Рішення № 95729869, 17.03.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 199/5512/18

Провадження № 2-о/206/1/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2021 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштака К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

І. Стислий виклад позиції заявника.

Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що її син ОСОБА_2 загинув при виконанні обов`язку військової служби 01 березня 2016 року в смт. Мирна Долина, Попаснянського району Луганської області, України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заявник вказує, що вона є членом ГО «Всеукраїнський рух «Сила права». Від шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 . Її син, рядовий ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини пп В4264. В період з 27 листопада 2015 року по 01 березня 2016 року безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей, у складі в/ч пп В3720. Рядовий ОСОБА_2 під час проходження військової служби займав посаду навідника 2 аеромобільно-десантної роти 1 аеромобільно-десантного батальйону. Заявник вказує, що з кінця лютого-початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів і з цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Вважає, що на військову агресію Російської Федерації проти України вказують постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ, Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 року № 254-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ДНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року № 145-VІІІ, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VІІІ, якою затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року. Заявник вказує, що військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій, при цьому посилається на Резолюцію ПАРЄ від 09.04.2014 року, Резолюцію Європарламенту (2014/2965 (RSP) від 15.01.2015, Резолюцію ПАРЄ від 25.06.2015 року. Також на підтвердження тієї обставини, що відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, вказує на дані прес-центру СБУ від 27 серпня 2014 року, від 05 вересня 2014 року, оперативну інформацію Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ від 22.08.2014 року, Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України», представлений незалежною неурядовою правозахисною організацією Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою, а також на повідомлення з різних засобів масової інформації. Заявник вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями. Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Що стосується порушень її прав, пов`язаних з російською агресією по відношенню до України, то рядовий ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби. 01 березня 2016 року з іншими військовослужбовцями Збройних сил України вирушив в район проведення навчальних стрільб, що мали відбутися між селищами Мирна Долина та Тошківка (Попаснянський район Луганська область). Об 11:40 год., рухаючись ґрунтовою дорогою уздовж лісосмуги у напрямку смт. Тошківка Попаснянського району Луганської області, під час спроби розвернутися, легкоброньований автофургон «Hummer» наїхав на протитанкову міну ТМ-64 проросійських бойовиків. ОСОБА_2 , внаслідок підриву отримав вибухові травми несумісні з життям. Отримана під час виконання службових обов`язків поранення ОСОБА_2 послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 вказує, що встановлення юридичного факту, що поранення та загибель її сина, ОСОБА_2 , яка сталася при виконанні обов`язку військової служби внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, буде породжувати юридичні наслідки – визначення статусу ОСОБА_2 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 р., що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення даного статусу заявник отримає право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста. Заявник вважає, що встановлення факту того, що загибель її сина, ОСОБА_2 , яка сталася внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено (т. 1 а.с. 1-21, 153-174).

Заінтересована особа Міністерство соціальної політики просила проводити розгляд справи у їх відсутність.

Представник заявника просив проводити розгляд справи без його участі, просив заяву задовольнити в повному обсязі.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

30.07.2018 заявник звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та додатками до неї (т. 1 а.с. 1-133).

09.08.2018 ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Скрипник О.Г. цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення передано на розгляд за підсудністю Самарському районному суду м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 136).

14.09.2018 ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська Маштака К.С. заяву залишено без руху (т. 1 а.с. 139-142).

09.10.2018 до канцелярії суду від заявника надійшла заява на виконання вимог ухвали суду з заявою в новій редакції та додатками (т. 1 а.с. 144 – т. 2 а.с. 116).

16.10.2018 у даній справі відкрито провадження та призначено судове засідання на 16.11.2018 (т. 2 а.с. 117).

16.11.2018 судом відкладено розгляд справи на 18.12.2018 (т. 2 а.с. 123-124).

18.12.2018 ухвалою суду клопотання про посвідчення довіреності фізичної особи задоволено та відкладено розгляд справи на 22.01.2019 у зв`язку з неявкою заінтересованих осіб, необхідністю направити заяву з перекладом заінтересованій особі та витребувано докази у представника ГО «Всеукраїнський рух «Сила права», як представника заявника, на підтвердження реалізації рішень судів України по аналогічних справах (т. 2 а.с. 134, 137).

15.01.2019 до канцелярії суду від представника заявника надійшла заява про долучення до матеріалів справи заяви на російській мові з додатками (т. 2 а.с. 140).

15.01.2019 з метою вручення заінтересованій особі Російській Федерації, копії заяви з додатками, та копії ухвали про відкриття провадження у даній цивільній справі, судом на адресу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було направлено відповідне судове доручення (т. 2 а.с. 142).

21.01.2019 від представника заявника надійшла заява про перенесення судового засідання (т. 2 а.с. 143).

22.01.2019 судове засідання було відкладено на 19.02.2019 у зв`язку з неявкою учасників справи та заявою представника заявника (т. 2 а.с. 144).

05.02.2019 від Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області до суду повернулися матеріали судового доручення (т. 2 а.с. 151-152).

08.02.2019від заінтересованої особи Міністерства соціальної політики надійшло клопотання, згідно якого вони просила проводити розгляд справи у їх відсутність (т. 2 а.с. 154).

11.02.2019 судом на адресу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було повторно направлено судове доручення (т. 2 а.с. 156).

18.02.2019 від представника заявника надійшла заява про розгляд справи без участі представника (т. 2 а.с. 157).

19.02.2019 судом провадження по справі зупинено до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення документів (т. 2 а.с. 159).

29.01.2021 ухвалою суду поновлено провадження у даній цивільній справі та призначено судове засідання на 23.02.2021 (т. 2 а.с. 207-208).

23.02.2021 від заявника до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання (т. 2 а.с. 210).

23.02.2021 судове засідання було відкладено на 17.03.2021 у зв`язку з неявкою учасників справи та заявою заявника (т. 2 а.с. 211).

Під час розгляду справи судом досліджено докази, що містяться в матеріалах справи.

17.03.2021 судом складено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст правовідносин.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 181).

ОСОБА_2 , відповідно до наказу військового комісара Індустріально-Самарського ОРВК Дніпропетровської області від 25.07.2015 року № 226-с був призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини пп В4264, що підтверджується довідкою від 30.07.2015 № 694 (т. 1 а.с. 182).

В період з 27 листопада 2015 року по 01 березня 2016 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Луганської та Донецької областей, у складі в/ч пп В3720, що підтверджується відповідною довідкою (т. 1 а.с. 183).

Рядовий ОСОБА_2 під час проходження військової служби займав посаду навідника 2 аеромобільно-десантної роти 1 аеромобільно-десантного батальйону та загинув 01 березня 2016 року від руйнування головного мозку, переломів кісток черепа, ушкодження внаслідок дій від інших вибухів та осколків, що підтверджується витягом із Наказу командира військової частини – польова пошта В3720 № 66 від 22.03.2016 (т. 1 а.с. 184).

Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть № 157/ЛЄ від 06.03.2016 року, виданого Ленінським відділенням комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради, довідки про причину смерті (до форми № 106/0 № 157/ЛЄ) від 06.03.2016 року, свідоцтва про смерть від 09.03.2016 року серії НОМЕР_2 , виданого Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол № 2841 від 29.06.2016 року), отримані під час виконання службових обов`язків поранення ОСОБА_2 послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а.с. 60-64).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 08.08.2016 Управлінням праці та соціального населення Самарської районної в місті Дніпрі ради – ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (т. 2 а.с. 65).

Згідно копії витягу з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) № 71 від 11.03.2016, ОСОБА_2 брав безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та вибув 01.03.2016 зі складу сил та засобів у зв`язку із загибеллю (смертю) (т. 2 а.с. 66).

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної Ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Наведені положення Конституції України знайшли сій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього Закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб`єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Постановою ВР України від 27.01.2015 року № 129-УІІІ затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно-визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

В подальшому Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов`язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів в дію рішення РНБОУ від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Таким чином, факт збройної агресії проти України зі сторони Російської Федерації встановлено наведеними вище актами ВРУ та Президента України та є загальновідомим, що його закріплено державою на законодавчому рівні і встановлення даного факту рішенням суду не потребує.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 8 частини першої, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 1 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, в судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна, припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник має на меті визначити статус ОСОБА_2 як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 року, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення даного статусу, заявник отримує право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста.

Заявник ОСОБА_1 має достатньо переконливі докази того, що її син загинув під час проведення антитерористичної операції 01.07.2016 у зоні її проведення, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, за таких обставин, вважати, що є підстави для висновку про те, що у заявника наявні перепони для підтвердження факту загибелі її сина ОСОБА_2 внаслідок проведення антитерористичної операції через збройну агресію проти України зі сторони Російської Федерації в суду немає.

Аналізуючи положення вказаної Конвенції, суд вважає, що застосування її норм щодо конкретної особи не пов`язується із встановленням судом тих чи інших фактів, що мають юридичне значення, а має місце по замовчуванню у разі перебування особи під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням положень ч. 1 ст. 293 ЦПК України, юридичний факт, про встановлення якого порушує у даній справі питання заявник ОСОБА_1 (наявність збройної агресії проти України зі сторони Російської Федерації), є загальновідомим та встановлено в порядку окремого провадження бути не може.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 було видано свідоцтво про смерть, а причина смерті не може бути встановлено у судовому порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.07.2020 по справі № 711/7922/17.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на положення чинного цивільного процесуального законодавства України, зокрема ст. 315 ЦПК України та враховуючи висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 по справі № 711/7922/17, суд вважає, що факт, який має юридичне значення і який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, відноситься до сфери публічного права, закріплений державними органами на законодавчому рівні, внаслідок чого є загальновідомим та заявником не зазначено, які юридичні наслідки, що від них залежатиме виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав, настануть внаслідок ухвалення рішення суду про встановлення такого факту, а тому підстав для задоволення заяви суд не вбачає, у зв`язку із чим в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення має бути відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3-8, 10, 18, 76-89, 95, 258, 259, 263, 264, 265, 315-319, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 ), заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, ЄДРПОУ 37567866), Російська Федерація (адреса листування: Посольство Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про встановлення факту, що має юридичне значення – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22.03.2021

Головуючий суддя К.С. Маштак