Рішення № 95760898, 23.03.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/6589/20

Провадження № 2/265/267/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 березня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/6589/20 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання прав забудовника в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради № 7 від 14 квітня 1965 року ОСОБА_2 було видано земельну ділянку розміром 444 кв. м. для будівництва індивідуального жилого будинку по АДРЕСА_1 . 20 серпня 1965 року ОСОБА_2 отримав дозвіл на виконання будівельних робіт на підставі генплану, затвердженого головним архітектором міста від 28 травня 1965 року та безстрокового договору на користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку на праві приватної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадкоємцями за законом першої черги після смерті якого були його дружина, ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , які були зареєстровані та проживали на момент смерті разом з спадкодавцем та мати спадкодавця, ОСОБА_5 , яка подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до розписки, написаної ОСОБА_5 4 лютого 1981 року вбачається, що вона продала належну їй частку у спадщині її сина за 855 рублів ОСОБА_3 , яка за кровним спорідненням доводиться позивачу тіткою. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , спадкоємцем за заповітом після смерті якої є позивач, яким нотаріусу було подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак отримано постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій через відсутність правовстановлюючого документу на недобудований жилий будинок АДРЕСА_1 готовністю 66%. За технічнім паспортом на такий будинок (загальна площа 60,6 кв. м., жила площа 53,2 кв. м.), на території якого є погреб літ. А/п, кухня літ. Б-1, вбиральня літ. Г-1, сарай літ. В-1, замощення 1 та огорожа № 1,2,3, всі споруди побудовані до 1992 року. За даними БТІ міста Маріуполя вказане домоволодіння рахується за ОСОБА_2 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку № 2219 від 19 серпня 1965 року, який в Маріупольському БТІ не зареєстрований. Тобто ОСОБА_2 за життя не оформив своє право власності на такий жилий будинок. Вказані факти встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя 26 травня 2014 року. Оскільки недобудований будинок готовністю 66 % на момент смерті ОСОБА_2 не може бути об`єктом права власності та входити до складу спадщини, як нерухоме майно, то він має право на визнання за ним майнових прав забудовника, які входять до складу спадщини. Визнання за позивачем майнових прав забудовника надасть змогу вчинити дії з введення будинку в експлуатацію. Враховуючи викладене просив суд визнати за ОСОБА_1 права та обов`язки забудовника житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , який складається з незакінченого будівництвом житлового будинку літ. А-1 готовністю 66% (загальна площа 60,6 кв. м., жила площа 53,2 кв. м.), погребу літ. А/п, кухні літ. Б-1, вбиральні літ. Г-1, сараю літ. В-1, замощення 1 та огорожі № 1,2,3, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що останній додатково вказував, що хоча земля під недобудований будинок й була виділена ОСОБА_2 , однак він є сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначав, що після смерті ОСОБА_2 його спадкоємцями першої черги щодо спадщини у вигляді 1/2 частки недобудованого будинку АДРЕСА_1 були відповідно у рівних частках дружина, ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується реєстрацією місця їх проживання, а ОСОБА_5 подала заяву до нотаріальної контори про прийняття 1/6 частки спадкового майна. Однак через 66% готовності будинку підстави для набуття права власності на нього в порядку спадкування були відсутні. При цьому з інвентарної справи БТІ вбачається, що ОСОБА_5 зверталась до суду з заявою до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , за якою судом було призначено проведення експертизи з визначення вартості спірного будинку з усіма надвірними побудовами. Так за визначенням експерта вартість будинку склала 2673 р. та 2450 р. вартість інших забудов. В подальшому між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено побутову письмову угоду у вигляді розписки, за якою ОСОБА_5 продала належну їй частку у спадщині її сина за 855 рублів ОСОБА_3 , які отримала від ОСОБА_3 . З огляду на те, що тоді закон не вимагав обов`язкового нотаріального посвідчення такої угоди щодо розпорядження часткою у спадщині, то за своїм змістом ОСОБА_5 продала своє спадкове право ОСОБА_3 та з того часу до дня своєї смерті жодних претензій щодо спірного будинку не пред`являла. Додавав, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадкоємицею першої черги після смерті якого була мати ОСОБА_3 , яка набула права на спадщину, оскільки фактично мешкала у спірному недобудованому будинку на момент смерті із сином, що свідчить про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном. Отже, ОСОБА_3 була єдиною, хто успадкував в цілому права на будинок АДРЕСА_1 . Таким чином ОСОБА_1 на підставі заповіту від 15 січня 2011 року є відповідно єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , у тому числі щодо прав забудовника недобудованого будинку АДРЕСА_1 .

Ані позивач, ОСОБА_1 , ані його представник ОСОБА_7 , у судове засідання не з`явились, надавши суду заяви з проханням вирішити спір у їх відсутність, наполягаючи при цьому на задоволенні заявлених позовних вимог та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.

Представники відповідача, Маріупольської міської ради, у судове засідання не з`явились з невідомих суду причин повторно, будучи повідомленими про час та місце слухання справи належним чином, не надавши суду заяв з проханням вирішити спір у їх відсутність.

Отже, відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що за свідоцтвом про одруження, виданим Орджонікідзевським відділом РАЦС м. Жданова, актовий запис № 516 від 3 серпня 1958 року, вбачається, що ОСОБА_2 одружився 3 серпня 1958 року із ОСОБА_8 , внаслідок чого дружині було присвоєно прізвище – « ОСОБА_9 » (а. с. 36).

На підставі витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 25 квітня 2014 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_4 , актовий запис № 1006 від 22 серпня 1960 року, батьками якого вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 60).

На підставі свідоцтва про смерть, виданого 22 квітня 1980 року Орджонікідзевським відділом РАЦС м. Жданова, актовий запис № 285, вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 37).

Зі спадкової справи № 129/80, заведеної внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що 20 травня 1980 року була зареєстрована заява від ОСОБА_5 , матері спадкодавця ОСОБА_2 , про прийняття спадщини, яка складалась з 1/6 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_5 підтверджувала факт того, що на момент смерті ОСОБА_2 мешкав по АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 . При цьому жодні інші спадкоємці не звертались за прийняттям спадщини, а також нікому не було видано свідоцтв про права на спадщину ОСОБА_2 (а. с. 80-85).

Відповідно до копії домової книги по АДРЕСА_1 , оригінал якої було оглянуто у судовому засіданні, вбачається, що: ОСОБА_2 був зареєстрований у такому будинку з 12 березня 1969 року до 19 вересня 1984 року; ОСОБА_3 була зареєстрована у такому будинку з 26 грудня 1966 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 був зареєстрований у такому будинку, як син своїх батьків – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , внаслідок його паспортизації 10 лютого 1978 року до 19 вересня 1984 року відповідно (а. с. 49-50, 134-141).

Факт реєстрації ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 , починаючи з 26 грудня 1966 року до моменту своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , також підтверджується копією її паспорту (серія НОМЕР_1 ) (а. с. 133).

За матеріалами інвентарної справи № 26994 щодо будинку АДРЕСА_1 також вбачається, що за ухвалою суду від 10 листопада 1980 року була проведена експертиза, якою визначено вартість недобудованого будинку АДРЕСА_1 з усіма належними до нього спорудами, яка на момент дослідження за даними експерта становила 5123 рублів (а. с. 108, 109).

На підставі копії розписки від 4 лютого 1981 року, оригінал якої було оглянуто у судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 855 рублів за 1/6 належної ОСОБА_5 частки у спадщині після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 55).

Судом також встановлено, що згідно із свідоцтвом про смерть, виданим Орджонікідзевським відділом РАЦС м. Жданова 29 червня 1982 року, актовий запис № 487, вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 34).

За інформацією 4-ї державної нотаріальної контори міста Маріуполя від 14 січня 2021 року вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 спадкова справа не заводилась, що підтверджується інформацією зі спадкового реєстру від 13 січня 2021 року (а. с. 123, 124).

Згідно із свідоцтвом про смерть, виданим Жовтневим відділом РАЦС м. Маріуполя 19 червня 1992 року, актовий запис № 1092, вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 35).

За інформацією 4-ї державної нотаріальної контори міста Маріуполя від 11 листопада 2020 року вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 спадкова справа також не заводилась, що підтверджується інформацією зі спадкового реєстру від 11 листопада 2020 року (а. с. 78, 79).

Суд зазначає, що відповідно до п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України (в редакції 2004 року), який набув чинності 1 січні 2004 року, передбачено, що такий ЦК застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Таким чином до правовідносин щодо спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , повинні застосовуватися положення Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) (далі - ЦК 1963).

Так відповідно до ст. 524 ЦК 1963 спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли воно не змінено заповітом.

За змістом ст. 525 ЦК 1963 часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Суд зазначає, що згідно із ст. 529 ЦК 1963 при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Відповідно до ст. 548 ЦК 1963 для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За ст. 549 ЦК 1963 визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

На підставі ст. 560 ЦК 1963 спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Суд зазначає, що за ст. 549 ЦК 1963 діями, що свідчать про прийняття спадщини є, зокрема, фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Також на підставі п. 65 Листа Верховного Суду України від 1 грудня 1997 року «Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв`язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році» вбачається, що згідно із п. 1 ст. 549 ЦК (1963 року) прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Суд зазначає також, що відповідно до п. 124 Глави III (Видача свідоцтва про право на спадщину) «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР», затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (діяла на момент виникнення спірних правовідносин), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу УРСР). При цьому доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути, зокрема, запис в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця.

Суд зазначає, що на підставі будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 , оглянутої в судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_3 , дружина спадкодавця, та ОСОБА_4 , син спадкодавця, були зареєстровані у такому житлі на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та протягом шести місяців після дня смерті спадкодавця, тобто фактично вступили у володіння спадковим майном.

Також судом було встановлено, що мати спадкодавця, ОСОБА_5 , звернулась до нотаріальної контори у передбачений законом 6-місячний термін із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Отже, спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 були його дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 , що також підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 26 травня 2014 року, яке набуло чинності 3 червня 2014 року.

Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках прийняли спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 4 липня 2018 року по справі № 2о-55/2008.

Суд при цьому зазначає, що за положеннями ст. 112 ЦК 1963 майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Також за ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, оскільки будинок АДРЕСА_1 будувався у період шлюбу ОСОБА_3 із ОСОБА_2 , то майнові права на нього були спільною сумісною власністю такого подружжя.

Отже, ОСОБА_3 набула за законом права забудовника на 1/2 частку недобудованого будинку АДРЕСА_1 по праву дружини спадкодавця, ОСОБА_2 .

На підставі переліченого суд дійшов висновку, що до спадку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 увійшли права забудовника на 1/2 частину недобудованого будинку АДРЕСА_1 , які відповідно до встановлених судом обставин справи розподілились між його спадкоємцями порівну, тобто по 1/6 частки такого права між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Також судом було вставлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 фактично успадкована ним 1/6 частка прав забудовника спірного будинку була успадкована відповідно його матір`ю, ОСОБА_3 , яка була зареєстрована у такому житлі на момент смерті ОСОБА_4 разом із спадкодавцем та протягом шести місяців після дня його смерті, тобто фактично вступила у володіння спадковими правами.

Суд також зауважує, що матеріалами справи було встановлено, що за час свого життя ОСОБА_5 свої спадкові права забудовника щодо недобудованого будинку АДРЕСА_1 продала ОСОБА_3 за 855 рублів, що відповідно дорівнює 1/6 частки від вартості такого будинку на підставі висновку експерта та підтверджується документально.

Суд зазначає, що за змістом ст. 41 ЦК 1963 (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) угодами визнавались дії громадян, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 44 ЦК 1963 (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), як правило, повинні були укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців.

При цьому за ст. 47 ЦК 1963 нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Натомість, суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин цивільне законодавство не вимагало нотаріального посвідчення угод відступлення майнових прав забудовника.

Таким чином суд дійшов переконання, що укладенням 4 лютого 1981 року письмової угоди ОСОБА_5 на платній основі фактично відступила на користь ОСОБА_3 свою успадковану 1/6 частку спадкових прав забудовника після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недобудований будинок АДРЕСА_1 .

На підставі переліченого суд встановив, що ОСОБА_3 з рештою успадкувала в цілому усі права забудовника, що їх мав спадкодавець ОСОБА_2 на момент своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до заповіту від 15 січня 2011 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 35, ОСОБА_3 на випадок своє смерті все належне їй майно та все, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 (а. с. 14).

На підставі свідоцтва про смерть, виданого Орджонікідзевським відділом ДРАЦС Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 1083, вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 38).

Зі спадкової справи № 02/14, заведеної внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 вбачається, що 7 вересня 2012 року була зареєстрована заява від ОСОБА_1 про прийняття спадщини на підставі заповіту від 15 січня 2011 року, а також заява позивача від 26 грудня 2013 року про видачу свідоцтва про права на спадщину на недобудований будинок по АДРЕСА_1 . При цьому інші спадкоємці не звертались за прийняттям спадщини, а також нікому не було видано свідоцтв про права на спадщину, що підтверджується інформацією зі спадкового реєстру від 2 листопада 2020 року (а. с. 87-101, 102).

Згідно із ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року) (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ч. 2 ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до змісту ст. 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

На підставі ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

На підставі ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За ст. 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

На підставі п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

З огляду на встановлені судом обставини справи, в судовому засіданні було підтверджено факт успадкування саме позивачем, ОСОБА_1 , за заповітом після смерті ОСОБА_3 спадщини останньої, яка складається, щокрема, з прав забудовника недобудованого будинку АДРЕСА_1 , які належали такому спадкодавцю на момент смерті.

На підставі постанови від 26 грудня 2013 року нотаріусом Одерій Г. В. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на недобудований будинок АДРЕСА_1 через відсутність правовстановлюючих документів на вказаний будинок (а. с. 39).

При цьому на підставі змісту п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, суд встановив правомірність дій ОСОБА_1 щодо звернення до суду із вказаним позовом.

Суд також встановив, що на підставі листа від 14 серпня 2020 року ККП «Міське бюро технічної інвентаризації – Маріупольська нерухомість» вбачається, що недобудований (66% готовності) будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку № 2219 від 19 серпня 1965 року. Також зазначено, що будинок, який підлягав реєстрації, повинен був бути закінченим будівництвом та прийнятий в експлуатацію за актом виконкому місцевої ради (а. с. 17).

Так за матеріалами інвентарної справи № 26994 щодо домоволодіння АДРЕСА_1 судом встановлено, що згідно із договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку від 20 серпня 1965 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 2219, вбачається, що ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Орджонікідзевської районної ради № 7 від 14 квітня 1965 року було видано земельну ділянку розміром 444 кв. м. для будівництва індивідуального жилого будинку в АДРЕСА_1 , якому також було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № 521 від 20 серпня 1965 року (а. с. 40-41, 42, 43).

Також з технічного паспорту, виготовленого 3 грудня 2013 року, на жилий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що такий будинок розташований на земельній ділянці площею 444 кв. м. та є недобудованим (готовність 66%), загальна площа якого становить 60,6 кв. м., а жила – 53,2 кв. м., який складається з житлового будинку літ. А-1, погребу літ. А/п, літньої кухні літ. Б-1, вбиральні літ. Г-1, сараю літ. В-1, замощення І та огорож № 1, 2, 3, які усі були побудовані до 1992 року (а. с. 44-48).

Вказане також підтверджується листом БТІ міста Маріуполя від 3 грудня 2013 року, де вказано, що будинок по АДРЕСА_1 не зареєстрований, однак усі будівлі якого були побудовані до 1992 року (а. с. 59).

При цьому конструкції недобудованого (готовністю 66%) житлового будинку(загальна площа 60,6 кв. м., жила – 53,2 кв. м.) АДРЕСА_1 літ. А-1, погребу літ. А/п, літньої кухні літ. Б-1, вбиральні літ. Г-1, сараю літ. В-1, замощення І та огорож № 1, 2, 3 – відповідають вимогам державних будівельних норм України, що підтверджується висновком експерта № 12 від 1 березня 2011 року (а. с. 51-53).

За листом від 20 серпня 2020 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради роз`яснено позивачу право ОСОБА_1 на звернення до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради для реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 (а. с. 22-23).

Суд вказує, що за змістом ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, в тому числі житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків» (чинний до 22 лютого1988 року) відведення громадянам земельних ділянок, як у місті, так й поза містом, для будівництва індивідуальних жилих будинків проводилось в безстрокове користування. Розмір земельних ділянок, які відводились громадянам, визначалися виконкомами обласних, міських та районних Рад депутатів працюючих відповідно до проектів планування та забудови міст, а також відповідно до загальних норм, встановлених Радою Міністрів СРСР.

При цьому за п. 66 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Відповідно до п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Суд зазначає, що на підставі Листа Міністерства юстиції від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1, вбачається, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі, бо фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Вказаний лист обґрунтований тим, що внаслідок законодавчих змін наразі не вимагається наявність документів, які б підтверджували відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, а також прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку, побудованого до 5 серпня 1992 року, оскільки вказані документи замінює технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Отже, суд зауважує, що введення у експлуатацію такого об`єкта нерухомості, побудованого до 5 серпня 1992 року, не вимагається законом, а технічний паспорт буд. АДРЕСА_1 є єдиним документом, що засвідчує факт існування спірного об`єкта нерухомого майна, виготовлений за результатом проведеної технічної інвентаризації.

Таким чином внаслідок смерті ОСОБА_2 , яким за життя було фактично побудовано домоволодіння АДРЕСА_1 (готовність 66%), спадкоємець ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , може у подальшому здійснити реєстрацію права власності на такий об`єкт нерухомості.

За ст. 331 ЦК України (в редакції 2004 року) право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, якщо ж договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Суд зазначає, що оглядом інвентаризаційної справи на буд. АДРЕСА_1 , вбачається, що право власності на такий недобудований будинок зареєстровано свого часу ОСОБА_2 не було, як й не було проведено державну реєстрацію такого права його спадкоємцями.

Суд зауважує, що до 5 серпня 1992 року державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалась «Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року.

При цьому у Листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (далі за текстом рішення - Лист ВССУ) зазначалось, що державна реєстрація права власності на будівлі, споруди не залежала від виникнення права власності на нерухоме майно до моменту набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2004 року та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом встановлено, що на момент вступу спадкоємцями в спадщину після смерті ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 не був введений також у експлуатацію.

Суд зазначає, що відповідно до Листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок неможливо, а потрібно визнати правильною практику судів щодо визнання за спадкоємцем майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини. Так в разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше відповідно до встановленого правового режиму спірного майна.

При цьому за п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», якщо будівництво здійснюється згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та обов`язки, як забудовника, входять до складу спадщини.

З огляду на викладене, визнання за позивачем майнових прав забудовника надасть ОСОБА_1 змогу вчинити дії з метою подальшої реєстрації права власності на спірний будинок, враховуючи, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 майнові права забудовника на житловий будинок АДРЕСА_1 увійшли у спадщину, яку успадкували його спадкоємці, які згодом успадкував позивач.

З огляду на те, що до складу спадщини входять усі права, належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не припинилися внаслідок його смерті, та враховуючи, що до позивача перейшли спадкові права ОСОБА_3 , які остання успадкувала після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , то таким чином ОСОБА_1 успадкував у цілому майнові права забудовника на буд. АДРЕСА_1 , які в позасудовому порядку він не може реалізувати.

Таким чином з метою дотримання спадкових прав позивача, суд вважає можливим задовольнити заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі шляхом визнання за позивачем в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 прав та обов`язків забудовника житлового будинку АДРЕСА_1 готовністю 66%, до складу якого також входять погреб літ. А/п, кухня літ. Б-1, вбиральня літ. Г-1, сарай літ. В-1, замощення І та огорожі № 1, 2, 3.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання прав забудовника в порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , права та обов`язки забудовника житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з незакінченого будівництвом житлового будинку літ. А-1 готовністю 66%, погребу літ. А/п, кухні літ. Б-1, вбиральні літ. Г-1, сараю літ. В-1, замощення І та огорож № 1, 2, 3 (загальна площа 60,6 кв. м., жила площа 53,2 кв. м.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 23 березня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_2 .

Відповідач: Маріупольська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ: 33852448, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Миру 70.

Суддя