Рішення № 9571813, 22.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/202-6/4622.04.10 За позовом                    Дочірньої компанії «Газ України»Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» До                               Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

Про                               стягнення 74514864,93 грн.

Та за зустрічним

позовом                     Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

До                              Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

Про                               визнання договору № 06/08-2045 ТЕ-41 від 16.10.2008 р. недійсним

Суддя Ковтун С.А. Представники сторін:

від дочірньої компанії «Газ

України»Національної акціонерної

компанія «Нафтогаз України»           Лебедюк Ю.А. (за дов.)

від акціонерної енергопостачальної

компанії «Київенерго»           Матвеєва В.П. (за дов.)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулася з позовом дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»про стягнення 74514864,93 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов’язання за договором поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/08-2045 ТЕ-41 від 16.10.2008 р..

Ухвалою суду від 16.04.2009 р. порушено провадження у справі № 37/202.

Під час розгляду справи акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»звернулася з зустрічним позовом про визнання договору № 06/08-2045 ТЕ-41 від 16.10.2008 р. недійсним.

Ухвалою суду від 24.07.2009 р. вказану зустрічну позовну заяву повернуто позивачеві без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2009 р. позов дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задоволено частково. Зокрема, вирішено стягнути з акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»на користь дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»4294837,36 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 538001,47 грн. три проценти річних з простроченої суми, 4317133,78 грн. пені, 3131,24 грн. витрат по оплаті державного мита, 14,49 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2009 р. ухвалу від 24.07.2009 р. та рішення від 24.07.2009 р. скасовано та направлено справу № 37/202 на розгляд до господарського суду міста Києва.

Підставою для скасування рішення стало те, що позивачем за первісним позовом було заявлено вимоги про стягнення заборгованості за договором, дійсність якого оспорюється в зустрічному позові, а тому рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2009 р. у справі № 37/202 про часткове задоволення вимог первісного позову не може вважатись таким, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням всіх обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2009 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2009 р. залишено без змін.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що договір укладено під впливом тяжких обставин, на невигідних для покупця умовах.

У наданому суду відзиві на зустрічний позов відповідач зазначив, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що в нього була необхідність укладати договір саме з відповідачем за зустрічним позовом, також не доведено існування невигідних та вкрай тяжких обставин.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

16.10.2008 р. між дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальником) та акціонерною енергетичною «Київенерго»(покупцем) був укладений договір поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/08-2045 ТЕ-41 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов’язався передати в період з 01.10.2008 р. по 31.12.2008 р. газ в обсязі до 142921 тис. м. куб., а останній –прийняти та оплатити його вартість за цінами, погодженими у розділі 5 цього договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за природний газ та послуги з його транспортування здійснюється в наступному порядку: - перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованого місячного обсягу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованого місячного обсягу до 20-го та 30 (31)-го числа поточного місяця, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Протягом жовтня-грудня 2008 р. постачальник передав покупцю природного газу та надав послуг з його транспортування в обсязі 116666 тис. м. куб. вартістю 99020477,99 грн., що підтверджується доказами наданими в матеріали справи.

Покупець за поставлену продукцію та надані послуги у передбачені договором строки оплату не провів, чим порушив умови Договору.

Остання оплата була здійснена покупцем 06.04.2009 р., таким чином на день подання позову заборгованість була сплачена в повному обсязі.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з приписами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки борг відповідача по оплаті одержаного товару та послуг у розмірі 65364892,32 грн. за спірним договором відсутній, а його оплата була здійснена до подання позову, вимоги позивача про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день просі речення платежу.

Згідно з розрахунком суду, розмір пені, що підлягає до стягнення за період з 11.12.2008 р. по 06.04.2009 р. становить 4142159,36 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі здійсненим судом розрахунком, сума трьох процентів річних, що підлягає стягненню з відповідача за період з 11.12.2008 р. по 06.04.2009 р., складає 517769,92 грн., а інфляційна складова боргу за розрахунком позивача за первісним позовом, який приймається судом як вірний, становить 4294837,36 грн.

Посилання відповідача на відсутність його вини у простроченні зобов’язання по оплаті газу та послуг з його транспортування є необґрунтованими, оскільки доказами не підтверджені. Достовірних та переконливих доказів того, що позивач ухилявся від прийняття належного виконання зобов’язання суду не надано. Перерахування з державного бюджету субвенції місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не залежить від волевиявлення одного позивача, тому посилання відповідача в цій частині є безпідставними, що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2009 р. у справі № 6/38.

Оцінюючи подані сторонами за зустрічним позовом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Мотивуючи підстави для визнання Договору недійсним, позивач за зустрічним позовом посилається ті обставини, що спірний договір був ним укладений під впливом тяжких обставин, а саме: необхідністю виконання розпорядження Київської міської ради від 15.09.2008 р. № 1247 «Про початок опалювального сезону у м. Києві»; необхідністю запобігання відключенню споживачів теплової енергії внаслідок припинення або обмеження газопостачання на виробничі об'єкти акціонерної енергетичної компанії «Київенерго»; неповного виконання Київською міською державною адміністрацію своїх обов'язків щодо відшкодування різниці між затвердженим розміром тарифів на теплову енергію та економічно обґрунтованими витратами на її виробництво; монопольним становищем постачальника на ринку постачання природного газу та відсутністю альтернативного постачальника.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду від 28.04.1978 р. N 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»визначено, що збігом тяжких обставин слід уважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), який змусив укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, необхідно довести факт збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Жодна з наведених позивачем підстав не може вважатися тяжкою обставиною в розумінні ст. 233 Цивільного кодексу України, оскільки судом встановлено, що відповідач за зустрічним позовом не є монополістом на ринку, а зазначеними позивачем за зустрічним позовом нормативними актами, не передбачено його обов’язку на укладення договору саме із дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Також позивачем за зустрічним позовом не доведено, що не укладення спірного Договору мало б наслідком відключення споживачів теплової енергії внаслідок припинення або обмеження газопостачання на виробничі об'єкти акціонерної енергетичної компанії «Київенерго».

Крім того, неналежне виконання своїх обов’язків Київською міською державною адміністрацію є підставою для пред’явлення до неї відповідного позову, а не підставою вважати, що у позивача за зустрічним позовом склалися тяжкі обставини, які змусили його укласти Договір.

Згідно з п. 7 ст. 176 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом встановлено, що укладаючи Договір сторони досягли згоди щодо усіх його істотних та визначених ними умов Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов’язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем за первісним позовом належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач за первісним позовом, як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем за первісним позовом не спростовані, а тому позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню в частині стягнення 4142159,36 грн. пені, 517769,92 грн. трьох процентів річних та 4294837,36 грн. інфляційної складової боргу, а разом 8954766,64 грн.

У задоволенні вимог про стягнення 174974,42 грн. пені та 20231,55 грн. трьох процентів річних судом відмовлено.

Згідно з ч. 2 статті 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Доказами, наданими позивачем за зустрічним позовом, не доведено, що Договір укладений ним під впливом тяжких обставин та на невигідних умовах.

Інших доказів недійсності Договору, ніж ті, що містяться в позовних вимогах за зустрічним позовом, позивачем не надано.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються за зустрічним позовом на позивача за ним, за первісним - на сторони пропорційно задоволенню позовних вимог. Зокрема, з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню 3064,44 грн. державного мита, 14,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»відмовити.

Позов дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити частково.

Стягнути з акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) на користь дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 4142159,36 грн. пені, 517769,92 грн. трьох процентів річних, 4294837,36 грн. інфляційної складової боргу, 3064,44 грн. державного мита, 14,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині первісного позову відмовити.

Суддя                                                             С.А.Ковтун

Рішення підписано 05.05.2010 р..