Вирок № 95731600, 23.03.2021, Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/262/20

Провадження № 1-кп/615/11/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токмакової А.П.,

секретаря судового засідання - Сипко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Валки Харківської області кримінальні провадження №12019220000001795, №12018220720000360 про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новий Мерчик Валківського району Харківської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, що є фізичною особою підприємцем, судимий 23.04.2020 року Валківським районним судом Харківської області за ч.1 ст.191 КК України до штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 грн., без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, штраф сплачено 29.04.2020 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.272, ч.2 ст.286 КК України,

за участю прокурора - Адамова Ф.П.,

захисника - Абросимова О.С.,

потерпілого - ОСОБА_2 ,

його представника - Сімоненка С.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

встановив:

З 01.06.2018 року ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, як суб`єкт підприємницької діяльності, а саме фізична особа - підприємець (номер запису про проведення державної реєстрації 2 452 000 0000 002668) та відповідно до коду КВЕД 43.39 здійснює, в тому числі, інші роботи із завершення будівництва (основний).

Відповідно до положень ст.13 ЗУ «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлює правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Таким чином, на ОСОБА_1 , як на фізичну особу-підприємця, покладений обов`язок забезпечувати функціонування системи управління охороною праці та безпеку виробництва.

01.10.2018 року відділом освіти, молоді та спорту Кегичівської РДА Харківської області проведено тендер на реконструкцію покрівлі двоповерхової частини будівлі Кегичівського ліцею Кегичівської районної ради Харківської області за адресою: вул. Волошина, 91, смт. Кегичівка Харківської області (далі - ліцей). Переможцем тендеру визнано ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку з чим 07.11.2018 року між ним та відділом освіти, молоді та спорту Кегичівської РДА Харківської області укладено договір підряду №157 на реконструкцію об`єкту.

З метою виконання вказаного договору підряду ФОП ОСОБА_1 залучив працівників, які працювали як на підставі укладених письмових цивільно-правових угод, так і на підставі усних угод.

Відповідно до ст.21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст.24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування й реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з цим, ФОП ОСОБА_1 без оформлення письмового трудового договору, в порушення ч.3 ст.24 КЗпП, фактично як роботодавець, приблизно з 20.12.2018 року, встановити точну дату не представилось можливим, вступив у трудові відносини з ОСОБА_3 , відповідно до яких останній виконував роботи, пов`язані із реконструкцією покрівлі ліцею. У свою чергу ФОП ОСОБА_1 мав здійснювати виплату заробітної плати ОСОБА_3 за виконану ним роботу.

Відповідно до НПАОП 0.00-8.24-05. «Перелік робіт з підвищеною небезпекою», на підставі п.94 «Роботи верхолазні та на висоті» та п.97 «Монтаж та демонтаж будинків, споруд, а також відновлення та зміцнення їх аварійних частин» роботи, що виконувалися на підставі вказаного договору, відносяться до робіт підвищеної небезпеки та потребують особливих умов організації їх виконання, а тому повинні виконуватись при наявності дозволу територіального органу Держпраці, отриманому у встановленому законодавством порядку, який ФОП ОСОБА_1 не отримав, чим порушив положення ч.3 ст.837 ЦК України.

В подальшому, 23.12.2018 року приблизно о 15:20 год. ОСОБА_3 , виконуючи роботи із встановлення металевих профільних листів на даху двоповерхової частини будівлі Кегичівського ліцею, без використання запобіжного поясу, яким останній не був забезпечений роботодавцем, не втримав рівновагу, впав з висоти другого поверху та від отриманих внаслідок падіння тілесних ушкоджень помер на місці події. Смерть ОСОБА_3 настала від несумісної з життям травми тіла з грубим порушенням кісток черепу, обох верхніх кінцівок та правої нижньої кінцівки, які є прижиттєвими та могли виникнути одномоментно внаслідок падіння на розповсюджену поверхню. При судово-токсикологічній експертизі крові та сечі трупа ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт в кількості в крові - 0,75%, в сечі - 0,45%, що стосовно до живих осіб відноситься до легкого сп`яніння.

Організаційними причинами нещасного випадку, який стався 23.12.2018 року з ОСОБА_3 під час виконання робіт на покрівлі ліцею стали:

- відсутність або неякісне проведення інструктажу, що виразилось у невиконанні вимог п.6.3, 6.4 Типового положення підрядником ФОП ОСОБА_1 в частині організації та виконання робіт;

- невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними, що виразилось у відсутності на дільниці з реконструкції покрівлі КЗ «Кегичівський ліцей» засобів індивідуального захисту, передбачених вимогами нормативно-правових актів;

- невиконання вимог нормативно-правових документів з охорони праці самим постраждалим ОСОБА_3 під час виконання робіт підвищеної небезпеки на покрівлі будівлі КЗ «Кегичівський ліцей», що виразилось у незастосуванні ним засобів індивідуального захисту, який призначений для унеможливлення неконтрольованого його переміщення (падіння з висоти).

До настання нещасного випадку призвело недотримання та порушення вимог ФОП ОСОБА_1 ст.6 ЗУ «Про охорону праці» (умови праці на робочому місці... повинні відповідати вимогам законодавства), ст.13 цього Закону (управління охороною праці та обов`язки роботодавців, не відповідали вимогам законодавчим та нормативно-технічних актів з охорони праці).

З технічної точки зору причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_3 стало невикористання запобіжного поясу, закріпленого за запобіжний трос, який призначений для унеможливлення неконтрольованого його переміщення (падіння з висоти), у зв`язку з чим у причинно-наслідковому зв`язку з нещасним випадком перебувають дії як самого постраждалого ОСОБА_3 , так і дії його роботодавця ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, 16.12.2019 року приблизно о 21:30 год. ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем Audi 80, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Харків-Довжанський зі сторони м. Харкова у напрямку м. Валки Харківської області, в районі 441 км + 200 м під час вибору безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку у виді заокруглення дороги вліво по ходу його руху та ожеледиці, а також стан транспортного засобу, чим грубо порушив вимоги п.12.1 ПДР України, згідно якого:

- п.12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

в результаті чого втратив контроль над керуванням автомобіля, виїхавши на праве по ходу його руху узбіччя, де допустив наїзд передньою частиною свого автомобіля на праву частину припаркованого автомобіля Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який стояв за межами проїжджої частини, а правими передніми дверима автомобіля - на пішохода ОСОБА_5 , яка вийшла із автомобіля Skoda Octavia та перебувала за межами проїжджої частини на відстані 3,6м від правого її краю.

Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди. Причиною смерті ОСОБА_5 стала травма грудної клітини в комбінації з травмами черевної порожнини з пошкодженнями внутрішніх органів, що в подальшому ускладнились гострою крововтратою.

Порушення ОСОБА_1 ПДР України, які знаходяться в причинному зв`язку з подією виразились у тому, що під час руху обрав невідповідну обстановці швидкість та прийоми керування т/з, які дозволяли б постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, що призвело до зіткнення з припаркованим на узбіччі автомобілем Skoda Octavia та наїзд на пішохода, яка стояла неподалік автомобіля, що спричинило смерть потерпілої.

В судовому засіданні обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень повністю, щиро розкаявся.

Пояснив, що дійсно є фізичною особою-підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі роботи із завершення будівництва. Реконструкція покрівлі будівлі Кегичівського ліцею була першою роботою з підвищеною небезпекою. Вказав, що всі передбачені законом засоби безпеки були в наявності, але не прослідкував, щоб працівники вдягли їх під час виконання небезпечних робіт, до того ж не доглядів, що ОСОБА_3 був в стані алкогольного сп`яніння, що призвело до трагедії 23.12.2018 року о 15:20 год. Звернув увагу, що на об`єкті був кожного дня, слідкував за виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці. Повністю відшкодував потерпілій завдану злочином матеріальну та моральну шкоду.

16.12.2019 року приблизно о 21.30 год. рухався зі своїм знайомим ОСОБА_6 з м. Харкова в напрямку м. Валки по автодорозі Київ-Харків-Довжанський зі швидкістю 80 км/год. Пасажир перебував на передньому пасажирському сидінні. В дорозі пригальмовував, щоб дізнатися стан дороги. Покриття дороги було сухе.

В районі с. Шарівка не відразу зрозумів, що проїжджа частина вже мокра, ожеледиця. В зв`язку з чим, проїхавши закруглення дороги вліво по ходу його руху, через кілька метрів втратив керування, внаслідок чого його передню частину автомобіля стало трохи «кидати» вліво і вправо. Намагався вирівняти, але через деяку відстань автомобіль «пішов» юзом спочатку по асфальтованій частині дороги, а потім по земляному узбіччю. В цьому місці дорога не освітлена, передбачена для двох напрямків руху автомобілів, по 2 смуги в кожну сторону, зустрічні смуги руху розділені між собою газоном.

Ще на початку юзу помітив на узбіччі припаркований автомобіль, у якого горіли габаритні вогні і ближнє світло фар, та людей біля нього, але вдіяти вже нічого не міг. Під час юзу передньою частиною автомобіля вдарив праву частину припаркованого автомобіля та відчув удар в районі правих передніх дверей, від чого розбилося вікно дверей. В цьому місці відбійник на узбіччі закінчився та почався бугор, заїхавши на який до певного моменту автомобіль зупинився перпендикулярно до припаркованого автомобіля біля його передньої частини. Вийшовши з автомобіля, побачив жінку, яка лежала на землі біля його автомобіля.

Від слідчого дізнався, що інший автомобіль пробив колесо, через ремонт якого стояв на узбіччі. Весь час перебував на місці ДТП, приймав участь в усіх слідчих діях, активно сприяв розкриттю злочину. Розуміє, що спричинив своїми діями шкоду, але не бажав настання таких наслідків, просив вибачення. Намагався відшкодувати завдану шкоду, проте потерпілий відмовляється отримувати будь-які грошові кошти. Просив не позбавляти волі, надати можливість працювати та відшкодувати завдані потерпілим збитки у встановленому судом розмірі. Звернув увагу на скрутне матеріальне становище сім`ї, оскільки надає фінансову допомогу старшій сестрі - багатодітній матері-одиначці, яка виховує тяжко хвору дитину.

Потерпіла ОСОБА_7 подала заяву про розгляд кримінального провадження за її відсутності. Будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченого не має.

Потерпілий ОСОБА_2 повідомив, що 16.12.2019 року в автомобілі Skoda Octavia їхали його батьки. Після ДТП відразу приїхав на місце пригоди. Бачив, що в дорозі автомобіль пробив колесо, тому стояв на узбіччі за 2м від краю дороги. Автомобіль ОСОБА_1 пройшовся по дотичній із середини заднього бамперу автомобіля батьків до кінця передньої правої двері, про що свідчили подряпини. На узбіччі стояв знак аварійної зупинки та горіли аварійні вогні. По ходу в глиб узбіччя за 3-4м бачив місце, де після ДТП лежала мати, яку вже забрала швидка. Де стояв інший автомобіль, не пам`ятає. Було темно, користувалися ліхтарями. Вказав, що родина глибоко переживає через несподівану смерть матері. ОСОБА_1 жодного разу не вибачився, пропонував в рахунок відшкодування 150 тисяч грн., але він відмовився так, як вважає розмір завданих збитків значно вищим. Посилаючись на висновок ВС, який міститься у постанові № 166/1065/18 від 18.09.2019 року, просив не враховувати при призначенні обвинуваченому покарання таку обставину, як щире каяття. Вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі не можливе. Просив призначити йому максимальну міру покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком 3 роки.

Зі змісту висновку судової автотехнічної експертизи №7/288СЕ-20 від 25.02.2020 року слідує, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля Audi 80 ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.12.1 ПДР України, шляхом виконання яких визначалася технічна можливість запобігання даної ДТП, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. В діях водія автомобіля Audi 80 ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п.12.1 ПДР України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП.

Враховуючи, що показання обвинуваченого ОСОБА_1 послідовні, об`єктивні, що він визнав свою винуватість повністю, щиро розкаявся, правильно розуміючи зміст та значення цих обставин, відмовився від дослідження доказів добровільно, проти чого інші учасники судового провадження не заперечували, дослідження в судовому засіданні інших доказів у кримінальному провадженні на підставі ч.3 ст.349 КПК України визнано недоцільним.

Враховуючи, що ОСОБА_1 порушив встановлені правила безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві, як фізична особа-підприємець, яка зобов`язана їх дотримуватись, що спричинило загибель ОСОБА_3 , суд кваліфікує його дії за ч.2 ст.272 КК України.

Дії ОСОБА_1 , які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_5 , суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України.

У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Ст.50 КК України передбачає, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні виду та міри покарання, суд, виходячи з вимог ст.ст.65,50 КК України, з метою виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових правопорушень враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд приймає до уваги, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів, суб`єктивна сторона яких характеризується необережною формою вини, враховуючи характер відношення обвинуваченого до наслідків вчиненого.

Досліджені дані про особу ОСОБА_1 вказують на те, що він має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно. Зареєстрований як фізична особа-підприємець з надання послуг в сфері будівництва. Коштів за забезпечення життєдіяльності вистачає, потреби у додаткових коштах не має. З батьками та рідними має гарні стосунки, приймає активну участь в утриманні племінниці, яка є інвалідом дитинства та потребує постійної уваги, допомагає їй матеріально. На обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Згідно висновку органу з питань пробації, враховуючи інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, а саме те, що ОСОБА_1 має середній рівень повторного вчинення кримінального правопорушення, має готовність до змін, позитивні плани на майбутнє та знає яким чином їх реалізувати, виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

При цьому орган з питань пробації вважає доцільним у разі звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, покладання на нього обов`язків відповідно до п.2 ч.3 ст.76 КК України.

В якості обставин, які пом`якшують покарання, у відповідності до положень ст.66 КК України суд враховує визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі по першому епізоду та намагання відшкодувати завдану внаслідок ДТП шкоду. Обставин, які обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.

У постанові №166/1065/18 від 18.09.2019 року Верховний Суд вказав, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Суд приймає до уваги ставлення ОСОБА_1 до вчинених ним злочинів та його поведінку після вчинення злочинів. Як в першому випадку, так і після ДТП обвинувачений весь час залишався на місці, надавав необхідну допомогу потерпілим, відшкодував завдані збитки потерпілій ОСОБА_7 та намагався частинами сплачувати спричинену шкоду потерпілому ОСОБА_2 , від чого останній в судовому засіданні відмовився, посилаючись на необхідність сплати всієї заявленої ним суми 1 млн. грн. Неодноразово в судовому засіданні просив вибачення у потерпілого, який зауважив, що вибачення обвинуваченого йому не потрібні.

Твердження потерпілого ОСОБА_2 про відсутність обставин, які б свідчили про наявність щирого каяття обвинуваченого, не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання.

Таким чином, встановлені судом обставини кримінального провадження, досліджені судом дані про особу обвинуваченого, з урахуванням його відношення до наслідків вчинення злочину та поведінки під час досудового розслідування та судового розгляду свідчать про наміри виправитися та не становить суттєвої небезпеки для суспільства.

Санкцією ч.2 ст.272 КК України передбачено покарання у виді обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Обираючи ОСОБА_1 вид та міру покарання за ч.2 ст.272 КК України, суд у відповідності до вимог ст.65 КК України, крім наведених вище обставин, враховує наслідки вчинення злочину у виді смерті людини (потерпілого), повне визнання винуватості у вчиненому, відшкодування завданих злочином збитків, та вважає необхідним призначити йому покарання в цій частині у виді обмеження волі в межах санкції ч.2 ст.272 КК України з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» роз`яснено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Санкцією ч.2 ст.286 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України, суд у відповідності до вимог ст.65 КК України, крім наведених вище обставин, приймає до уваги наслідки вчинення злочину, хоча і з необережності, але у виді смерті людини (потерпілого), повне визнання винуватості, відсутність даних про його притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, та вважає необхідним призначити йому покарання в цій частині у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.п.20,21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

При цьому, згідно з п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

З огляду на тяжкість наслідків, що настали у результаті порушення ОСОБА_1 ПДР України, а саме заподіяння смерті пішоходу ОСОБА_5 , у своїй сукупності виключають можливість незастосування до обвинуваченого додаткового покарання.

Доводи сторони захисту не спростовують необхідності застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 КК України, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами з урахуванням обставин вчинення вказаного злочину очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так й іншими особами.

Ч.1 ст.70 КК України встановлює, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

З огляду на викладене, суд вважає необхідним призначити остаточне покарання в порядку ч.1 ст.70 КК України з урахуванням положень ст.72 КК України, яка передбачає правила складання покарань.

Враховуючи характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, наведені дані про особу обвинуваченого, його відношення до наслідків, обставини, що пом`якшують покарання, суд доходить висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст.75 КК України в частині основного покарання, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України. Доказів, які б свідчили про необхідність покладення на обвинуваченого додаткових обов`язків, суду не надано.

В ході судового розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_2 заявив цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 на його користь завданої вчиненим злочином матеріальної шкоди в розмірі 21 000 грн., що полягає в витратах на поховання матері та підтверджується накладною №6 від 18.12.2019 року, здійснених за власні кошти, а також моральної шкоди, як компенсації, обумовленої глибиною душевних страждань, тривалим депресивним станом, в якому перебував та перебуває потерпілий і необхідністю прикладання додаткових зусиль для організації та налагодження нового режиму життя після втрати найріднішої людини-матері, розмір якої оцінив в 1 000 000 грн.

В наданому до суду відзиві на позов в порядку ст.178 ЦПК України сторона захисту просить відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на поминальний обід, суму заявленої потерпілим моральної шкоди зменшити до 149 924 грн.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі №554/1793/15-ц, захисник вважає, що враховуючи вимоги ст.1201 ЦК України та ст.2 ЗУ «Про поховання і похоронну справу» стягнення витрат на поминальний обід не передбачено діючим законодавством України, до того ж додана до позову накладна №6 від 18.12.2019 року не є фіскальним документом та оформлена з численними порушеннями.

Щодо визначення розміру моральної шкоди вважає, що згідно загальновідомої практики розгляду судами України вимог щодо стягнення пов`язаної з загибеллю в ДТП близького родича моральної шкоди, розмір її компенсації на цей час складає в межах 200 000-250 000 грн. З урахуванням особливостей фабули ДТП, що свідчить про фатальний збіг обставин та, на думку захисту, ознаки грубої необережності з боку потерпілої, а також важкого матеріального стану сім`ї ОСОБА_8 , до складу якої входить сестра - багатодітна мати-одиначка, донька якої має захворювання головного мозку, вважає, що в даному конкретному випадку обґрунтованою, виваженою і справедливою буде сума компенсації моральної шкоди в межах 200 000 грн., яка з урахуванням ст.1194 ЦК України, п.27.3 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» становить суму: 200 000 грн. - 50 076 грн. (тобто м.з.п. 4173 грн. х 12) = 149 924 грн., як різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

У відповіді на відзив в порядку ст.179 ЦПК України потерпілий ОСОБА_2 наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що під витратами на поховання вважаються витрати, як на саме поховання, так і на справляння релігійних обрядів, що включає в себе також придбання продуктів для поминального обіду та встановлення пам`ятника середньої для цієї місцевості ціни.

Звернув увагу, твердження захисту про те, що накладна №6 від 18.12.2019 року не підверджує сплату за страви для поминального обіду, не заслуговує на увагу, оскільки ФОП ОСОБА_9 є платником єдиного податку, працює без касового апарату, фіскальних чеків не видає. В накладній №6 від 18.12.2019 року чітко відображено що ФОП ОСОБА_9 відпустила страви для поминального обіду на суму 21000 грн., а ОСОБА_2 після сплати вказаної суми отримав дане замовлення.

Щодо визначення розміру моральної шкоди вважає, що суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, характеру немайнових витрат, їх тривалості, можливості відновлення та інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тому твердження сторони захисту про загальновідому практику при вирішенні цього питання вважає необґрунтованим.

В судовому засіданні потерпілий підтримав позовні вимоги повністю, посилаючись на викладені вище обставини. Вказав, що розмір моральної шкоди в сумі 1 млн. грн. визначив з урахуванням не тільки своїх страждань, а й інших членів сім`ї.

Обвинувачений не заперечував проти задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди, в частині стягнення моральної шкоди просив суд визначити з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, посилаючись на скрутне матеріальне становище. Звернув увагу, що в ході досудового розслідування пропонував потерпілому сплатити 150 000 грн., але той відмовився.

Захисник підтримав позицію, викладену у відзиві на позов.

Заслухавши доводи учасників судового розгляду, суд дійшов наступного висновку.

Як роз`яснено у п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013 р. N 4, цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості, а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності. В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених ст.1166 ЦК України, особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст.ст.1166,1167 ЦК України, майнова шкода завдана діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода, відшкодовується не залежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням транспортних засобів, а згідно з ч. 2 цієї статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у т. ч. у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.

Ч.3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У відповідності до п.5 Постанови обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

П.9 Постанови вказує, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вбачається із доданої до позову накладної №6 від 18.12.2019 року, документ не оформлений належним чином, містить низку не заповнених граф, не має відмітки про отримання коштів виконавцем, на підтвердження чого також не надані ані копія прибуткового касового ордеру, ані м`який чек, ані квитанції терміналу про перерахування грошей на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_9 , що не може бути належним та допустимим доказом для вирішення питання про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Крім того, відповідно до ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

У ст.2 ЗУ «Про поховання і похоронну справу» надане визначення терміну поховання померлого, як комплексу заходів та обрядових дій, що здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Наведені норми права свідчать про те, що стягнення витрат на поминальний обід який здійснюються вже після поховання померлого, діючим законодавством України не передбачено, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі №554/1793/15-ц.

Факт спричинення моральних страждань ОСОБА_2 , як сину потерпілої, яка загинула внаслідок ДТП, у вчиненні якого визнаний винуватим ОСОБА_1 , у суду сумнівів не викликає.

Аналізуючи наведені норми, враховуючи характер завданих моральних страждань, суд вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід визначити у розмірі 150 000 грн. з урахуванням вимог розумності та справедливості. При цьому суд враховує індивідуалізацію моральної шкоди, глибину страждань потерпілого ОСОБА_2 .

Згідно наданих прокурором ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Харкова в межах кримінального провадження №12019220000001795 - 18.12.2019 року накладено арешт на тимчасово вилучене майно: автомобілі Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_2 , та Audi 80, д.н.з. НОМЕР_1 .

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 та прокурор просили зняти арешт, накладений ухвалами суду та повернути речі власникам в порядку ст.100 КПК України.

За змістом ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Враховуючи, що в подальшому застосуванні даного заходу відпала потреба суд доходить висновку про скасування арешту, накладеного ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18.12.2019 року в межах кримінального провадження №12019220000001795.

Питання щодо речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України, ч.9 якої передбачає повернення майна, що було предметом злочину, власнику (законному володільцю).

Оскільки стороною обвинувачення доведено про необхідність понесення судових витрат на проведення в межах кримінального провадження №12019220000001795 автотехнічних експертиз №7/1457СЕ-19 від 21.02.2020 року в сумі 1884,12 грн., №7/288СЕ-20 від 25.02.2020 року в сумі 1884,12 грн., авто товарознавчої експертизи №1747 від 27.02.2020 року в сумі 3268,80 грн. та в межах кримінального провадження №12018220720000360 інженерно-технічної в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизи №6545 від 30.09.2019 року в сумі 15700 грн., обов`язок по відшкодуванню яких, виходячи з положень ст.124 КПК України, суд вважає необхідним покласти на обвинуваченого.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не застосовувався. Враховуючи обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого і його процесуальну поведінку під час розгляду кримінального провадження, суд не вбачає підстав для застосування відносно нього будь-якого запобіжного заходу через відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів та призначити йому покарання:

- за ч.2 ст.286 КК України - у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки;

- за ч.2 ст.272 КК України - у виді 2-х років обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю щодо організації виконання працівниками робіт, пов`язаних з підвищеною небезпекою, строком на 1 рік.

На підставі ч.1 ст.70, ст.72 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю щодо організації виконання працівниками робіт, пов`язаних з підвищеною небезпекою строком на 1 рік.

В силу ст.75 КК України від відбування основного покарання обвинуваченого ОСОБА_1 звільнити з випробуванням строком на 2 роки.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн., в іншій частини в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18.12.2019 року в межах кримінального провадження №12019220000001795.

Речові докази: автомобілі Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_2 , та Audi 80, д.н.з. НОМЕР_1 , повернути власникам.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за проведення судових експертиз в сумі 22 737,04 грн. на рахунок Державного бюджету України.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільними відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

В іншій частині вирок суду може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Валківський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому і прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя А.П. Токмакова