Рішення № 95744026, 23.03.2021, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" березня 2021 р. Справа № 924/104/21

Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Вибодовський О.Д., при секретарі судового засідання Сорока Д.В., розглянувши матеріали справи

за позовом ТОВ "Торг Мікс", м. Нетішин

до ТОВ Спільне підприємство "Екометал", м. Красилів

про стягнення 30 824,11 грн.

Представники сторін: не з"явились

Суть:

До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява ТОВ "Торг Мікс", м. Нетішин до ТОВ Спільне підприємство "Екометал", м. Красилів про стягнення 30 824,11 грн.

Ухвалою суду від 04.02.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Представники сторін в засідання суду не з"явились.

На адресу суду 16.02.2021р. від відповідача надійшов відзив на позов в якому представник відповідача посилаючись на пункт 1, ч.2, ст.258,ч.1, ст.264 ЦК України просить суд відмовити у частині стягнення 10 729,27 грн. - пені, 1 819,83 грн. - інфляційних втрат та 1 275,01 грн. - 3% річних.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

06.12.2018р. між ТОВ «ТОРГ МІКС» (позивач/постачальник) та ТОВ СП «ЕКОМЕТАЛ» (відповідач/покупець) укладено договір поставки № 061218 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язався виготовити та передати у власність покупцю продукцію дерев`яні піддони, а покупець зобов`язався прийняти продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п.2.5 договору постачальник передає продукцію покупцю на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року: ЕХW - склад постачальника.

Відповідно до п. 3.1 ціна продукції та асортимент встановлюється згідно накладних, що є невід"ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що оплата продукції здійснюється на умовах 100% передоплати або на умовах від термінування платежу терміном десяти календарних днів з моменту її поставки в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

На виконання умов договору 11.12.2018р. позивач здійснив поставку продукції відповідачу на суму 21 638, 40грн., а відповідач її прийняв, що підтверджується видатковою накладною №98.

Відповідач своєчасно своє зобов`язання щодо оплати за поставлену продукцію не виконав, допустивши заборгованість у вказаній сумі.

У зв`язку з чим 12.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією №12.

У продовж 2020р. відповідач частково сплатив борг в загальній сумі 4 638, 40грн., а саме:

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 1739 від 20.02.2020р.;

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 1722 від 05.03.2020р.;

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 1920 від 22.06.2020р.;

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 170 від 11.09.2020р.;

- 638, 40 грн. - платіжне доручення № 279 від 28.10.2020р.

На дату звернення до суду з позовом борг відповідача перед позивачем становить 17 000, 00грн.

Наявність між сторонами даних правовідносин, також підтверджується податковою накладною №98 від 11.12.2018р.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати партії продукції згідно умов Договору протягом більше, ніж 3 (трьох) календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з четвертого дня прострочення оплати відповідної партії продукції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням.

Позивачем крім суми основного боргу нараховано та заявлено до стягнення з відповідача відповідно до п.5.2 договору 10 729,27 грн. - пені, відповідно до ст.625 ЦК України 1 819,83 грн. - інфляційних втрат та 1 275,01 грн. - 3% річних.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, 06.12.2018р. між ТОВ «ТОРГ МІКС» (позивач/постачальник) та ТОВ СП «ЕКОМЕТАЛ» (відповідач/покупець) укладено договір поставки № 061218 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язався виготовити та передати у власність покупцю продукцію -дерев`яні піддони, а покупець зобов`язався прийняти продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п.2.5 договору постачальник передає продукцію покупцю на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року: ЕХW - склад постачальника.

Відповідно до п. 3.1 ціна продукції та асортимент встановлюється згідно накладних, що є невід"ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що оплата продукції здійснюється на умовах 100% передоплати або на умовах від термінування платежу терміном десяти календарних днів з моменту її поставки в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

На виконання умов даного договору 11.12.2018р. позивач здійснив поставку продукції відповідачу на суму 21 638, 40грн., а відповідач її прийняв, що підтверджується видатковою накладною №98.

Відповідач своєчасно своє зобов`язання щодо оплати за поставлену продукцію не виконав, допустивши заборгованість у вказаній сумі.

У зв`язку з чим 12.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією №12.

У продовж 2020р. відповідач частково сплатив борг в загальній сумі 4 638, 40 грн., а саме:

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 1739 від 20.02.2020р.;

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 1722 від 05.03.2020р.;

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 1920 від 22.06.2020р.;

- 1000, 00 грн. - платіжне доручення № 170 від 11.09.2020р.;

- 638, 40 грн. - платіжне доручення № 279 від 28.10.2020р.

На дату звернення до суду з позовом борг відповідача перед позивачем становить 17 000, 00грн.

Наявність між сторонами даних правовідносин, також підтверджується податковою накладною №98 від 11.12.2018р.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару відповідач виконав частково, сплативши позивачу кошти в сумі 4 638, 40 грн., підтвердженням чого є виписка з особового рахунку за період з 01.12.2018р. по 10.02.2021р..

Таким чином, судом встановлено, що станом на день подання позову борг покупця перед продавцем за поставлений товар, строки оплати якого минули, становив 69 784,50 грн.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати партії продукції згідно умов Договору протягом більше, ніж 3 (трьох) календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з четвертого дня прострочення оплати відповідної партії продукції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням.

Позивачем крім суми основного боргу нараховано та заявлено до стягнення з відповідача відповідно до п.5.2 договору 10 729,27 грн. - пені, відповідно до ст.625 ЦК України 1 819,83 грн. - інфляційних втрат та 1 275,01 грн. - 3% річних.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом при здійсненні перерахунку заявленої до стягнення суми пені приймається до уваги, що у разі, якщо розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вищевикладене, суд, провівши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, встановив що вона підлягає задоволенню частково оскільки за частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем нарахування пені здійснено починаючи з 26.12.2018р. по 25.04.2019р. тобто за більший період як це встановлено ч.6 ст. 232 ГКУ.

Враховуючи, це, суд провівши перерахунок пені, правомірною до стягнення з відповідача вважає пеню в сумі 3 847,48 грн., оскільки позивач мав право здійснювати нарахування пені за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з 26.12.2018 р. по 26.06.2019 р.

Крім цього, позивачем у відповідності ст.625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача 1 819,83 грн. - інфляційних втрат та 1 275,01 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 16.12.2018 р. по 29.10.2020 р.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховується, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Суд, провівши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача 1 819,83 грн. - інфляційних втрат та 1 275,01 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 16.12.2018 р. по 29.10.2020 р., прийшов до висновку, що вказані нарахування здійсненні правомірно та підлягають задоволенню.

Відповідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 76,77,78,79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Згідно ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство "Екометал", (м. Красилів, вул. Центральна, 16, код ЄДРПОУ 39524761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг Мікс", (м.Нетішин, вул. Варшавська, 21, кв.72, код ЄДРПОУ 41235940) - 17 000,00 грн. (сімнадцять тисяч 00 коп.) - основний борг, 3 847,48 грн. (три тисячі вісімсот сорок сім гривень 48 коп.) - пені, 1 819,83 грн. (одну тисячу вісімсот дев"ятнадцять гривень 83 коп.) - інфляційних нарахувань, 1 275,01 грн. (одну тисячу двісті сімдесят п"ять гривень 01 коп.) - 3% річних та 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.Д. Вибодовський

Віддрук 3 прим.:

1- до справи

2- позивачу - 30100, ТОВ "Торг Мікс", м. Нетішин, вул. Варшавська, 21, кв.72;

3 - відповідачу - 31100, ТОВ Спільне підприємство "Екометал", м. Красилів, вул. Центральна, 16.

Виготовлено з АСДС помічник судді Т.М.Козій дата 23.03.2021р.