Ухвала суду № 95725971, 22.03.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9731/18

1-кс/308/1193/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2021 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., дослідивши матеріали скарги ОСОБА_1 в інтересах потерпілих, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку ст. 303, 304 КПК України, на бездіяльність слідчого по факту невинесення вмотивованої постанови, скасування постанови про відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Биркович О.І., який діє в інтересах потерпілих, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулися до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зі скаргою на бездіяльність слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Закарпатській області Гичка І.В. по факту невинесення вмотивованої постанови, скасування постанови про відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні щодо відмови забезпечення належної охорони речових доказів у кримінальних провадженнях № 22018070000000023 та № 420200700000000233.

Згідно прохальної частини скарги заявники просять: скаргу розглянути в присутності заявника у законом встановлений строк (72 години) для цього «Обов`язково» витребувати до суду матеріали 2 кримінальних проваджень № 22018070000000023 та № 420200700000000233 і після вивчення та дослідження матеріалів кримінального провадження визнати неправомірною бездіяльність старшого слідчого в особливо важких справах СУ ГУНП в Закарпатській області Гичка І.В. по факту невинесення вмотивованої постанови у 72 години, строк на подане ними клопотання в порядку вимог ст.. 220 КПК України; скасувати постанову про відмову в задоволенні клопотання від 09.03.2021 року старшого слідчого в особливо важких справах СУ ГУНП в Закарпатській області Гичка І.В. вчинити певну дію у відповідності до п.3 ч.2 ст. 307 КПК України забезпечити реальну належну охорону речових доказів у даному кримінальному провадженні щодо спільного нерухомого майна реєстраційний номер 139376652101 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме будівлі станції технічного обслуговування , автомийки і магазину загальною площею 905,8 кв. м. та земельної ділянки на якій розташоване вказане майно шляхом передачі на відповідальне зберігання арештованого майна реальним власникам – потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до ст.. 6 Конвенції так як оригінали належних і допустимих доказів на арештоване приватне майно потерпілих підтверджується оригіналами документів на право спільної приватної власності потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Дослідивши скаргу та додані до такої матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

На стадії досудового розслідування кримінального провадження контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні здійснює слідчий суддя відповідно до його повноважень у порядку, передбаченому КПК України, що встановлено п. 18 ст. 3 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

При цьому ч. 1 ст. 303 КПК України встановлено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

За змістом ч. 2 ст. 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Що стосується процесуальних рішень слідчого, дізнавача або прокурора, то на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування; рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження; рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи; рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим; рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки; рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій; рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу; рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування; повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримніального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом; відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

В той же час в порядку п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України підлягає оскарженню під час досудового розслідування процесуальне рішення прокурора, слідчого у формі постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.

Із наведеної норми, що узгоджується із роз`ясненнями, що містяться у п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 «Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» вбачається, що п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК передбачене право на оскарження рішення про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а не будь-яких процесуальних дій, для проведення яких учасник кримінального провадження вносив клопотання слідчому.

Відповідно до ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.ст. 223-245 КПК України до слідчих (розшукових дій) процесуальний закон відносить: допит, пред`явлення особи для впізнання, пред`явлення речей для впізнання, пред`явлення трупа для впізнання, обшук, огляд, слідчий експеримент, освідування особи, отримання зразків для експертизи, залучення експерта.

Види негласних слідчих (розшукових) дій та порядок їх проведення регламентовані Главою 21 КПК України.

За змістом ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова.

Згідно ч.5 ст. 115 КПК України, при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.

Також, ч.7 ст. 115 КПК України визначено, що при обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

Зі змісту поданої скарги вбачається, що до СУ ГУНП в Закарпатській області з Закарпатської обласної прокуратури, 05.03.2021 року надійшло клопотання адвоката Биркович О.І., який діє в інтересах: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про передачу на відповідальне зберігання потерпілим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 речові докази – земельну ділянку під кадастровим номером 2110100000:17:003:0074 площею 0,0843 га та побудовану на ній будівлю станції технічного обслуговування автомобілів, автомийки і магазину загальною площею 905,8 кв., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Закарпатській області Гичка І.В. від 09.03.2021 було відмовлено у задоволенні вищевказаного клопотання.

В прохальній частині скарги порушується питання про скасування зазначеної постанови прокурора про відмову у задоволенні клопотання від 09.03.2021.

Тоді як в порядку ст. 303 КПК України може бути оскаржено рішення слідчого, прокурора, прийняте за результатами розгляду клопотання учасника кримінального провадження в порядку ст. 220 КПК України, про відмову в його задоволенні про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.

Зазначеною нормою закону не передбачено оскарження слідчому судді постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотання, яке полягає у передачі на відповідальне зберігання потерпілим речових доказів.

Отже, заявниками подано скаргу, яка не підлягає розгляду в порядку ст. 303 КПК України.

Порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них визначено в ст.100 КПК України, безпосередньо п.6ст.100 КПК України зазначає, що «Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення…зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрат по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю…. 1). Повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; 2). Передаються за письмовою згодою власників, а в разі їх відсутності за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; 3). Знищуються за письмовою згодою власника, а в разі його відсутності за рішенням слідчого судді, суду….; 4). Передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду….». ч.7 ст.100 КПК України вказує, що «У випадках, передбачених п.2-4 частини шостої цієї статті, слідчий, за погодженням з прокурором або прокурор звертаються з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, …….яке розглядається згідно ст.171-173 цього Кодексу».

Таким чином ст.100 КПК України надає право слідчому судді для вирішення питання про долю речових доказів тільки для їх реалізації, знищення, чи технологічної переробки і ніяким чином не для повернення чи передачі власнику.

Таким чином, слідчі судді не наділені повноваженнями розглядати по суті скарги зумовлені бездіяльністю, оскарження якої вимогами ст. 303 КПК України не передбачено.

Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягають оскарженню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

Здійснення у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, судового контролю за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженню належить до повноважень слідчого судді.

У свою чергу, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Звольський та Звольська проти Чешської Республіки» (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic, заява № 46129/99, п. 46, Европейського суду з прав людини 2002 - ІХ вказано, що тлумачення національного законодавства, зокрема, процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженніздійснюється судами.

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Іванов проти України "(Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74 - 75, рішення від 07 грудня 2006 року) сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально - правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.

Так, відповідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93, право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.

У справі «Preda and Dardari v. Italy” (1999) Суд вказав, що “метою цієї норми є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, щоб здійснювати будь - яку діяльність, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією”.

Судом також враховано, що Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах « Осман проти Сполученого королівства » від 28 жовтня 1998 року та « Круз проти Польщі » від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вказані висновки суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.

Слідчий суддя вважає, що вимоги скарги не є предметом розгляду відповідно до ст. 303 КПК та не належать до предмета оскарження відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Відповідно до п. 1.3 Узагальнення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» - слідчі судді не повинні розглядати по суті скарги, зумовлені бездіяльністю, оскарження якої ст. 303 КПК не передбачено. Враховуючи вимоги ст. 304 КПК, в разі надходження на розгляд таких скарг слідчим суддям необхідно відмовляти у відкритті провадження, а не в їх задоволенні, оцінюючи їх обґрунтованість.

Слідчий суддя приходить до висновку, що подано скаргу про скасування процесуального рішення слідчого у формі постанови, що не може бути предметом розгляду у порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, оскільки постанова слідчого про відмову в задоволенні клопотання про передачу речових доказів на відповідальне зберігання не належить до виключного переліку рішень, що підлягають оскарженню у порядку ст. 303 КПК України.

Законодавцем передбачено право на оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314—316 цього Кодексу (ч. 2 ст. 303 КПК України).

Враховуючи викладене, оскільки заявником заявлені вимоги, що не входять до переліку, визначеного в ст. 303 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження за даною скаргою.

Керуючись ст.ст.303, 304 КПК України,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за скаргою адвоката Биркович Олександра Івановича в інтересах потерпілих, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку ст. 303, 304 КПК України, на бездіяльність слідчого по факту невинесення вмотивованої постанови, скасування постанови про відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня отримання даної ухвали.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош