Рішення № 95741466, 12.03.2021, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/451/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Сидоренко З.С.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 20.02.2017 року в розмірі 11933,17 грн. та судові витрати у розмірі 1921 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 23.05.2011 року. Відповідач при підписанні анкети - заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява, разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. Відповідач ознайомлений із умовами та правилами банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети - заяви, що підтверджується підписом відповідача в анкеті - заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження. Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 14000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, який відповідно до п.1.1.1.52. Договору - короткостроковий кредит, який надається Банком Клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його Рахунку в розмірі ліміту кредитування. Відповідач зобов`язався на підставі п.2.1.1.5.5 Договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором та слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 Договору, а в разі невиконання зобов`язань за Договором, у відповідності до п.2.1.1.5.6, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту. Також представник позивача вказує, що відповідно до кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 22.03.2020 року має заборгованість в сумі 32787,29 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17468,34 грн., заборгованості за нарахованими відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 у розмірі 7185,88 грн.; нарахованої пені в розмірі 6095,58 грн., а також штрафи, відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1537,49 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість за Договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк».

У судове засідання представник позивача не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

06 серпня 2020 року від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач свій відзив обґрунтував наступним.

Відповідач вказує, що відповідно до змісту підписаної сторонами анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.05.2011 року, він підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Проте, які саме Умови та правила були чинними на момент укладення договору,з яким він був ознайомлений при підписанні заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, позивачем не вказано. Зі змісту довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», долученої до позовної заяви, встановлено, що вона не підписана позичальником, а зазначена у ній базова відсоткова ставка в місяць становить 3,0%.

Копія анкети позичальника не може підтверджувати існування боргу, оскільки вона є лише пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні ЦК України і для укладення договору обов`язковим елементом процедури такого укладення є прийняття цієї пропозиції (акцепт), відсутність якого підтверджується матеріалами справи, що свідчить про не існування договору між сторонами. Крім того, в зазначеній анкеті відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання: в анкеті відрізняється сума грошових коштів від тієї, яку зазначає позивач в позові, відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми, відсутня умова про обов`язок повернення тієї чи іншої суми, відсутній строк надання грошових коштів позивачем та строк повернення ним цих коштів, відсутні будь-які посилання на картку, з якої він міг отримувати грошові кошти, відсутня умова про отримання ним цієї картки.

Умови та правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на нього, як позичальника, а також вони ним не підписані, що свідчить про те, що такі на нього не розповсюджуються. Вказаний висновок співпадає з правовою позицією ВС України відображеною в постанові №6-16цс15 від 11.03.2015 року.

Розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, відповідно, не може підтвердити існування ти чи інших фінансових операцій.

У позовній заяві банк не вказує ні номеру картки, ні номеру рахунку з якого використані кошти, на який рахунок вони мають бути повернуті та в який термін.

Крім того, з доданих трьох розрахунків суми заборгованості, а саме станом на 31.08.2015 року, на 30.09.2019 року та на 22.03.2020 року не зрозуміло яким чином виникла заборгованість. Однак, перший з вказаних розрахунків починається з нарахування пені 25.09.2011 року. Хоча з розрахунку і неможливо точно встановити коли ж на думку позивача виникла заборгованість, але, очевидно, що на його думку вона виникла в 2011 році. Отже, саме тоді у позивача і виникло право на звернення до суду. Тоді ж позивач почав і нарахування штрафних санкцій. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність. У даному випадку є підстави для відмови в задоволенні позову у зв`язку із застосуванням загального і спеціального строку позовної давності.

04 вересня 2020 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив, відповідно до якого просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідь на відзив мотивована наступним.

Укладення Договору здійснюється за принципом укладення між банком та клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком умов та тарифів.

Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписуючи цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, які розташовані на сайті банку. Окрім цього, зазначено, що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується підписом відповідача в заявці про приєднання.

Позивач вказує, що заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку складають договір про надання банківських послуг.

З виписки з карткового рахунку наданої позивачем, чітко простежується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операції є неможливим без наявності картки.

З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором.

Позивач вказує, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі.

Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Позивач відмічає, що посилання відповідача на постанову ВСУ по справі № 6-16 цс15 є недоречним з огляду на те, що в даній справі позивач надав докази, що відповідача було ознайомлено саме із зазначеними Умовами та правилами надання банківських послуг від 06.03.2010 року. Твердження відповідача, що в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення відповідача у Умовами та правилами надання банківських послуг не відповідають дійсності.

Позивач зауважує, що згідно умов договору банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Позивач зазначає, що ключову роль відіграє заборгованість клієнта, а не сума стартового кредитного ліміту по картці. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка, яка є підтвердженням, що відповідачу було видано платіжну картку та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Позивач зауважує, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. У зв`язку із внесенням ряду змін до програмних комплексів банку, відбулось оновлення форми розрахунку, тому і розрахунок, який доданий до позовної заяви складається з трьох частин.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач здійснював погашення кредиту з порушенням термінів і термінів повернення, що підтверджує наміри відповідача про злісне ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором.

Позивач відмічає, що необхідно розрізняти поняття кредитно-правових відносин, які поєднані в одне ціле - кредитний договір. Дія договору пролонгується кожні 12 місяців. Картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці. Отже, кредитний договір чинний, а заперечення відповідача нічим не обґрунтовані.

Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Відповідно до Правил користування карткою, строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже строк перевипущеної картки до останнього дня 08.2019 року. Банк звернувся до суду з позовом 16.04.2020 року, тобто до спливу строку позовної давності. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності банком дотримано при зверненні до суду.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку - АТ КБ "Приватбанк".

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що 23 травня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1500,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором, яка підлягає стягненню, станом на 22.03.2020 року становить 32787,29 грн., з яких: 17468,34 грн.. - заборгованість за тілом кредиту; 7185,88 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625; 6095,58 грн. нарахована пеня; а також штрафи, відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1537,49 грн. - штраф (процентна складова).

З вказаного розрахунку вбачається, що станом на 22.03.2020 року позивачем нараховано пеню та заборгованість по штрафах.

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23.05.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати штрафів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Доводи представника АТ КБ "ПриватБанк" щодо неможливості застосування висновку Верховного суду викладеного у справі № 342/180/17, оскільки позивачем надано ряд документів, які підтверджують чинність Умов та Правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, суд знаходить неспроможними за наступними обставинами.

Так, дійсно, позивачем додано ряд документів, зокрема наказ про затвердження умов та правил надання банківських послуг від 06.03.2010 року № СП-2010-256. Однак анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить жодного посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що затверджені наказом 06 березня 2010 року № СП-2010-256, а загальне зазначення у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть свідчити про той факт, що саме ці Умови та Правила надавались відповідачу, що саме ці Умови та Правила мав на увазі відповідач підписуючи анкету-заяву, оскільки позивачем не надано підписані Умови та Правила.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Отже, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.02.2014 року шляхом підписання Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Наявність у матеріалах справи редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору витяг з Тарифів банку, оскільки вони також не містять підпису позичальника.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04 вересня 2019 року за результатом розгляду справи № 753/509/16-ц.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "Приватбанк" пені та штрафів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

В ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів", далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі, банком дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Проте, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є доказом, який підтверджує розмір заборгованості відповідача, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості. Будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Позивач до позовної заяви надано довідку про надання кредитних карток, виписку за договором №б/н станом на 25.03.2020 року.

Однак, зазначені документи, не можуть бути доказами перерахування на картку та отримання кредитних коштів відповідачем, оскільки такі видані на ОСОБА_2 , що не підтверджує факт належності виданих карток ОСОБА_1 та використання останнім перерахованих на картку коштів.

До того ж, матеріали справи не містять доказів пролонгації строку дії кредитної картки, та зміни розміру кредитного ліміту відповідача, оскільки додана позивачем довідка про зміну умов кредитування також видана на ОСОБА_2 .

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.15 ч 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне рішення суду складено 17 березня 2021 року.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Голова Дубровицького

районного суду Сидоренко З.С.