Рішення № 9572467, 16.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/14216.04.10

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»в особі

Хмельницької філії

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Нью текстиль лайн»

2) суб’єкта підприємницької діяльності Смалюшок Володимира Івановича

про стягнення 3755,67грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

від позивача Сивець Я.В. (дов. від 06.12.2009)

від відповідача не з’явились

В судовому засіданні 16.04.2010 на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»в особі Хмельницької філії до суб’єкта підприємницької діяльності Смалюшок Володимира Івановича про стягнення заборгованості за договором № 48 від 18.01.2008 в розмірі 3255,67 грн. та з товариства з обмеженою відповідальністю «Нью текстиль лайн»500,00 грн. за договором поруки № 06/08/09-01Ю від 06.08.2009.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.02.2010 порушено провадження у справі № 50/142 та призначено її до розгляду на 17.03.2010.

В судовому засіданні 17.03.2010 представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги. Також представник позивача підтримав, заявлене через Відділ діловодства суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунок або майно, а також на все рухоме та нерухоме майно. Однак, позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів. Судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках та майно. У зв'язку з наведеним суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

У зв’язку з неявкою представників відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання 17.03.2010 розгляд справи було відкладено на 16.04.2010.

В судовому засіданні 16.04.2010 позивач надав додаткові докази та дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судові засідання 17.03.2010 та 16.04.2010 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідачі клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у них поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник позивача заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідачів, посилаючись на неявку його до суду з метою ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

18.01.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»(далі-позивач, постачальник за договором) та суб’єктом підприємницької діяльності Смалюшок Володимиром Івановичем далі –відповідач-2, покупець за договором) був укладений договір № 48 (далі договір).

Відповідно до умов п.1.1. договору позивача зобов'язався поставити та передати у власність відповідача-2 товар у відповідному асортименті, кількості та за цінам, визначеними сторонами в замовлені, а відповідач-2 зобов'язався прийняти товари і оплатити його на умовах визначених у цьому договорі.

Згідно положень п.п. 2.1. та 2.2. договору, зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає продавцю на узгодження замовлення в усній або письмовій формі, у якому вказуються кількість, вид, якість товару, його ціна, термін і місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від умов установлених сторонами в цьому договорі.

Порядок розрахунків та ціну товару сторони узгодили відповідно до положень розділу 3 договору, а саме товар оплачується покупцем за попередньо погодженими цінами. Розрахунки за даним договором здійснюються по мірі реалізації товару кожні 5 робочі дні, але в будь якому випадку не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару покупцю.

Умовами п.п. 4.2. та 4.3. договору встановлено, що моментом передачі товару вважається факт його відвантаження зі складу постачальника покупцю. Датою приймання партії товару вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця.

Відповідно до п. 8.2. договору, у випадку порушення покупцем п.п. 3.3., 11.1. договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50 відсотків від загальної суми заборгованості та пеню в розмірі 10% від вартості поставленого товару, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.

Також, згідно умов п. 8.3. договору, сторони встановили, що у відповідності з ст. 625 Цивільного кодексу України покупець сплачує постачальнику за весь час необґрунтованого користування його коштами 25 відсотків річних.

У відповідності з ст. 536 Цивільного кодексу України покупець сплачує постачальнику за весь час користування його грошовими коштами суму в розмірі 25 відсотків від суми заборгованості.(п. 8.4. договору).

Судом встановлено, що на виконання вказаного договору позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 10600,28 грн., відповідно до видаткових накладних: - № ХМ-1801-05 від 18.01.2008 на суму 5721,83 грн.;

-          № ХМ-2103-02 від 21.03.2008 на суму 1205,13 грн.;

-          № ХМ-2803-11 від 28.03.2008 на суму 508,86 грн.;

-          № ХМ-1104-04 від 11.04.2008 на суму 1134,92 грн.;

-          № ХМ-1605-08 від 16.05.2008 на суму 1263,58 грн.;

-          № ХМ-2901-09 від 29.01.2009 на суму 765,96 грн.

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу та прийняття його останнім.

Проте, відповідач-2 в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, а здійснив лише часткову оплату товару на суму 4 299,09 грн., що підтверджується прибутково-касовими ордерами, а також здійснивши повернення товару на загальну суму 4440,34 коп., що підтверджується накладними на повернення.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за вищевказаним договором становить 1595,35грн.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1595,35грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 основного боргу в сумі 1595,35 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

06.08.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»та товариством з обмеженою відповідальністю “Нью текстиль лайн” було укладено договір поруки № 06/08/09-01Ю, відповідно до умов якого поручитель (відповідач 1) зобов’язався перед кредитором (позивач) в розмірі зазначеному в п. 3.1. договору на своєчасне виконання всіх зобов’язань суб’єктом підприємницької діяльності Смалюшок Володимиром Івановичем, що виникли з договору № 48 від 18.01.2008р., який був укладений між кредитором та боржником.

Згідно з розділом 2 договору поруки згідно з основним договором, а саме договором № 48 від 18.01.2008 укладеного між кредитором та боржником передбачається, що постачальник постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує товари, згідно з умовами договору. Пунктом 3.3. передбачається оплата товару протягом 30 банківських днів з дня реалізації товарів.

Відповідно до п. 3.1. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов’язань у сумі, що не перевищує 500,00 грн.

У разі невиконання боржником своїх зобов’язань кредитор має право в будь-який час звернутися до поручителя з вимогою про відшкодування заподіяних збитків, але тільки в розмірі, передбаченому п. 3.1. даного договору (п.4.1. договору поруки).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Факт наявності боргу у відповідача-2 перед позивачем в сумі 1595,35грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 основного боргу в сумі 1595,35 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також судом визнаються обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення 500,00 грн. з відповідача-1 .

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем-2 своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь штраф в розмірі 50% від загальної суми заборгованості в сумі 797,67 грн..

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання(ч.2 ст. 549 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.п. 8.2.), тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 797,67грн., підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача

Також, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем-2 своїх зобов’язань за договором позивач просить суд стягнути з останнього витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 196,22 грн., 3 % річних в розмірі 49,69 грн., 25 % річних в розмірі 414,13 грн., 25 відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 398,83 грн.

Згідно умов ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням трьох процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Досліджуючи умови договору № 48 від 18.01.2008 можна зробити висновок, що в п. 8.3 договору йдеться про відсотки річних від простроченої суми, які сплачує боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення 25% річних в сумі 414,13 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, в порушення норм чинного законодавства України, позивач здійснив подвійний розрахунок річних, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача-2 двадцять п’ять відсотків річних в сумі 414,13 грн. відповідно до п.8.3. договору (з посиланням на положення ст. 625 ЦК України) та три відсотки річних відповідно до норм ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача-2 25% річних та 3 % річних суперечить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому вимога позивача в частині стягнення 3% в сумі 49,69 грн. задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 1595,35 грн. суд погоджується з розрахунком 25% річних у розмірі 414,13 грн., встановленого індексу інфляції в розмірі 196,22 грн. та 25 % за користування чужими грошовими коштами в розмірі 398,83 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за перерахунком суду.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Смалюшок Володимира Івановича (29027, м. Хмельницький, вул. Залізняка, 22, кв. 64; ідентифікаційний код 2256018457) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” (03124, м. Київ, вул. М.Василенка, 7-А; код ЄДРПОУ 31513808) основний борг в сумі 1 595 (одна тисяча п’ятсот дев’яносто п’ять)грн. 35 коп., 25 % річних в сумі 414 (чотириста чотирнадцять)грн. 13 коп.; індекс інфляції в розмірі 196 (сто дев’яносто шість)грн. 22 коп., штрафу в сумі 797 (сімсот дев’яносто сім)грн. 67 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 398 (триста дев’яносто вісім)грн. 83коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 08коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 201 (двісті одна)грн. 48коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью текстиль лайн” (03039, м. Київ, вул. Кіровоградська, 3, оф. 4, код ЄДРПОУ 35776306) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” (03124, м. Київ, вул. М.Василенка, 7-А; код ЄДРПОУ 31513808) 500,00 (п”ятьсот) грн. основного боргу, 15 (п’ятнадцять) грн. 60 коп. витрат по сплаті державного мита та 31 (тридцять одна) грн.. 40 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 11.05.2010