Ухвала суду № 95759867, 18.03.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1363/21

Провадження № 1-в/127/46/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Кашпрука Г.М.,

секретаря Константинюк В.С.,

за участю прокурора Чайки О.Г.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Ткачук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання йому відпустки, –

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області 20.01.20 21 надійшло клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання йому відпустки.

Своє клопотання засуджений мотивує тим, що він перебуває під вартою вже двадцять третій рік, має десять заохочень від адміністрації установи, також має дипломи та грамоти, які його позитивно характеризують. У нього відсутні п`ять ризиків засудженого, а саме: схильність до членоушкодження, до самогубства, до нападу на представників адміністрації чи іншу особу, до захоплення заручників та до втечі. 15.09.2020 року його матері ОСОБА_2 було ампутовано праву нижню кінцівку вище коліна, раніше у 2015 році було ампутовано ліву стопу, в листопаді 2020 року матері призначено першу групу інвалідності та зазначено, що вона потребує опіки. Неможливість відвідувати, опікати та підбадьорювати у відпустках матір, на думку засудженого, є нелюдським покаранням з боку України та приниженням його людської гідності. Крім того, дані обставини є порушенням статей 3,8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. ОСОБА_1 зазначає, що діючим Кримінально – виконавчим кодексом України дозволено відпустки лише засудженим, які утримуються у дільницях соціальної реабілітації та виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки, що є дискримінацією та порушенням ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Засуджений просить суд винести рішення про надання йому відпустки на підставі Рекомендації R (82) 16 та додатку до Рекомендації N Rec (2003) 23 з врахуванням особистих та сімейних обставин.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 своє клопотання підтримав в повному обсязі, просив прийняти відповідне рішення посилаючись на доводи зазначені ним у письмовому клопотанні.

Захисник засудженого адвокат Ткачук І.В. клопотання свого підзахисного підтримала. Крім того, зазначила, що ОСОБА_1 заслуговує на відпустку, враховуючи зазначені ним у клопотанні підстави, в зв`язку з чим просила задовольнити клопотання про надання засудженому відпустки.

Прокурор Чайка О.Г. заперечував проти задоволення клопотання засудженого ОСОБА_1 , оскільки діючим Кримінально – виконавчим кодексом України врегульовано порядок короткочасного виїзду засуджених за межі виправних колоній. Однак, ОСОБА_1 не підпадає під дану категорію засуджених тому, що він є засудженим до довічного позбавлення волі і не перебуває у виправних колоніях де надається право на короткочасний виїзд. Крім того, посилання засудженого на рекомендації є недоцільним, оскільки вони не є міжнародно – правовими документами та наданий час не врегульовані в національному законодавстві, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання засудженого.

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_1 , враховуючи думку захисника Ткачук І.В., думку прокурора Чайки О.Г., дослідивши матеріали особової справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджено 21.09.2000 року судовою колегією в кримінальних справах Тернопільського обласного суду за ст. ст. 93 п. п. «а», «г», «і», 222 ч. 1, 229-6 ч. 1, 69, 42 КК України до довічного позбавлення волі у виправно – трудовій колонії суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Згідно ухвали Верховного Суду України від 12.12.2000 року вирок, щодо ОСОБА_1 в частині засудження за ч. 1 ст. 222 КК України скасувати і справу в цій частині на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, за відсутністю складу злочину, закрити. В решті вирок залишити без змін і вважати засудженим ОСОБА_1 за ст. 69, п. п. «а», «г», «і» ст. 93, ч. 1 ст. 229-6 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.04.2001 року вирок судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду від 21.09.2000 року й ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 12.12.2000 року в частині призначеного ОСОБА_1 виду виправно-трудової колонії суворого режиму скасувати, а справу в цій частині направити в той же суд на новий розгляд.

Згідно ухвали судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду від 18.05.2001 року, ОСОБА_1 судом призначено відбувати довічне позбавлення волі в тюрмі суворого режиму.

Засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про надання йому відпустки, однак до даної категорії осіб, які відбувають покарання в установі суворого режиму, не передбачено такий вид заохочення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 КВК України засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволяються короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб).

Згідно п. 7, 8 Інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 22.11.2011 № 3361/5 передбачено, що дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником установи з урахуванням особи і поведінки засудженого під час відбування покарання, не пізніше доби з часу одержання документів.

Посилання засудженого ОСОБА_1 на Рекомендації R (82) 16 та додаток до Рекомендації N Rec (2003) 23, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не відносяться до нормативно – правових актів, які є обов`язковими до застосування на території України, а мають лише рекомендаційний характер.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про надання йому відпустки, слід відмовити, оскільки законодавством України не передбачено можливість надання відпустки особам, які засудженні до покарання у виді довічного позбавлення волі та відбувають покарання в установах суворого режиму.

Враховуючи наведене та керуючись, ст. 111 КВК України, ст. ст. 370, 371, 372 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про надання йому відпустки – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом семи днів з дня оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії ухвали.

Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Суддя: