Рішення № 95744124, 24.03.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2021 року м. Чернігів справа № 927/94/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Україна”,

код ЄДРПОУ 03796689, вул. Миру, 26, с. Гучин, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15064

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернігівський м`ясний двір”,

код ЄДРПОУ 37330774, вул. Івана Франка, 1А, м. Чернігів, 14021

Предмет спору: про стягнення 178 852,33 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Україна” звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівський м`ясний двір”, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 178 852,33 грн заборгованості за договором поставки, з яких 166 729,58 грн сума основної заборгованості, 6 617,67 грн пені, 1 653,63 грн - 3% річних та 3851,45 грн інфляційних втрат.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 29.01.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03.02.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 03.02.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Вказану ухвалу відповідач отримав особисто у приміщенні Господарського суду Чернігівської області 03.02.2021.

У встановлені судом строки відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення його позивачу, а позивач – відповідь на відзив з доданими документами, у тому числі доказами їх направлення відповідачу.

Суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті з доданими до них документами (відзив та відповідь на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 01-01-19 від 02.01.2019 (далі – Договір) в частині своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 166 729,58 грн, на яку позивачем нараховано 6 617,67 грн пені, 1 653,63 грн - 3% річних та 3 851,45 грн інфляційних втрат.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві на позов відповідач зазначає, що умовами Договору передбачено здійснення розрахунків шляхом передоплати, а сторони можуть визначити інший порядок проведення розрахунків шляхом укладення додаткової угоди. Відповідач вказує, що позивач не надав доказів зміни порядку розрахунків, а отже сторонами конкретно не було визначено строк проведення оплати після отримання товару, а відтак вважає, що строк оплати товару не настав. Крім того, у п. 14 Договору вказаний розрахунковий рахунок позивача, на який підлягають перерахуванню коштів, без застосування стандарту IBAN, що унеможливлює реальне виконання відповідачем зобов`язань за Договором.

Отже, на думку відповідача, виконання зобов`язання було відстрочено до моменту погодження сторонами оплати за фактом поставки та зміни реквізитів для оплати, що повинно бути оформлене додатковою угодою.

Оскільки відповідач не прострочив виконання своїх обов`язків за Договором, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на вказану позивачем заборгованість є неможливим.

Позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та зазначає, що ним на адресу ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» була направлена вимога від 13.01.2020 про сплату заборгованості, яка отримана останнім 17.01.2020, а тому відповідно до положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк виконання зобов`язань за Договором у відповідача настав.

Також позивач вказує, що на адресу відповідача була направлена ще одна вимога про сплату заборгованості від 26.11.2020, яка, як і перша, містила змінені банківські реквізити для здійснення оплати, і відповідачем здійснювалось перерахування коштів на змінений поточний рахунок.

Заперечень від відповідача у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

02.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівський м`ясний двір» (далі - Покупець) було укладено договір поставки №01-01-19 (далі – Договір) (а.с. 8).

Відповідно до розділу 1 Договору Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця велику рогату худобу, свиней, коней (далі – Продукція), а Покупець зобов`язується прийняти Продукцію і оплатити її вартість на умовах даного Договору.

Назва, кількість, ціна і вартість Продукції попередньо узгоджується сторонами і вказується в товарно-супровідних документах при кожній поставці – накладних, які є невід`ємною частиною договору, і крім функцій накладних, виконують функцію специфікацій.

Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору термін поставки: партіями, у строки, погоджені сторонами, але не пізніше 3-х робочих днів з дня отримання передоплати, в іншому випадку Постачальник у строк до 2-ти робочих днів після отримання передоплати самостійно повертає останньому отримані грошові кошти. Датою поставки вважається дата передачі Продукції Покупцеві, оформлена шляхом підписання відповідних товарно-супровідних документів (накладних) уповноваженими представниками сторін.

Ціна за одиницю Продукції: згідно з прайсом ТОВ «Чернігівський м`ясний двір», затвердженого Покупцем, чинного на моменту поставки Продукції, і не вимагає узгодження з боку Постачальника (п. 4.1 Договору).

За умовами п. 5.1-5.3 Договору оплата за даним Договором здійснюється на умовах передоплати, за погодженням сторін можлива оплата за фактом поставки (відвантаження) Продукції. Оплата за даним договором здійснюється Покупцем в безготівковому порядку шляхом направлення грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаному в п. 14 Договору. Зміна порядку розрахунків оформляється додатковими угодами до цього Договору.

У п. 14 Договору зазначений розрахунковий рахунок Постачальника – р/р НОМЕР_1 в ЦФ ПАТ «Кредобанк», МФО 325365.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 (п. 7.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач отримав Продукцію на загальну суму 1 751 584,96 грн, що підтверджується:

- видатковою накладною №1 від 09.01.2019 на суму 206 463,00 грн, товарно-транспортною накладною від 09.01.2019 та прийомною квитанцією від 09.01.2019 (а.с. 16-18);

- видатковою накладною №3 від 24.01.2019 на суму 61 129,38 грн, товарно-транспортною накладною від 24.01.2019 та прийомною квитанцією від 24.01.2019 (а.с. 19-21);

- видатковою накладною №9 від 18.04.2019 на суму 338 176,52 грн, товарно-транспортною накладною від 18.04.2019 та прийомною квитанцією від 18.04.2019 (а.с. 22-24);

- видатковою накладною №12 від 17.05.2019 на суму 106 317,48 грн, товарно-транспортною накладною від 17.05.2019 та прийомною квитанцією від 17.05.2019 (а.с. 25-27);

- видатковою накладною №15 від 30.05.2019 на суму 782 769,00 грн, товарно-транспортними накладними від 30.05.2019 та прийомною квитанцією від 30.05.2019 (а.с. 28-31);

- видатковою накладною №17 від 25.06.2019 на суму 151 277,10 грн, товарно-транспортною накладною від 25.06.2019 та прийомною квитанцією від 25.06.2019 (а.с. 32-34);

- видатковою накладною №19 від 08.07.2019 на суму 92 112,48 грн, товарно-транспортною накладною від 08.07.2019 та прийомною квитанцією від 08.07.2019 (а.с. 35-37);

- видатковою накладною №27 від 20.09.2019 на суму 13 340,00 грн, товарно-транспортною накладною від 30.09.2019 та прийомною квитанцією від 20.09.2019 (а.с. 38-40).

Відповідач перерахував позивачу кошти за Договором на загальну суму 1 584 855,38 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку, а саме: 18.04.2019 – 340 000,00 грн; 30.05.2019 – 265 768,90 грн; 31.05.2019 – 435 000,00 грн; 05.06.2019 – 182 600,00 грн; 26.06.2019 – 100 000,00 грн; 25.07.2019 – 100 000,00 грн; 30.09.2019 – 71 486,48 грн; 26.02.2020 – 30 000,00 грн; 02.04.2020 – 30 000,00 грн; 22.09.2020 – 30 000,00 грн.

Сторонами підписано акт звіряння взаємних розрахунків за 2019 рік, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2019 становила 256 729,58 грн (а.с. 9).

Позивач надав суду вимогу від 13.01.2020 №007, адресовану відповідачу, у якій просив останнього сплатити заборгованість за Договором у розмірі 256 729,58 грн протягом семи днів з дня отримання вимоги.

Позивач склав і підписав акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 21.01.2021, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 21.01.2021 становила 166 729,58 грн (а.с. 11). Вказаний акт не підписаний відповідачем.

26.11.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 26.11.2020 №113, у якій просив останнього сплатити заборгованість за Договором у розмірі 166 729,58 грн протягом семи днів з дня отримання вимоги. Зазначена вимога отримана відповідачем 02.12.2020 (а.с. 12-13).

З урахуванням загальної вартості поставленої Продукції та проведених відповідачем оплат, розмір неоплаченої Продукції становить 166 729,58 грн.

Доказів сплати коштів у розмірі 166 729,58 грн відповідач суду не надав.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

За умовами п. 5.1 Договору оплата здійснюється на умовах передоплати, за погодженням сторін можлива оплата за фактом (поставки) відвантаження) Продукції.

З наданих позивачем видаткових накладних та здійснених відповідачем оплат вбачається, що позивач здійснював поставку Продукції за спірними видатковими накладними без отримання попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

За приписами ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Отже, оскільки позивач поставив відповідачу Продукцію, незважаючи на неотримання попередньої оплати від відповідача, у останнього виник обов`язок оплатити отриману ним Продукцію.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, зі змісту ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Оскільки умовами Договору строки оплати відповідачем Продукції на умовах розстрочення платежу не визначені, доказів зміни порядку розрахунків не надано, суд дійшов висновку, що обов`язок з оплати Продукції, отриманої на підставі спірних видаткових накладних, виник у відповідача з моменту її прийняття, а отже звернення позивача до відповідача із вимогою оплатити поставлену Продукцію на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України не вимагається.

На підставі викладеного, суд відхиляє доводи відповідача про ненастання строку оплати за поставлену продукцію, а також доводи позивача про настання такого строку у зв`язку з направленням відповідачу вимоги про сплату заборгованості.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача про неможливість виконання умов Договору через відсутність у ньому номеру банківського рахунку позивача за стандартом IBAN та укладеної додаткової угоди про зміну порядку розрахунків з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Правління Національного Банку України «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» від 28.12.2018 №162 зміна діючих рахунків клієнтів банку на стандарт IBAN розпочалась 05.09.2019 і тривала до 31.10.2019, а остаточний перехід усіх розрахунків клієнтів банків на міжнародний стандарт IBAN відбувся 13.01.2020.

У зв`язку з тим, що Договір був укладений до запровадження в Україні стандарту IBAN щодо банківського рахунку, зазначений у ньому рахунок на даний час не відповідає цьому стандарту.

Проте, як вбачається з наданих вимог про оплату товару від 13.01.2020 №007 та від 26.11.2020 №113, адресованих відповідачу, позивач у них вказав розрахунковий рахунок, на який необхідно перерахувати кошти, за стандартом IBAN – UA603223130000026002000012264.

Відповідно до наданих позивачем банківських виписок відповідач у 2020 році здійснював перерахування коштів ТОВ «Україна» саме на цей рахунок, а отже був обізнаний з новим розрахунковим рахунком позивача.

Враховуючи дату останньої поставки, відповідач повинен був повністю розрахуватись з позивачем не пізніше 20.09.2019.

Як встановив суд, позивач поставив відповідачу Продукцію на загальну суму 1 751 584,96 грн, який останній оплатив частково на загальну суму 1 584 855,38 грн, а отже залишок заборгованості відповідача за поставлену Продукцію становить 166 729,58 грн.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 692 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив позивачу кошти за отриману Продукцію у повному обсязі у встановлені строки для такої оплати, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 166 729,58 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості поставленої Продукції, позивач нарахував та заявив до стягнення 6 617,67 грн пені, нарахованої за період з 23.09.2020 по 21.01.2021.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Як вбачається з Договору, сторони не передбачили в умовах договору можливість сплати пені за порушення відповідачем строків оплати за поставлену продукцію та не визначали її розмір.

Водночас ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов`язань, як одиницю вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом, відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 6 617,67 грн пені є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 1 653,63 грн - 3 % річних за період з 23.09.2020 по 21.01.2021 та 3 851,45 грн інфляційних втрат за період жовтень-листопад 2020 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду, дійшов висновку про правильне їх нарахування, а отже позовні вимоги в частині стягнення 1 653,63 грн - 3% річних та 3 851,45 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача становить 2 583,52 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівський м`ясний двір” (код ЄДРПОУ 37330774, вул. Івана Франка, 1А, м. Чернігів, 14021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” (код ЄДРПОУ 03796689, вул. Миру, 26, с. Гучин, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15064) 166 729,58 грн заборгованості за поставлену продукцію, 1 653,63 грн – 3% річних, 3 851,45 грн інфляційних втрат та 2 583,52 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун