реституції за недійсним договором - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя