Рішення № 95742505, 16.03.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" березня 2021 р. Cправа № 902/1116/20

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський р-н., Хмельницька обл., 30068)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "СИТКОВЕЦЬКЕ" (вул. Мандролька, буд. 19, смт.Ситківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22865)

про стягнення 5 328 923,73 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.

за участю представників:

позивача: Стеценко А.І.

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

16.11.2020 р. до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Суфлле Агро Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" про стягнення 5 328 923,73 грн.

В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суфлле Агро Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" було укладено договір поставки № 1300020657 від 01.01.2018 р. Внаслідок неналежного виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" в частині оплати за поставлений товар в останнього виникла заборгованість, яка було предметом розгляду у господарській справі № 902/116/20, яка включала в себе штрафні санкції. Рішенням суду у справі № 902/116/20 позов задоволено частково, дане рішення набрало законної сили, при цьому станом на подання позову у дані справі є невиконаним.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 18.11.2020 р. відкрито провадження у справі № 902/1116/20. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначити на 16.12.2020 р.

На визначену дату судом в судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 18.11.2020 р.

Суд зауважує, що від представника позивача надійшла заява б/н від 14.12.2020 р. про розгляд справи без його участі.

16.12.2020 р. на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого судового засідання.

Суд, дослідивши дане клопотання задовольнив його в частині відкладення підготовчого засідання та відмовив в частині продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів (протокольна ухвала).

За результатами проведеного судового засідання 16.12.2020 р. суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання у справі на 14.01.2021 р.

Ухвалою суду від 16.12.2021 р. суд підготовче засідання у справі призначив на 14.01.2021 р.

14.01.2021 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/287/221 від 14.01.2021 р.), в якому останній просить суд позов у даній справі задовольнити частково, в частині інфляційних втрат. Зменшити суму штрафних санкцій та відсотків річних, які підлягають до задоволення в межах даного судового провадження не менше ніж як, на 75 %.

На визначену дату судом 14.01.2021 р. в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про що свідчать поштові повідомлення, які наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що 14.01.2021 р. надійшов відзив представника відповідача.

14.01.2021 р. від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення пені.

14.01.2021 р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження.

Суд дані клопотання долучив до матеріалів справи.

За результатами проведеного судового засідання 14.01.2021 р. суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі. Підготовче засідання у справі призначено на 08.02.2021 р.

На визначену дату судом 08.02.2021 р. в судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

За результатами проведеного судового засідання 08.02.2021 р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду справи по суті та відкласти розгляд справи на 24.02.2021., про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену дату судом 24.02.2021 в судове засідання з`явився представник відповідача. Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 08.02.2021 р.

В судовому засіданні представник відповідача надав клопотання від 24.02.2021р. про долучення доказів по справі та клопотання від 24.02.2021р. про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи по суті.

Суд дослідивши дані клопотання задовольнив їх.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 24.02.2021 р. повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 16.03.2021 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 24.02.2021 р., при цьому судом взято до уваги клопотання останнього, про розгляд справи без його участі.

Представник позивача повністю підтримав заявлений позов.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (Покупець) укладено договір поставки № 1300020657).

В 2018 році на виконання умов укладеного договору поставки № 1300020657 від 01.01.2018 року ТОВ "Суффле Агро Україна" здійснило поставку товарів ТОВ "Ситковецьке" на загальну суму 13 588 496,28 грн.

04.04.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Украна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" укладено Договорів купівлі-продажу №1000037345, відповідно до якого відповідачем здійснено зустрічну поставку товару позивачеві на загальну суму 1 082 562,04 грн.

Внаслідок того, що між сторонами виникли зустрічні однорідні зобов`язання з оплати товару та сторони здійснили їх зарахування.

08.02.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (Сторона 2) укладено договір №1000006994 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Так, 05.03.2019 року між ТОВ "Суффле Агро Україна" та ТОВ "Ситковецьке" підписано Угоду про погашення боргу.

У відповідності до змісту п. 1 угода укладена сторонами для врегулювання взаємовідносин сторін із погашення заборгованості Покупцем, що виникла на підставі договору поставки № 1300020657 від 01.01.2018 р. із врахуванням всіх додатків до нього. Сторони погодили, що Покупець порушив умови оплати згідно Договору Поставки, у зв`язку із чим Сторони домовилися погодити нові строки розрахунків із відкладальною умовою для вступу в силу даної угоди.

Загальна сума основного боргу Покупця за договором поставки із врахуванням Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.02.2019 р. складала 11 634 459,89 грн. Сторони погодили продовжити строк оплати даного основного боргу Покупцем до 15.08.2019 р. (включно) (п. 2 Угоди).

10.04.2019 р. між ТОВ "Суффле Агро Україна" та ТОВ "Ситковецьке" підписано Додаток № 1 до Договору поставки № 1300020657 від 01.01.2018 р., відповідно до умов якого сторони погодили продовження строку дії договору на 2019 рік домовились вважати, що посилання в тексті договору на певні строки події, додатки та специфікації 2018 року, будуть застосовуватись відповідно сторонами на 2019 рік, якщо інше не буде погоджені сторонами додатково.

В зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати за поставлений Товар, позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості та штрафних санкцій (окрім інфляційних збитків) з відповідача за період з 01.11.2018 р. по 17.01.2020 р., що стало предметом розгляду у справі №902/116/20.

Так, рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/116/20 від 18.08.2020 р., що залишено постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 р. без змін, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (вул. Мандролька, буд. 19, смт Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865, код - 33845116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область, 30068, код - 34863309) 19 905 221,27 грн - основного боргу за Договором поставки № 1300020657 від 01.01.2018 року; 1 126 190,15 грн - 24% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 11 634 459,89 грн за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр.; 1 979 281,45 грн - пені, нарахованої за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр.; 2 907 744,03 грн - 15% штрафу; 244 234,67 грн - відшкодування судових витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область, 30068, код - 34863309) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИТКОВЕЦЬКЕ" (вул. Мандролька, буд. 19, смт Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865, код - 33845116) в частині стягнення 2 188 530,05 грн - 24% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 11 634 459,89 за період з 01.11.2018 по 15.08.2019 рр.; 59 273,17 грн - 24% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 11 634 459,89 грн за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр.; 3 213 822,35 грн - штрафу; 104 172,71 грн - пені, нарахованої за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр. Відмовлено у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область, 30068, код - 34863309) про зазначення у рішенні про нарахування пені на суму боргу 20 405 221,27 грн у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України з 18.01.2020 року до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України.

При цьому, станом на момент подання позову до суду у даній справі рішення суду у справі № 902/116/20 є невиконаним, що і стало підставою позову у даній справі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Предметом доказування у даній справі є неналежне виконання відповідачем рішення Господарського суду Вінницької області від 18.08.2020 р. у справі № 902/116/20 яким, позов задовольнити частково де стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (вул. Мандролька, буд. 19, смт Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865, код - 33845116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область, 30068, код - 34863309) 19 905 221,27 грн - основного боргу за Договором поставки № 1300020657 від 01.01.2018 року; 1 126 190,15 грн - 24% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 11 634 459,89 грн за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр.; 1 979 281,45 грн - пені, нарахованої за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр.; 2 907 744,03 грн - 15% штрафу; 244 234,67 грн - відшкодування судових витрат зі сплати судового збору. Відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область, 30068, код - 34863309) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковцьке" (вул. Мандролька, буд. 19, смт Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865, код - 33845116) в частині стягнення 2 188 530,05 грн - 24% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 11 634 459,89 за період з 01.11.2018 по 15.08.2019 рр.; 59 273,17 грн - 24% річних, нарахованих на суму боргу у розмірі 11 634 459,89 грн за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр.; 3 213 822,35 грн - штрафу; 104 172,71 грн - пені, нарахованої за період з 16.08.2019 по 17.01.2020 рр. Відмовлено у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область, 30068, код - 34863309) про зазначення у рішенні про нарахування пені на суму боргу 20 405 221,27 грн у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України з 18.01.2020 року до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України. Дане рішення набрало законної сили.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань встановлених рішенням суду у справі № 902/116/20 від 18.08.2020 р. позивач звернувся з вимогою про стягнення 24 % річних за період з 18.01.2020 р. по 06.11.2020 р. в сумі 2 242 971,11 грн; пені за період з 18.01.2020 р. по 06.11.2020 р. в розмірі 2 560 776,21 грн та інфляційних збитків за період з 16.08.2019 р. по 06.11.2020 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Суд зауважує, що з моменту набрання законної сили зазначеним вище рішенням, останнє є невиконаним.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому зобов`язання відповідача щодо сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останнім.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість. виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, статтею 625 ЦК України передбачено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за рішенням суду у справі № 902/116/20 від 18.08.2020 р. триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання у повному обсязі. Відтак, позивач має право на отримання нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Оскільки, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (ОП КГС ВС) у постанові від 05.06.2020 р. у справі № 922/3578/18 зазначає, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

ОП КГС ВС звертає увагу на судову практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 01.07.2014 р. у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 р. у справі №3-37гс13. У цих справах сторони передбачили аналогічну юридичну відповідальність, виражену у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення. При цьому в обох випадках Верховний Суд України дійшов висновку, що така міра відповідальності є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення. При цьому ОП КГС ВС відступила від правової позиції, викладеної у постанові ВС від 15.05.2018 у справі № 922/2213/17 про можливість стягнення відсотків річних за кожен день неправомірного користування коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 Угоди про погашення боргу від 05.03.2019 р. сторони погодили, що борг підлягає сплаті із врахуванням процентів в розмірі 2,0% на місяць (24% річних).

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 2 242 971,11 грн 24 % річних за період з 18.01.2020 р. по 06.11.2020 р. та 525 176,41 грн інфляційних втрат за період з 16.08.2019 р. по 06.11.2020 р.

Дана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, відповідно до якого невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає: у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Суд, перевіривши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунок відсотків річних з урахуванням умов пунктів договору, якими встановлено порядок нарахування відсотків річних, дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування не перевищують розрахунок суду.

Разом з тим відповідно до ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Разом з тим, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір процентів річних на 50%, тобто до стягнення підлягає 1 121 485,55 грн (2 242 971,11-50%=1 121 485,55) При цьому в позові щодо стягнення 1 121 485,55 грн 24 % річних слід відмовити у зв`язку з її зменшенням судом.

Разом з тим суд враховує:

- що встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;

- відсутність підстав вважати, що порушення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

Окремо слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.

Судом встановлено, що заявлені інфляційні витрати які перевірені згідно системи "Ліга Закон" за період з 16.08.2019р. по 06.11.2020р. в розмірі 525 176,41 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявленої до стягнення з відповідача 2 560 776, 21 грн пені за період з 18.01.2020 р. по 06.11.2020 р. суд дійшов висновку про зменшення її на 50 % з огляду на наступне.

Суд, перевіривши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунок пені за зазначений період, дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування правильні.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно з положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені суд приймає до уваги такі обставини:

- ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за Договором та основний борг було погашено повністю, хоча із простроченням;

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 24 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів;

- відсутність понесення позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не містять;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням часткового задоволення позовних вимог про стягнення 24% річних та задоволення інфляційних втрат.

Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%.

Таким чином, з нарахованих позивачем 2 560 776,21 грн - пені підлягають стягненню з відповідача 50% в сумі 1 280 388,10 грн (2 560 776,21-50%=1 280 388,10) При цьому в позові щодо стягнення 1 280 388,10 грн пені слід відмовити у зв`язку з її зменшенням судом.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.

Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо твердження відповідача про закриття провадження в частині стягнення пені, що не допускається спір з приводу вже вирішених судом підстав, між тими ж сторонами, з одного і того ж предмету спору з посиланням на рішення у справі № 902/116/20, а саме щодо нарахованих 24 % річних, інфляційних втрат та пені то суд зауважує, що предметом розгляду справи № 902/1116/20 є стягнення 24 % річних, інфляційних втрат та пені за період не охоплений рішенням у справі № 902/116/20, а тому відмовляє в задоволенні клопотання.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням зменшення суми 24 % річних та пені.

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). При цьому суд зазначає, що інші доводи відповідача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому на відповідача покладаються витрати на сплату судового збору у повному обсязі з урахуванням заборгованості на дату подання позовної заяви, що забезпечує дотримання принципу балансу інтересів сторін з урахуванням приписів ч. 9 ст.129 ГПК України, позаяк спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, в т.ч. з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв`язку із зменшенням пені.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (вул. Мандролька, буд. 19, смт.Ситківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22865, ідентифікаційний код юридичної особи 33845116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА" (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський р-н., Хмельницька обл., 30068, ідентифікаційний код юридичної особи 34863309) 24% річних в сумі 1 121 485,55 грн, інфляційних втрат в сумі 525 176,41 грн, пені в сумі 1 280 388,10 грн., 79 933,85 грн витрат на сплату судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронні адреси позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3

Повне рішення складено 24 березня 2021 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Богдана Хмельницького, буд. 43, с. Крупець, Славутський р-н., Хмельницька обл., 30068)

3 - відповідачу (вул. Мандролька, буд. 19, смт.Ситківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22865)