Рішення № 95732775, 11.02.2021, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/10511/20

Провадження №2/592/97/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Алфімової І. В. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення суми страхового відшкодування, -

В С Т А Н О В И В :

15.09.2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Титаренко Павло Валентинович звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення суми страхового відшкодування, із змісту якого вбачається, що 07.07.2018 року близько 16 години 00 хвилин у м. Суми на перехресті вул. 3-я Заводська та вул. Юрія Вєтрова водій ОСОБА_2 (далі – відповідач 1) , керуючи автомобілем Mersedes-Benz 3080, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить батьку відповідача 1 – ОСОБА_3 , при виконанні обгону порушив п/п “а” п. 14.6. Правил дорожнього руху, не впевнився в безпеці маневру, здійснив обгін на перехресті, допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження. Про дорожньо-транспортну пригоду своєчасно був повідомлений відповідач 2. Автомобіль ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . 08.08.2005 року ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_1 здійснювати експлуатацію автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за довіреністю. Під час дорожньо-транспортної пригоди автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , керував син ОСОБА_1 – ОСОБА_4 . Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, оскільки володіння майном на підставі довіреності є володінням в розумінні ст. 397 ЦК України і тому підлягає захисту на рівні права власності. На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди позивач мав право користуватись зазначеним транспортним засобом на відповідній правовій підставі, а, отже, має право вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи. П. 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Особа, яка не є власником майна, але має права розпоряджатись ним має право на відшкодування шкоди завданої цьому майну (постанова Судової палати № 6-1365цс17 від 11.10.2017 року) . Таким чином, позивач, який хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.07.2018 року у справі № 592/8630/18, що набрала законної сили, відповідача 1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до ч. 3 ст. 62 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої вставлено ці обставини. Вищевказаною постановою було встановлено, що саме з вини відповідача 1 позивачу була заподіяна матеріальна шкода. Автомобіль Mersedes-Benz 3080, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 26.12.2003, про що містяться відомості у схемі місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.07.2018 року. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mersedes-Benz 3080, реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (далі - відповідач 2) , що підтверджується полісом серії AM № 3110417 дійсним до 17.02.2019 року, відомості про поліс у схемі місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.07.2018 року. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 07.07.2018 року, позивачу було завдано матеріальних збитків. Для встановлення розміру матеріальних збитків позивач звернувся за проведенням експертного дослідження транспортного засобу до судового експерта-товарознавця. Відповідно до автотоварознавчого дослідження вартість матеріальної шкоди з урахуванням зносу складає 12076,57 грн. . При проведенні дослідження був присутній відповідач 1, що підтверджується протоколом (актом) огляду транспортного засобу. 07.12.2018 ОСОБА_5 – власник автомобіля ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси у страхових компаніях та судових органах з усіх питань що стосуються страхування автомобіля, відшкодування матеріальної шкоди з правом отримання грошових коштів. Довіреність видана з правом передоручення повноважень. 01.03.2019 року представник позивача адвокат Титаренко П. В. направив відповідачу 2 лист про виплату страхового відшкодування. Станом на 11.09.2020 року відповідач 2 відповіді ані позивачу, ані його представнику не надав. Страхове відшкодування позивачу не виплачено. Відповідно до положень ст. 6 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність застрахованої за договором особи, визнається страховим випадком. Відповідно до положень ст. 9 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50000 грн. на одного потерпілого. Відповідно до положень п. 12.1. ст. 12 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Оскільки розмір збитків менше ніж ліміт, встановлений ст. 9 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , позивач вважає що є підстави стягнути з відповідача 2 страхову виплату (страхове відшкодування) у розмірі 12076,57 грн. за відрахуванням франшизи. Ст. 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) . Оскільки розмір страхового відшкодування зменшується на суму франшизи, позивач вважає, що франшизу, як частину страхового відшкодування, потрібно стягнути з відповідача 1. Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У відповідності до ст. 113 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Відповідно до ст. 38 ЦПК України сторона може брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” . Відповідно до ст. 133 ЦПК України витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи відносяться до судових витрат. Позивач сплатив 1716 грн. за проведення експертної оцінки транспортного засобу відповідно до договору № 042/2018 від 21.08.2018 року про проведення експертної оцінки транспортного засобу. Відповідно до п. 1 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Позивач уклав із адвокатом Титаренком П. В. договір від 30.07.2018 року № 30/07. Сплатив вартість правничої допомоги у розмірі 3000 грн. . На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 22, 23, 386, 1187, 1196 ЦК України; ст. ст. 3, 15, 38, 42, 62, 113, 118, 119 ЦПК України, він просив: 1. Витребувати з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” документ, що підтверджує обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу Mersedes-Benz 3080, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 07.07.2018 (поліс серії AM № 3110417 або інший) . 2. Витребувати з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” справу ЦВ 18/1718 щодо дорожньо-транспортної пригоди 07.07.2018 року, що відбулася у м. Суми, за участі автомобіля, цивільна відповідальність якого застрахована полісом серії AM № 3110417. 3. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 12076,57 грн. за вирахуванням франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417. 4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість матеріальної шкоди в розмірі франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417. 5. Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам 5496 грн. , а саме: 768,40 грн. – судовий збір, 1716 грн. – витрати, пов`язані із залученням експерта, 3000 грн. – витрат на правничу допомогу. Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (вхідний № 36717/20 від 15.09.2020 року) (а. с. 1-3) .

05.11.2020 року представниця відповідача – товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Борзенкова Юлія Миколаївна надала до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив, із змісту якого вбачається, що товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , ознайомившись з позовною заявою та доданою до неї документами, вважає за необхідне подати відзив на позовну заяву. Вона вважаємо позовні вимоги ОСОБА_1 до ТДВ СК “Альфа-Гарант” незаконними та необґрунтованими з огляду на наступне. Відносини, що складаються між сторонами у зв`язку з виплатою страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані спеціальним законом – Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” . Крім того, відповідно до положень п. 2.1. ст. 2 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , якщо норми даного Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Згідно обставин, викладених в позовній заяві, вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталася 07.07.2018 року, а повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування позивач подав до Страховика лише 01.03.2019 року. Проте, відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Позивач лише через 8 місяців після дорожньо-транспортної пригоди звернувся до страховика з повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди та заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до п. п. 37.1.3. п. 37.1. ст. 37 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди” . Так, відповідно до п/п 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) , водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) , повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до п. 33.3. ст. 33 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової , відповідальності власників наземних транспортних засобів” водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт) , а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) . Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна. Відповідно до п. 33-1.1. ст. 33-1 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий) , зобов`язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально. Всі вищезазначені норми чинного законодавства були проігноровані позивачем. Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” направляло ОСОБА_1 лист від 04.03.2019 року № 12/726 із проханням надати до огляду пошкоджений транспортний засіб. Керуючись ст. ст. 22, 29, 34 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” направило заявку до суб`єкта оціночної діяльності для проведення огляду транспортного засобу та оцінки пошкодженого майна - визначення розміру матеріальної шкоди, завданої власнику даного транспортного засобу. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” оцінка майна, майнових прав – це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності і суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Проте автомобіль не було надано страховику до огляду, що підтверджується копією рапорту аварійного комісара ОСОБА_7 від 18.03.2019 року. Тобто, всупереч нормам Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , позивачем не було виконано його обов`язок зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник. Відповідно до п. 8.5. Методики, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження. Відповідно до п. 37.1.3. ст. 37 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. 25.05.2019 року товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” повідомило позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 37.1.3. ст. 37 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” . Отже, вимоги позивача щодо стягнення коштів з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” є незаконними та необґрунтованими на підставі ст. 37 вищезазначеного закону, адже позивач не зберіг пошкоджене майно в стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник. Позивач надав автомобіль для огляду експерту ОСОБА_8 , в якого замовив автотоварознавче дослідження, що підтверджується самим звітом, копією протоколу огляду від 21.08.2018 року, зокрема, в протоколі зазначено про те, що товариство навіть не запрошували на огляд автомобіля. Враховуючи вищезазначені норми п. п. 37.1.3. п. 37.1. ст. 37 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” невиконання позивачем своїх обов`язків, визначених вказаним законом призвело до неможливості страховика встановити ані причини ані обставини настання зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, так само як і розмір заподіяної шкоди, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Крім того, Верховний Суд за результатами огляду вивчення судової практики вирішення спорів, що виникли з договорів страхування від 01.07.2019 року висловив наступну думку – принцип запровадження законодавцем інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який з метою забезпечення відшкодування, заподіяної життю шкоди, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобі на території України, передбачає небезумовний обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування, а пов`язує його лише з належним виконанням усіма учасниками таких правовідносин покладених на них обов`язків. З огляду на все вищезазначене, вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” в повному обсязі (вхідний № 43255 від 05.11.2020 року) (а. с. 72-74) .

26.11.2020 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Титаренко Павло Валентинович надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми пояснення у справ, із змісту яких вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться справа № 591/10511/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Справа призначена до розгляду на 14 годину 00 хвилин 26.11.2020 року. Ознайомившись з позицією товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , що викладена у відзиві на позовну заяву товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” від 02.11.2020 року, позивач вважає необхідним надати свої пояснення у справі. Позивач не має договірних відносин з товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” . Водночас за наявною інформацією, винуватець дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 07.07.2018 року, ОСОБА_2 своєчасно – у триденний строк повідомив товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про настання дорожньо-транспортної пригоди. У відзиві на позовну заяву від 02.11.2020 року товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” повідомило суд про те, що із заявою про виплату страхового відшкодування у відповідності до вимог ст. 35.1. Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” звернувся лише за 8 місяців від дорожньо-транспортної пригоди та його транспортний засіб спеціалістами страхової компанії не оглядався. Ст. 1 Закону України “Про страхування” передбачено, що страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) , визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату) , а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України) . Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) . Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України “Про страхування” . До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” . Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до положень п/п 33.1.4. п. 33.3. ст. 33 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) , водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) , повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт) , а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) . Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п. 35.1. ст. 35) . Ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) . Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Ст. 1 Закону України “Про страхування” передбачено, що страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) , визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату) , а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України) . Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) . Види обов`язкового страхування в Україні визначені в ст. 7 Закону України “Про страхування” . До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері порожньо- регламентує, зокрема, Закон України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової кодування відповідальності власників наземних транспортних засобів” . Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до положень п/п 33.1.4. п. 33.3. ст. 33 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової кодування відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування пригоди, (регламентної виплати) , водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний засоби) у невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, поки його письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) , повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати має право зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт) , а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів) . Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право згідно із на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п. 35.1. ст. 35) . Ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) . Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників зміщення наземних транспортних засобів” у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18 вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової завданої відповідальності (ст. 3 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” ) . Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, обов`язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на її страховика – товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” . Відповідно до полісу № АМ/3110417 від 17.02.2018 року цивільно-правова відповідальність водія автомобіля “Mersedes-Benz 308D” ОСОБА_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” зі страховим лімітом у 100000 грн. за шкоду, заподіяну майну. Розмір франшизи у полісі зазначений 500 грн. . Відповідач 2 не заперечує, що страхове відшкодування товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” позивачу не виплатило. Позивач вважає, що суд повинен врахувати, що цивільно-правова відповідальність відповідача 1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” , коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” порядку. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, у якій зазначено, що у системному зв`язку зі ст. 36 вимоги п/п 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації – не звертався ані до страховика (або МТСБУ) , ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Таким чином, попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика (або МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. Страховий випадок (дорожньо-транспортна пригода) стався 07.07.2018 року, а до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” позивач звернувся через 8 місяців після дорожньо-транспортної пригоди 01.03.2019 року. Крім того, позивач подав позов до суду в травні 2019 року, тобто в межах установленого законом річного строку. Позиція позивача узгоджується з відповідною судовою практикою, а саме постановою Верховного Суду від 29.07.2020 року у справі № 276/752/16-ц, провадження № 61-14669св19 (вхідний № ЕП-9752/20 від 26.11.2020 року) (а. с. 88, 89) .

11.02.2021 року до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Титаренка Павла Валентиновича про розгляд справи без участі представника позивача, в якій він просив провести судове засідання без участі позивача та його представника, справу розглянути за наявними матеріалами, позов підтримав (вхідний № ЕП-1326/21 від 11.02.2021 року) (а. с. 97) .

11.02.2021 року в судове засідання позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , представниця відповідача – товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” за довіреністю Борзенкова Юлія Миколаївна не прибули, про місце, дата та час судового засідання були повідомлені належним чином. Їхнє неприбуття не перешкоджає розгляду справи та ухвалення рішення (а. с. 70, 95, 96) .

Ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, поясненнями у справі, письмовими доказами у справі, враховуючи наявність судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.07.2018 року у справі № 592/8630/18, провадження № 3/592/1543/18 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. . З ОСОБА_2 було стягнуто на користь держави 352 грн. 40 коп. судового збору. Постанова набрала законної сили 31.07.2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/75412621) (а. с. 5) .

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Обов`язок щодо доказування не є безмежним. Дана стаття встановлює обставини, від доказування яких звільняються, в тому числі, ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, особа, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Це обставини, які є преюдиційними. Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: - обставина встановлена судовим рішення. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Тому преюдиційне значення мають обставини, встановлені як ухвалою, так і рішенням, так і постановою, так і судовими наказами. Обставини, встановлені рішеннями інших органів, потребують доказування на загальних підставах; - судове рішення набрало законної сили; - у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови “Про судове рішення у цивільній справі” № 14 від 18.12.2009 року наголошує на тому, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача. Тому, якщо сторона хоче обійти цю норму, вона може це зробити шляхом залучення у процес додаткового відповідача або третьої особи. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Заслуговує на увагу той факт, що згідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Не всі ухвали, які набрали законної сили, можуть мати преюдиціальне значення для справи. Не може вважатися преюдиційною ухвала суду про повернення позову (наприклад, внаслідок визнання позову неподаним) , оскільки спеціальна норма передбачає право позивача на повторне звернення до суду із заявою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. З точки зору тактики процесу, покликатися на преюдиційні обставини не завжди доцільно, адже у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставини усіх тих рішень, які цю преюдицію використали. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Тому якщо рішення, яким встановлені певні обставини, має недоліки і є загроза його скасування, то на нього краще не покликатися, а доводити потрібні обставини в загальному порядку.

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами-учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу “правомірних або законних очікувань” та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах “Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії” та “Федоренко проти України” Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf. , Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31; п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федоренко проти України” ) . У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно” , а саме: в контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як “існуюче майно” , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (п. 74 рішення Європейського суду з прав людини “MALTZAN and Others v. Germany” від 02.03.2005 року) . Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися “активом” , вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону. Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України “Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод” № 462-VIII від 21.05.2015 року було схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених п. 3 ст. 2, ст. ст. 9, 12, 14, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. ст. 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому Пленум Верховного Суду України наголошує на тому, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого “права власності” . Таким чином, ст. 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту “правомірних (законних) очікувань” щодо певного стану речей (у майбутньому) , оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини установив, що наявність “правомірних (законних) очікувань” є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності “правомірних очікувань” у розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави. Інакше кажучи, “правомірні (законні) очікування” – це очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. Згідно із ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини “Брумареску проти Румунії” від 28.11.1999 року (п. 61) . Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні у справі “Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови” від 13.12.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив про те, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109) . Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов`язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов`язані із виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із ч. 2 ст. 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях) .

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) , що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) , який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів) .

Достовірність доказів – це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність – це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Отже, в даному випадку заявлені позивачем вимоги відповідають ефективному способу захисту порушених прав, а їх задоволення призведе до поновлення цих прав.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 12076,57 грн. за вирахуванням франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417.

Ст. 9 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” № 1961-IV від 01.07.2004 року (із змінами) передбачено, що страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п`ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Із змісту висновку автотоварознавчого дослідження № 032/2018 від 27.08.2018 року вбачається, що вартість матеріальної шкоди, завданої власникові автомобіля марки ВАЗ-2101, 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 07.07.2018 року, відповідно до вимог п. п. 30.1. , 30.2. ст. 30 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” , без врахування ПДВ, станом цін на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, складає 12076,57 грн (а. с. 9, 10, 13-54) .

Таким чином, оскільки траспортний засіб автомобіль марки ВАЗ-2101, 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , вважається фізично знищеним, оскільки його ремонт є технічно неможливим та економічно необґрунтованим, оскільки витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, відтак його власнику слід відшкодувати різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а тому суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги позивача позивача ОСОБА_1 є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості матеріальної шкоди в розмірі франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417, то суд дійшов наступного висновку.

Згідно п. 12.1. ст. 12 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

У відповідності до п. 36.6. ст. 36 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Із змісту полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/3110417, укладеного 18.02.2018 року між ОСОБА_2 та товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” вбачається, що розмір франшизи становить 500 (п`ятсот) грн. (а. с. 90) .

Таким чином, оскільки розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, відтак суд дійшов висновку про те, що в цій частині позовні вимоги позивача позивача ОСОБА_1 є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам 5496 грн. , а саме: 768,40 грн. – судовий збір, 1716 грн. – витрати, пов`язані із залученням експерта, 3000 грн. – витрат на правничу допомогу, то суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із змісту п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України вбачається, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно абз. абз. 5, 6 п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” № 10 від 17.10.2014 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015 року) при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

У відповідності до п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” № 10 від 17.10.2014 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015 року) вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI) . Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру) , то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Таким чином, що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: судового збору в розмірі 768,40 грн. , то оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 12076,57 грн. за вирахуванням франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417, та про обґрунтованість позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості матеріальної шкоди в розмірі франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417, відтак суд дійшов висновку про те, що з відповідачів: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) в дольовому порядку судовий збір в розмірі 768,40 грн. , а саме: з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 31,81 грн. , з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 736,59 грн. (а. с. 55, 56) .

Із змісту п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України вбачається, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із змісту п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) ; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) ; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Із змісту п. п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” № 10 від 17.10.2014 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015 року) вбачається, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (рішення від 16.11.2000 року № 13-рп/2000; рішення від 30.09.2009 року № 23-рп/2009; рішення від 11.07.2013 року № 6-рп/2013) . Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений в розд. ІІІ Закону України “Про безоплатну правову допомогу” № 3460-VI від 02.06.2011 року, положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01.01.2015 року. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 05.07.2012 року) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах” № 4191-VI від 20.12.2011 року. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів) . Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на правничу суду було надано: - ордер серії СМ № 30/07, виданий 26.04.2019 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 у судових органах адвокатом Титаренком П. В. , який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії № 370 від 06.04.2012 року, без обмеження повноважень на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 30/07 від 30.07.2018 року (а. с. 4) ; - детальний опис робіт (наданих послуг) (а. с. 6) ; - угода про надання правової допомоги № 30/07/2018 від 30.07.2018 року (а. с. 8) ; - квитанцію до прибуткового касового ордеру № 30/07 від 30.07.2018 року про те, що позивачем ОСОБА_1 було сплачено адвокату Титаренку П. В. 3000 (три тисячі) грн. (а. с. 11) .

Таким чином, оскільки заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в Ковпаківському районному суді м. Суми в розмірі 3000 (три тисячі) грн. , підтверджуються відповідними документами, відповідають вимогам закону та підлягають стягненню з відповідачів, відтак суд дійшов висновку про те, що з відповідачів: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) солідарно витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 3000 грн. , а саме: з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. , з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. .

Що стосується позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із залученням експерта, в розмірі 1716 грн. , то суд дійшов наступного висновку.

Склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг) , її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг) . Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Положення ст. 139 ЦПК України передбачають, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Учасниками справи є, зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України) . Сторонами в цивільному процесі процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Таким чином, ЦПК України встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі. Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання висновку автоварознавчого дослідження відбулося за ініціативою позивача до звернення до суду з позовом, відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на підготовку висновку автотоварознавчого дослідження. На користь такого висновку також свідчать норми ч. 7 ст. 106 ЦПК України, які надають право учаснику справи подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи. Отже, здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження в позапроцесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта. Дослідження експертом вартості відновлювального ремонту на усунення пошкоджень аварійного характеру, вартості матеріальних збитків, як і надання судом оцінки цьому висновку, не доводять того, що понесені позивачем витрати були необхідними (неминучими) .

Таким чином, оскільки витрати на проведення експертизи на замовлення позивача до звернення до суду із позовом не входять до складу судових витрат та з іншої сторони не стягується, оскільки замовлення експертизи та отримання експертного висновку за ініціативою позивача до звернення до суду не дають підстав для подальшого відшкодування витрат на його підготовку, оскільки для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі, відтак суд дійшов висновку про те, що в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Таким чином, оскільки позивачем були надані переконливі докази на підтвердження його позовних вимог, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, враховуючи обов`язковість дотримання державою принципу “правомірних або законних очікувань” та захисту прав людини через призму цього принципу, враховуючи те, що рішення в цивільній справі має бути справедливим, відтак суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення суми страхового відшкодування, слід задовольнити частково та стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) матеріальну шкоду в розмірі 12076,57 грн. за вирахуванням франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417, стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) вартість матеріальної шкоди в розмірі франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417, в розмірі 500 грн. , стягнути з відповідачів: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) в дольовому порядку судовий збір в розмірі 768,40 грн. , а саме: стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 31,81 грн. , стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 736,59 грн. , стягнути з відповідачів: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) солідарно витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 3000 грн. , а саме: стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. , стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. , а в задоволенні решти позовних вимог відмовити з мотивів, зазначених вище.

При ухваленні рішення судом були врахована правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2020 року у справі № 276/752/16-ц, провадження № 61-14669св19, згідно яким Верховний Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, у якій зазначено про те, що у системному зв`язку зі ст. 36 вимоги п/п 37.1.4. п. 37.1. статті 37 Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації – не звертався ані до страховика (або МТСБУ) , ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Таким чином, попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика (або МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90714296) .

При ухваленні рішення судом були врахована правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 824/647/16-а, провадження № К/9901/31359/20, згідно якій для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93594977) .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року) .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 267, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” про стягнення суми страхового відшкодування задовольнити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) матеріальну шкоду в розмірі 12076,57 грн. за вирахуванням франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) вартість матеріальної шкоди в розмірі франшизи, встановленої полісом серії AM № 3110417, в розмірі 500 грн. .

Стягнути з відповідачів: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) в дольовому порядку судовий збір в розмірі 768,40 грн. , а саме: стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 31,81 грн. , стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір в розмірі 736,59 грн. .

Стягнути з відповідачів: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) солідарно витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 3000 грн. , а саме: стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн. , стягнути з відповідача товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26, ЄДРПОУ 32382598) на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається Сумському апеляційному суду через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков