Рішення № 9571869, 14.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/6714.04.10 Cправ № 17/6714.04.2010 р.

За позовом Приватної фірми «Лімб»

До

Треті особи Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»

на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1)Міністерство вугільної промисловості України

2)Головне управління державного казначейства України у місті Києві

Простягнення 367049,31 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

Від позивачане зявились

Від відповідача

Від третьої особи-1

Від третьої особи-2Тимошенко К.А. (за дов.)

не зявились

Олешко О.М. (за дов.) ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом приватна фірма «Лімб»до державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»про стягнення 367049,31 грн. за договором № 127/П-09 від 27.05.2009 р., а саме: 350000,00 грн. основного боргу, 11900,00 грн. інфляційних збитків, 5149,31 грн. трьох процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2010 р. порушено провадження у справі № 17/67 та призначено розгляд останньої на 03.03.2010 р..

Позивач на виклик суду не зявився, направивши клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав у повному обсязі, в частині стягнення штрафних санкцій відхилив, зазначивши, що джерелом фінансування відповідача є кошти державного бюджету, а саме: спеціального фонду Державного бюджету України, спрямовані на реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості. Заборгованість відповідача виникла внаслідок недостатнього бюджетного фінансування у 2009 році. Крім того, відповідач повідомив, що паспортами бюджетної програми погашення інфляційних та трьох процентів річних не передбачено, оскільки сплата штрафних санкцій потягне зменшення сум, призначених для виконання основних зобовязань за договорами, та призведе до нецільового використання бюджетних коштів. Розподілення коштів здійснюється головним розпорядником Міністерством вугільної промисловості України. Також свої заперечення відповідач ґрунтує на положеннях Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»від 25.12.2008 р. № 800-ІV.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 р. було відкладено розгляд справи на 24.03.2010 р., у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі. Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Міністерство вугільної промисловості України та Головне управління державного казначейства України у місті Києва.

24.03.2010 р. до канцелярії суду надійшло письмове пояснення Міністерства вугільної промисловості України, в якому зазначено, що Мінвуглепром здійснює лише управлінські функції щодо відповідача та не може втручатись в господарську діяльність державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»щодо неналежного виконання зобовязань за договором № 127/П-09 від 27.05.2009 р. Крім того, Міністерство вугільної промисловості України вважає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення суми основного боргу, оскільки джерелом фінансування відповідача є кошти Державного бюджету України, а саме: спеціального фонду, спрямовані на реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості.

24.03.2010 р. судове засідання не відбулося, у звязку з хворобою судді Удалової О.Г.

Ухвалою Господарського суду від 31.03.2010 р. розгляд справи було призначено на 14.04.2010 р..

Представник позивача та третьої особи-1 на виклик суду не зявились, про причини неявки суд не повідомили. Про час місце розгляду справи сторони належним чином були повідомлені.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

27.05.2009 р. між приватною фірмою «Лімб»(виконавцем) та державним підприємством «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»(замовником) було укладено Договір № 127/П-09 на надання послуг (надалі Договір).

Відповідно до умов Договору (пункт 1.1) виконавець зобовязався виконати інженерні послуги по профільній зйомці вертикальних стовбурів, перевірки геометричних параметрів підйомних установок відповідно до додатку № 1 до Договору (далі - послуги), а замовник зобовязався прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна сума Договору визначається відповідно до виконавчого кошторису та складає 1372800,00 грн.

Послуги вважаються виконаними з дати підписання сторонами актів, за актом передається звіт про виконані послуги (п. 3.1 Договору).

Судом встановлено, що до вказаного Договору сторони уклали «Специфікацію № 1»до Договору, додаток № 2 «Графік на виконання інженерних послуг по профільній зйомці вертикальних стовбурів,перевірці геометричних параметрів підйомних установок».

Відповідно до умов вказаного Договору позивач надав відповідачу послуги щодо профільної зйомки вертикальних стовбурів, перевірки геометричних параметрів підйомних установок на загальну суму 350 000,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийомки виконаних послуг від 30.06.2009 р. № 1-127/П-09 та кошторисами до нього, актом здачі-прийомки виконаних послуг від 23.07.2009 р. № 2-127/П-09 та кошторисами до нього.

Між сторонами складено акт звірки взаємних розрахунків, підписаний повноважними представниками позивача та відповідача по справі з прикладенням круглих печаток останніх, відповідно до якого станом на 01.01.2010 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 350 000,00 грн.

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наведене свідчить, що між сторонами по справі укладений договір про надання послуг (договір № 127/П-09 від 27.05.2009 р.), а тому саме вказаний правочин та відповідні положення статей глави 63 ЦК України визначають права та обовязки сторін зі здійснення передбачених договором послуг та їх оплати.

Вищезазначений договір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України є підставою виникнення між сторонами цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Згідно зі ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач відповідно до відзиву, в частині основного боргу позов визнав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 350 000,00 грн. на підставі договору № 127/П-09 від 27.05.2009 р. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що приписами статті 625 ЦК України не передбачено підстав звільнення боржника від відповідальності (сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних) за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Отже, такою підставою не може бути і той факт, що відповідач є державним підприємством, та відсутність грошових коштів у бюджетній програмі.

У той же час, відповідно до пункту 5.4 Договору сторони передбачили, що єдиною підставою звільнення замовника (відповідача) від відповідальності за прострочення оплати є відсутність фінансування з Державного бюджету України.

Доказів відсутності фінансування з Державного бюджету України відповідач не подав. Крім того, при прийнятті рішення судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Пунктом 36 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 51 Бюджетного кодексу України: розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Отже, враховуючи те, що відносини, що виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, суд відзначає, що після підписання відповідачем договору та прийняття послуг у нього виникли безумовні зобовязання виконання умов договору та оплати вартості послуг, при цьому чинним законодавством не передбачено звільнення відповідача від виконання своїх зобовязань у звязку з відсутністю фінансування.

При цьому суд зазначає, що приписи Закону України від 25 грудня 2008 р. № 800 «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»(в редакції 14.01.2009 р.) (далі Закон України), на які відповідач також посилається як на підставу відмови в позові стосовно стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін з огляду на наступне.

Закон України від 25 грудня 2008 р. № 800 «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»(в редакції 14.01.2009 р.) (далі Закон України) прийнято з метою стабілізації будівництва, підвищення платоспроможності населення, забезпечення реалізації житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, стимулювання розвитку будівельної та суміжних галузей в умовах світової фінансової кризи. Закон України спрямований на подолання кризових явищ у будівельній галузі та регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з будівництвом житла.

Фактично норма статті 3 «Підтримка будівництва житла»Закону України, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, викладена наступній редакції: до 1 січня 2012 року забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється (п. 6 ст. 3 Закону України).

Таким чином, вищезазначені приписи Закону України розповсюджують свою дію на будь-які договори, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін.

З огляду на вищезазначене, судом не беруться до уваги заперечення відповідача.

За таких обставин, суд прийшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 11900,00 грн. та трьох процентів річних в сумі 5149,31 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суд приймає розрахунок боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Докази подані позивачем, відповідачем не спростовані.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача. Зокрема, з останнього підлягає стягненню 3670,49 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»(03142, м. Київ, проспект Академіка Паладіна, 46/2, рахунки № 35249002004730 в ГУДКУ м. Києва, МФО 820019, код 35703830) на користь приватної фірми «Лімб»(83060, м. Донецьк, вул. Хлібодарна, 183/1, рахунок 260005302 в АБ «УкрБізнесБанк»м. Донецька, МФО 334969, код 22006670) 350 000,00 грн. основного боргу, 11900,00 грн. інфляційних збитків, 5149,31 грн. трьох процентів річних, 3670,49 грн. витрат по оплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяО.Г. Удалова

Рішення підписано 06.05.2010 р.