Рішення № 95729202, 15.03.2021, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/2066/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Мельник А.В.

за участю секретаря судового засідання Кавалко В.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Теребовлянська міська рада Тернопільської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання останньої такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що 25 липня 1989 року на нього та його матір ОСОБА_5 (померла в 2008 році) видано ордер на проживання в квартирі по АДРЕСА_2 . Окрім позивача з 25 травня 2004 року і по даний час у квартирі зареєстрована його онука ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_4 не проживає в даному житловому приміщенні з другої половини 2004 року. Відтак, станом на сьогодні у квартирі зареєстрована відповідач, однак у вказаній квартирі вона не проживає досить тривалий термін, не користується нею як житловою площею, витрати по її утриманню не несе, комунальні платежі не сплачує. Реєстрація відповідача у квартирі створює позивачу певні незручності, зокрема, ускладнює можливість оформити субсидію на житлово-комунальні послуги.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі за даним позовом. Поставлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08 грудня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Теребовлянську міську раду Тернопільської області.

10 грудня 2020 року до суду від представника відповідача адвоката Квятковського Д.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовних вимог відповідач не визнає та просить відмовити у їх задоволенні через необґрунтованість. Посилається на те, що позивач не є власником (співвласником) квартири за адресою АДРЕСА_2 . Крім того, причини тривалого не проживання відповідача у квартирі є поважними, а саме: навчання у Чортківському державному медичному коледжі, Львівському коледжі транспортної інфраструктури Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна та робота на станції Чортків виробничого структурного підрозділу «Тернопільська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця». На думку представника відповідача, доказів, які б свідчили про те, що реєстрація відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 порушує права позивача не надано, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Теребовлянська міська рада Тернопільської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 березня 2021 року.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити. Позивач додатково зазначив, що відповідач не проживає у квартирі майже із часу її реєстрації в ній, лише зрідка приїжджає до нього на свята, добровільно виписатись із квартири не бажає.

Представник відповідача адвокат Квятковський Д.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, додатково вказав, що позивач не є власником вказаної квартири, у нього наявне лише право користування, а тому його права не є порушеними. Також зазначив, що відповідач не втратила інтересу до квартири, причини її тривалої відсутності є поважними.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Теребовлянської міської ради Тернопільської області у судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , відповідно до записів в книзі обліку реєстрації видачі ордерів на комунальні квартири м.Теребовля рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 25 липня 1989 року № 190, видано ордер на квартиру за адресою АДРЕСА_2 , на підтвердження чого у матеріалах справи наявні довідки Теребовлянської міської ради від 12 квітня 2019 року №02-26/340 та від 01 лютого 2021 року №02-26/135 (а.с.11, 55).

Відповідно до довідки, виданої ОСББ «Черевичок» 29 січня 2021 року №13, ОСОБА_1 являється квартиронаймачем будинку АДРЕСА_2 і сплачує щомісячну квартплату на утримання будинку. Заборгованості не має (а.с. 54).

Згідно довідки виконавчого комітету Теребовлянської міської ради Тернопільської області від 28 вересня 2020 року № 12-11/1546 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 13).

Згідно довідки комунального підприємства Теребовлянської міської ради «Теребовля» від 28 січня 2021 року за №16, особовий рахунок по АДРЕСА_2 відкритий на ОСОБА_1 . Заборгованості за комунальні послуги немає (а.с. 53).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 17 вересня 2020 року виявлено, що у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 проживає разом з дружиною ОСОБА_6 , яка не зареєстрована у вищевказаній квартирі, онука ОСОБА_7 хоч зареєстрована, однак з 2004 року не проживає за даною адресою (а.с. 12).

ОСОБА_8 у 2004 році закінчила Чортківський державний медичний коледж та здобула повну загальну середню освіту, що підтверджується копією атестату серії НОМЕР_1 , виданого 09 червня 2004 року (а.с. 36).

Копією диплому молодшого спеціаліста засвідчено, що ОСОБА_4 закінчила у 2007 році Чортківський державний медичний коледж за спеціальністю «Акушерська справа» і здобула кваліфікацію акушерки (а.с.35).

Згідно копії диплома молодшого спеціаліста серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 у 2020 році закінчила Львівський коледж транспортної інфраструктури Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна (а.с. 41).

Відповідно до довідки виробничого структурного підрозділу «Тернопільська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», виданої 11 листопада 2020 року за №ДНК/44, ОСОБА_4 працює черговим стрілочного поста 3 розряду станції Чортків виробничого структурного підрозділу «Тернопільська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» з 03 жовтня 2017 року по теперішній час (наказ № 201/ос від 02.10.2017) (а.с.34).

До спірних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до положень статей 64, 65 ЖК Української РСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Суд враховує те, що нормами ЦК України закріплений значно ширший перелік прав власників майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, однак, вважає помилковою позицію представника відповідача щодо того, що оскільки позивач не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , то він не наділений правом звертатися до суду із позовом про визнання відповідача, яка на законній підставі зареєстрована у вказаній квартирі, такою, що втратила право користування житлом.

Статті 71 та 72 ЖК Української РСР встановлюють загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, визначають судовий порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки.

Разом із тим вказані статті не передбачають обмеження кола осіб, наділених правом на звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, наймач, яким у даному випадку є позивач, оскільки вселився у квартиру на підставі ордеру, не може бути обмежений у праві звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів, зокрема із позовом про визнання інших членів сім`ї наймача такими, що втратили право користування житлом з підстав передбачених статтями 71, 72 ЖК Української РСР.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 466/8886/18.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад встановлені строки та поважність причин такої відсутності.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності особа зберігає намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

У постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19) зроблено висновок про те, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Разом з тим, ОСОБА_1 не доведено факт відсутності ОСОБА_4 понад встановлені законодавством строки у жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин та втрату її інтересу до спірної квартири.

Водночас, відповідач довела поважність причин її відсутності у вказаній квартирі, тим, що навчалася та працювала територіально віддалено від місця знаходження квартири, у якій зареєстрована, на підтвердження чого додала письмові докази (копії дипломів про закінчення навчання та довідку про працевлаштування), які були досліджені судом під час розгляду справи, та жодним чином не спростовані позивачем.

Крім того, позивач підтвердив той факт, що відповідач разом із сім`єю зрідка, на свята приїжджала до нього у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи положення статті 71 ЖК Української РСР, суд приходить до висновку про поважність причин відсутності відповідача за місцем реєстрації та наявність у неї інтересу до спірної квартири.

Крім того, суд враховує, що частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

У відповідності до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задоволенню не підлягають.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 4, 12, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Теребовлянська міська рада Тернопільської області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову Теребовлянська міська рада Тернопільської області, код ЄДРПОУ - 04058456, місцезнаходження: вулиця Шевченка, 8, місто Теребовля, Тернопільська область.

Повний текст рішення суду складено 23 березня 2021 року.

Суддя А.В.Мельник