Ухвала суду № 95715794, 23.03.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

______________

УХВАЛА

23 березня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/4226/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Хом`якової В.В. , розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31.05.2019 по 26.11.2020 , що складає 401942 грн. 03 коп. (789,67 грн. - середньоденний розмір грошового забезпечення*на 509 (кількість днів затримки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 540/1691/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020, задоволено позов ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Центрального територіального управління Національної гвардії України та зобов`язано останнього нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби Національної гвардії України. Позивач зазначає, що на виконання рішення суду 26.11.2020 відповідач здійснив виплату грошової компенсації на його розрахунковий рахунок. Разом з тим, за переконаням позивача, відповідач також повинен був нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП, чого не зробив. 30.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Центрального територіального управління Національної гвардії України із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через Укрпошту, однак його лист з вкладенням повернувся назад, оскільки відповідач, на його думку, проігнорував забрати листа з поштового відділення. Також, позивач вказує, що згідно довідки Центрального територіального управління Національної гвардії України № 37 від 14.05.2020 щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та одноразових видів виплат ОСОБА_1 нараховано та виплачено за останні два місяці роботи, що передують звільненню у Національній гвардії України, грошові кошти в сумі за квітень 2019 року - 20807 грн. 47 коп. та за травень 2019 року - 27362 грн. 47 коп., що разом становить - 48169 грн. 94 коп. Отже середньоденний розмір грошового забезпечення складав 789 грн. 67 коп. (48169 грн. 94 коп./ 61 (кількість днів)). Таким чином, сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , за його підрахунком, складає 401942 грн. 03 коп. (789 грн. 67 коп. * 509 (кількість днів затримки). Це і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Ухвалою суду від 19.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Представником відповідача надано 02.03.2021 відзив на позовну заяву, згідно якого останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не входить до грошового забезпечення військовослужбовця Національної гвардії України. Здійснений відповідачем розрахунок і виплата належних позивачу сум при переміщенні до іншого військового формування, що відбулося в травні 2019 року, останнім не оскаржувалися. Із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до відповідача лише у квітні 2020 року, а до суду у липні 2020 року. Наведене свідчить, що спір щодо невиплаченої грошової компенсації виник майже через рік після переміщення позивача, а отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, відповідач вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. Позивач взагалі не звільнявся з військової служби, а відповідно до пункту 10 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року, був переміщений для подальшого проходження військової служби в підрозділах Служби Безпеки України. Порядок розрахунків у таких випадках чітко регламентований нормами спеціального законодавства, що в свою чергу виключає можливість застосовувати норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП. При переміщені для подальшого проходження військової служби у підрозділах Служби безпеки України ОСОБА_1 був виданий грошовий атестат №10 від 31.05.2019 року, в якому за ознайомлення з належними виплатами позивач розписався двічі (безпосередньо в атестаті №10 та "Журналі реєстрації грошових атестатів, виданих військовослужбовцям ЦТУ НГ України"). Жодних заперечень, щодо порядку та розміру виплачених видів грошового забезпечення позивач не надавав, що підтверджує відсутність спору щодо розміру проведених виплат та підстав для застосування положень ст. 117 КЗпП України. Згідно довідки Центрального територіального управління Національної гвардії України про дохід ОСОБА_1 від 15.02.2020, розмір грошового забезпечення позивача в квітні 2019 року склав 20673,00 грн., у травні 2019 року - 20673,00 грн., без урахування індексації грошового забезпечення, яка є окремою виплатою та не входить до грошового забезпечення. Одноденне грошове забезпечення позивача за два місяці, тобто за 61 день, становить 677,80 грн. При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 401972,03 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум 48237,00 грн. Як висновок, відповідач вважає, що порівнюючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, розмір заявленої в позовних вимогах суми несправедливим, непропорційним і таким, що не відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення.

04.03.2021 позивачем подано відповідь на відзив, в якій звернуто увагу, що у постанові від 15.09.2015 року по справі №21-1765а15 Верховний Суд України підкреслив, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами. Також, позивач вказує, що, з посиланням на положення ст. 117 КЗпП України, вважає, що період часу з 31.05.2019 року по 26.11.2020 року є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні. Щодо твердження відповідача по переміщенню позивача на службі, то вважає його хибним, оскільки рішенням суду від 07.08.2020 по справі № 540/1691/20 вказано, що позивач був звільнений з військової служби Збройних Сил України, а тому п. 181 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" не може бути застосовано у даній справі. Крім того, звернув увагу, що позивач не міг раніше звернутись до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, бо до набрання рішення суду законної сили відповідач не визнавав його право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст. 262 КАС України).

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого 16.02.2015 року. Наказом командувача Національної гвардії України від 20.05.2019 року № 78 о/с "По особовому складу" припинено дію контракту про проходження військової служби у Національній гвардії України, виключено зі списків особового складу Національної гвардії України та направлено для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України молодшого лейтенанта ОСОБА_1 (Г-011700), старшого офіцера 2-ї бойової групи 1-ї групи спеціального призначення Центрального територіального управління Національної гвардії України.

Наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України (по строковій частині) від 31.05.2019 року № 115 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу Центрального територіального управління Національної гвардії України та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 з 31.05.2019 року.

При звільненні позивачу грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, не нараховувалась та не виплачувалась.

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 року у справі № 540/1691/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020, задоволено позов ОСОБА_1 .

Отже, право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій було встановлено судами попередніх інстанцій та покладено на відповідача обов`язок здійснити таку виплату.

Позивач вказує на те, що грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019, була виплачена відповідачем 26.11.2020, в підтвердження чого надав банківську виписку з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ "Приватбанк" від 26.11.2020 про надходження на картковий рахунок позивача коштів в розмірі 47514,13 грн. із зазначенням цільове зарахування "зарплата, ЦТУ НГУ".

Позивач, вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 31.05.2019 (дата припинення контракту) по 26.11.2020 (день надходження грошових коштів), тому відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 401942,03 грн. за 509 днів затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Суд зазначає, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суду не надано належних доказів того, що сума 47513 грн. 44 коп. є компенсаційною виплатою за невикористані календарні дні додаткової відпустки з період 2016-2019 роки, відсутній розрахунок цієї суми.

Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В даному спорі суд має вияснити причини того, що при звільнені позивач не заявляв ніяких вимог щодо виплати йому компенсації за додаткові відпустки 2015-2019 років, вперше позивач звернувся до відповідача із заявою тільки 09.04.2020, хоч контракт був припинений 31.05.2019, причини такого несвоєчасного звернення позивач в позовній заяві не наводить, хоч про порушення своїх прав на отримання компенсації він дізнався на час припинення контракту. Також суд має з`ясувати причини відмови відповідача у добровільному задоволені вимоги ОСОБА_1 щодо виплати йому компенсації при зверненні останнього в квітні 2020 року до відповідача, а також з`ясувати причини доведення спору щодо виплати компенсації до суду та виплати її тільки після набрання судовим рішенням законної сили, в той же час ігноруючи тривалий час наявність рішення Великої палати Верховного суду у зразковій справі № 620/4218/18 від 21.09.2019.

Суду необхідно встановити який був розмір загального грошового забезпечення отриманий позивачем на період служби 2015-2019 років для встановлення частки невиплаченої суми у співвідношенні до розміру грошового забезпечення, яке виплачено без порушень.

Суд вважає за необхідне подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального провадження, оскільки суд не має можливості розглянути спір по суті в межах строків спрощеного провадження.

Одночасно суд нагадує сторонам, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача (орган публічної влади), який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Керуючись ч. 4 ст. 173, ст.ст. 243, 248, 256, ч. 6 ст. 260 КАС України, суд, -

ухвалив:

Подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Призначити підготовче засідання на 14.04.2021 на 10 год. 00 хвил.

Продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.

Запропонувати позивачу надати суду до 12.04.2021 пояснення причин несвоєчасного звернення з вимогою про виплату компенсації за додаткові відпустки тільки 09.04.2020, а не при звільненні зі служби.

Запропонувати відповідачу надати суду до 12.04.2021 розрахунок суми компенсації за додаткові відпустки (окремо за кожний рік), докази її виплати позивачу, довідку про розмір грошового забезпечення позивача за період служби 2015 -2019 років, пояснити причини невиплати компенсації за додаткові відпустки при звільненні позивача, а також при наявності судового рішення по зразковій справі № 620/4218/18 від 21.09.2019.

Ухвалу надіслати сторонам.

Ухвала окремо не оскаржується.

.

Суддя В.В. Хом`якова