Рішення № 95743122, 12.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2021Справа № 910/17303/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілас Лоджистік"

про стягнення 335 391,48 грн.

суддя Мельник В.І.

за участю секретаря судового засідання Федорової О.В.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілас Лоджистік" про стягнення 335391,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, за договором поставки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/17303/19 та призначено до розгляду на 18.12.2020.

16.12.2020 відділом діловодства суду від відповідача отримано клопотання про відкладення розгляду справи, клопотання про зменшення розміру штрафу та відзив на позовну заяву.

18.12.2020 відділом діловодства суду від позивача отримано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

В судове засіданні 18.12.2020 представник позивача з?явився, надав свої усні пояснення.

В судове засіданні 18.12.2020 представник відповідача не з?явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 відкладено розгляд справи на 12.02.2021.

В судовому засіданні 12.02.2021 представник відповідача надав суду додаткові документи у справі.

В судовому засіданні 12.02.2021 оголошено перерву до 12.03.2021.

В судове засідання 12.03.2021 представник позивача з`явився, просив суд задовольнити позовні вимоги із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та заперечив проти зменшення розміру штрафу.

В судове засідання 12.03.2021 представник відповідача з`явився, надав суду акт взаємних розрахунків між сторонами, відповідно до якого основна заборгованість становить 130 990,00 грн.

В судовому засіданні 12.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом з`ясовано наступне.

27.03.2020 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 565, згідно умов якого ТОВ «Транснафта- Сервіс» як Постачальник передає, а ТОВ «Мілас Лоджистік» як Покупець приймає та оплачує нафтопродукти (бензин автомобільний та дизельне пальне).

Відповідно до п.4.1 Договору, ціна на пальне є договірною, та визначається на кожну партію товару в рахунках-фактурах. Загальна ціна Договору поставлених на умовах Договору.

Договором передбачена оплата поставленого товару протягом 1 банківського дня з моменту виставлення рахунку-фактури (п. 4.2 Договору).

Станом на 07 жовтня 2020 року ТОВ «Транснафта-Сервіс», як Постачальником, поставлено ТОВ «Мілас Лоджистік» палива на загальну суму 318537,71 (триста вісімнадцять тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 71 коп. Остання поставка відбулася 14 вересня 2020 року.

07.10.2020 Відповідачу було направлено поштою Претензію вимогу, відповідно до якої вимагалося сплатити суму заборгованості у розмірі 318537,71 (триста вісімнадцять тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 71 коп. Відповідно до інформації (трекінгу) поштових відправлень на сайті Укрпошти, 23.10.2020 року відправлення було повернуто на через невручення поштового відправлення ТОВ «Мілас Лоджистік».

Позивач зазначив, що відповідач виконав взяті на себе зобов`язання в зв`язку із чим за ним рахується заборгованість в розмірі 190990,00 грн.

Відповідач надав суду докази, а саме акт звірки взаєморозрахунків, що заборгованість становить 130990 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково , враховуючи наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в розмірі 130990,00 грн.

Крім суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути штраф в розмірі 31853,77 грн.

Відповідно до положень п. 5.7. Договору, в разі порушення строку оплати більш, ніж на 15 календарних днів, Відповідач має сплатити штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. ст. 217, 218 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідач просить суд зменшити розмір штрафу, оскільки заборгованість виникла не з його вини, та просив суд врахувати що ним значну частину основної заборгованості погашено.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст. 233 Господарського кодексу України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, в контексті зазначеного, суд звертає увагу на те, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення клопотання та зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

За таких обставин суд доходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 15927 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілас Лоджистік» (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 2-а, ідентифікаційний код 42937487) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснафта-Сервіс» (07201, Київська область, Іванківський район, смт. Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 11, ідентифікаційний код 41168507) заборгованість в розмірі 130990 (сто тридцять тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн., штраф в розмірі 15927 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн., судовий збір в розмірі 5030 (п`ять тисяч тридцять) грн. 87 коп.

3. В іншій частині відмовити.

4. Видати наказ.

Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 19.03.2021.

Суддя В.І. Мельник