Рішення № 95715663, 22.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 березня 2021 року Справа №520/10669/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 07.07.2020 №78272-5806-2038.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (у частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Зазначає, що зазначена норма закріплює для платників єдиного податку можливість не платити земельний податок за земельні ділянки, що використовуються ними для провадження підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком. Використання власного майна для здійснення, зокрема, підприємницької діяльності є одним із напрямів розпорядження майном фізичної особи.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 позовну заяву залишено без руху у справі №520/10669/2020 та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2020 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №520/10669/2020 у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 18.09.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивач є платником єдиного податку ІІІ групи, що має у власності нежитлову нерухомість. Вказує, що земельна ділянка, розташована під такими приміщеннями не використовуються позивачем для здійснення господарської діяльності, у зв`язку з чим, на думку відповідача, відсутні правові підстави для застосування до позивача пільг передбачених підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, відтак позивач є платником земельного податку з фізичних осіб. За таких обставин, на переконання представника відповідача, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, останній діяв у межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства.

Розглянувши надані документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 20.01.2020 №2020313400193 та перебуває на податковому обліку у Київській об`єднаній державній податковій інспекції міста Харкова ГУ ДПС у Харківській області.

Позивач з 13.01.2020 перейшла на спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку - 5% група 3, що підтверджується копією витягу з реєстру платників єдиного податку (а.с. 30).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 16.09.2020 за позивачем значяться наступні нежитлові приміщення загальною площею 570,8 кв.м, у нежитлових будівлях, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Господарську діяльність позивач здійснює за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачем 07.07.2020 прийнято податкове повідомлення-рішення №78272-5806-2038, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 127 010,40 грн. з земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік (а.с. 31).

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням контролюючого органу, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Суд звертає увагу на те, що у межах правовідносин сторін спірним є питання застосування положення підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), зважаючи на відсутність оформлення платником податків права власності або користування на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно належне платнику податків на праві власності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, визначених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, передбачених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

За приписами підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Згідно з положеннями підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 16.01.2020 №466-IX) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Водночас, правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

З системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що для надання пільг платнику єдиного податку потрібно наявність двох умов:

1) використання позивачем власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності; 2) наявність у нього статусу платника єдиного податку І-ІІІ групи.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 08.08.2018 у справі №820/5485/17.

Судовим розглядом встановлено, що з 20.01.2020 позивач є платником єдиного податку ІІІ групи, яка здійснює різні види господарської діяльності згідно КВЕД.

Водночас встановлено, що позивачу належить на праві власності нежитлові приміщення загальною площею 570,8 кв.м, у нежитловій будівлі, які знаходяться за адресою: Харківська область, місто Харків, майдан Руднєва, будинок 4.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не підтверджено належними доказами, що позивач використовує вказаний об`єкт нерухомого майна у своїй діяльності з виробництва власної продукції.

Також, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка, розташована під такими приміщеннями також використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем для здійснення власної господарської діяльності.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для застосування відповідачем приписів підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

З урахуванням наведеного, позивач у даному випадку, як власник нежитлових приміщень загальною площею 570,8 кв.м, у нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: Харківська область, місто Харків, майдан Руднєва, будинок 4, є платником земельного податку за вказану земельну ділянку.

Водночас, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України), а справляння плати за землю, зокрема земельного податку, здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України (далі по тексту -ПК України), яким визначено порядок оподаткування земельних ділянок і перелік пільг зі сплати земельному податку.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно частини третьої статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини четвертої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно частини дев`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (стаття 194 ЗК України).

За приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно положень ст.атті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Згідно підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Приписами підпункту 14.1.72, 14.1.73, пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. У свою чергу, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За положеннями підпункту 14.1.74. пункту 14.1 статті 14 ПК України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки.

За приписами статті 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями пункту 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За змістом пункту 286.5 статті 285 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Суд зазначає, що з наведених законодавчих норм права вбачається, що для ідентифікації конкретної земельної ділянки необхідно визначити її межі, місце розташування, цільове (господарське) призначення та визначити права щодо неї. Ця інформація обов`язково повинна бути зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Відсутність такої інформації про земельну ділянку унеможливлює проведення будь-яких нарахувань за користування нею.

Таким чином, контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (пункт 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Згідно частини першої статті 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об`єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Відповідно до частини другої статті 36 цього ж Закону, відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 №1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, у тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Згідно абзацу 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

Разом з тим, відповідно до статті 1, частини другої статті 20 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, як установлено частиною третьою статті 23 Закону України «Про оцінку земель», видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, для реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів.

Вказані висновки сформовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.06.2019 у справі № 820/5042/16, від 18.10.2019 у справі №826/8361/18.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про внесення відомостей про земельну ділянку, яка розташована за адресою: місто Харків, майдан Руднєва, будинок 4 до Державного земельного кадастру.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що контролюючим органом здійснено нарахування позивачу сум земельного податку, виходячи з орієнтовної площі земельної ділянки 0,0798 га, за відсутності підтверджених відомостей стосовно площі такої земельної ділянки, які дають можливість визначити базу оподаткування при розрахунку належного до сплати розміру земельного податку, тобто у порушення приписів пункту 286.1 статті 286 ПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконаний обов`язок щодо надання належних доказів у підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 139, 244-246, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вулиця Пушкінська, будинок 46, місто Харків, 61027, код ЄДРПОУ: 43143704) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.07.2020 №78272-5806-2038.

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1270,10 грн. (одна тисяча двісті сімдесят гривень 10 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 22.03.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва