Рішення № 95736938, 17.03.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/23039/20

Провадження № 2/522/686/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

17 березня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Звонецької І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додаткової відповідальності «Виробниче будівельно-монтажне об`єднання «Одесбуд» про визнання акту прийому-передачі недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з додаткової відповідальності «Виробниче будівельно-монтажне об`єднання «Одесбуд» про визнання акту прийому-передачі недійсним.

Позивач посилається на те, що Позивач працювала на посаді головного бухгалтера на підприємстві ТДВ "ВИРОБНИЧЕ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНЕ ОБ`ЄДНАННЯ "ОДЕСБУД", що підтверджується копією трудової, книжки на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 з моменту заснування компанії.

За час своєї професійної діяльності неодноразово була нагороджена відзнаками за свої трудові досягнення.

Звільнилась від 15.07.2019 року за власним бажанням та була переведена на посаду аналітика з питань фінансів,на якій працювала до закінчення дії строкового трудового договору (28.02.2020 року).

Під час процедури звільнення та підготовки належних документів до передачі позивачем було встановлено наявність "акту приймання передачі квартири АДРЕСА_1 .

Позивач наголошує, що не підписувала зазначений документ та не знала щодо наявності її підпису на відповідному акті. Вважає що зазначений підпис - підроблений.

Позивач вважає що даний правочин є недійсним. Так, згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Вказує, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц у разі встановлення відсутності волевиявлення особи на укладання спірного правочину такий договір має бути визнаний недійсним. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2020 року провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

11 лютого 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до відзиву відповідач позов не визнає.

17 березня 2021 року від позивача до суду надійшла заява про витребування доказів та клопотання про проведення почеркознавчої експертизи

У судове засідання призначене на 17 березня 2021 року з`явився представник позивача ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 .

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач в своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним акт прийому- передачі квартири АДРЕСА_1 .

Зі змісту Акту вбачається, що позивач зазначена як підписант та учасник прийому-передачі.

Також суд вказує, що Акт складений на підтвердження виконання конкретної умови договороу (правочину) у якому позивач не є стороною.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори), правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Акт прийому - передачі квартири за своєю правовою природою не є договором (угодою, правочином, тощо), а тому не підлягає визнанню недійсним, враховуючи наступне.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Договором, відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, вимогами статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, із викладеного вище слідує, що позивач не є стороною договору або правочину, тому в нього не виникло жодних прав та обов`язків, а оскаржуваний Акт прийму-передачі не має ознак правочину у розумінні статті 202 ЦК України, а є лише первинним документом, що підтверджує належне виконання сторонами договору своїх зобов`язань, і тому не підлягає визнанню недійсним.

Оскаржуваний Акт приймання-передачі підписаний на виконання умов Договору, не може відновити права або законні інтереси позивача, бо позивач не є стороною Договору на який є посилання у Акті і в нього не виникло жодних прав та обов`язків за таким договором.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В контексті завдань в даному випадку цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Позивач повинен довести, що його право порушене і він є потерпілим від порушення цього права з боку відповідача.

При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», Суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011) Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008) Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012). Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004). Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006). Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008). Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення права:

(а) безпосередньо йому належить право, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Крім того, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку що позивач в своїй позовній заяві не навів жодної обставини (факту), яка б вказувала на порушення її прав або інтересів з боку відповідача, не привела жодного правового обґрунтування такого порушення, що вказує на відсутність порушеного права позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з додаткової відповідальності «Виробниче будівельно-монтажне об`єднання «Одесбуд» про визнання акту прийому-передачі недійсним - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із врахуванням положень ЦПК України щодо карантину. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення буде виготовлений 22.032021 р..

Суддя А.В. Науменко

17.03.21