Рішення № 95714156, 22.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/692/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у колегіальному складі: головуючого судді Качур Р.П., суддів: Гулика А.Г., Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністра Шмигаля Дениса Анатолійовича та спеціаліста Секретаріату Управління з питань роботи із зверненнями громадян Бутузової Інни Анатоліївни (01008 м. Київ вул. Грушевського 12/2), Львівської обласної державної адміністрації в особі голови Козицького Максима Зіновійовича та першого заступника голови Годика Андрія Михайловича (79008 м. Львів вул. Винниченка 18) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_2 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністра Шмигаля Дениса Анатолійовича та спеціаліста Секретаріату Управління з питань роботи із зверненнями громадян Бутузової Інни Анатоліївни (далі - відповідач-1, КМУ), Львівської обласної державної адміністрації в особі голови Козицького Максима Зіновійовича та першого заступника голови ОСОБА_3 (далі - відповідач-2, Львівська ОДА), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- визнати протиправними бездіяльність відповідача-1, Кабінету Міністрів України в особі Прем`єр-міністра Шмигаля Дениса Анатолійовича, та дії Управління з питань роботи із зверненнями громадян в особі головного спеціаліста Секретаріату Кабінету Міністрів України Бутузової Інни Анатоліївни (що за адресою по вулиці Грушевського 12/2 м. Київ) щодо нерозгляду запиту за 27.11.2020 ОСОБА_2 , адресованого Прем`єр-міністру України, який було надіслано 01.12.20 до Львівської обласної державної адміністрації, мотивуючи частиною 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян». При тому, що у направленому їй повідомленні за підписом головного спеціаліста Секретаріату КМУ Бутузова І.А. не вказала про який лист іде мова, від якої він дати, та не вказано дату на повідомленні, коли було вчинено дію, а лише записано дату надсилання листа до Львівської обласної державної адміністрації;

- визнати протиправними бездіяльність відповідача-2, Львівської обласної державної адміністрації в особі голови Козицького Максима Зіновійовича, та дії першого заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Годика Андрія Михайловича (що за адресою вулиця Винниченка 18 м. Львів) на порушення строків розгляду запиту від 27.11.2020 ОСОБА_2 , адресованого Прем`єр-міністру України, який ЛОДА отримала 01.12.20, а відписку від 28.12.2020 направлено лише 07.01.21, що чітко відображено у штампі надсилання через Укрпошту. При тому, що саме 07.01.21 поштарка вручила їй простий лист з ЛОДА за 28.12.20;

- зобов`язати відповідачів надати інформацію по суті запиту від 27.11.2020, що стосується позивачки та її прав, адресованого Прем`єр-міністру України, який керує всіма міністерствами та відомствами, тому забезпечить відповідною інформацією, документом, який буде належним доказом в суді для визнання прав позивачки на території України по Міждержавній угоді від 09.09.44 про її евакуацію з Польщі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.11.2020 позивачка письмово звернулася до Прем`єр-міністра України, направивши на поштову адресу Кабінету Міністрів України лист із запитом та додатками, з проханням надати інформацію всього на три питання. Вказані питання безпосередньо стосувалися її прав як евакуйованої особи. Проте 07.12.2020 позивачці вручено лист з КМУ, відповідно до якого лист ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» направлено до Львівської ОДА. Позивачка вважає, що подавала не заяву, а запит від 27.11.2020, відтак, на її думку, відповідачами порушено вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформацій», зокрема, відповідачем-1 не надано відповіді по суті запитуваної інформації та відповідачем-2 порушено строк розгляду запиту. Вказане стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 21.01.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Ухвалою від 17.02.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача-1 надійшли відзиви на позовну заяву (вх. № 13481 від 02.03.2021 та вх. № 15573 від 11.03.2021), у яких проти позову заперечив. По суті позовних вимог зазначено, що 30.11.2020 в автоматизованій системі «Звернення громадян» Секретаріату Кабіну Міністрів України за № 41-Д-019601/13 зареєстровано письмове звернення ОСОБА_2 , яке вона на власний розсуд назвала «запитом». У своєму зверненні позивачка просила роз`яснити, які правові наслідки має постанова РРДТ «Про передачу будинків переселенцям з Польщі» № 27 від 18.11.1946. Таким чином, на думку відповідача-1, звернення ОСОБА_2 від 27.11.2020 не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» і не є у контексті вказаного Закону запитом, а має всі ознаки заяви, передбаченої ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян». Відтак, виходячи із суті звернення ОСОБА_2 , таке розглядалося як заява відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Оскільки порушені позивачкою питання не входили до повноважень відповідача-1, на підставі ч. 3 ст. 3 вказаного Закону звернення ОСОБА_2 від 27.11.2020 супровідним листом № 41-Д-019601/13 від 01.12.2020 скеровано за належністю до Львівської обласної державної адміністрації, про що письмово повідомлено позивачку. З огляду на вказане вважає, що відповідач-1 не допустив порушень Закону України «Про звернення громадян» та прав позивачки, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 13564 від 02.03.2021), у якому проти позову заперечив. По суті позовних вимог вказав, що викладене у листі ОСОБА_2 прохання про надання роз`яснень щодо того, чи є постанова виконавчого комітету Винниківської Ради депутатів трудящих Львівської області «Про передачу будинків переселенцям з Польщі гр. ОСОБА_4 » № 27 від 18.11.1946 правовстановлюючим документом про передачу будинку у власність всіх переселених з Польщі членів сім`ї ОСОБА_4 , передбачає створення нової інформації - відповідних роз`яснень, а не надання існуючої інформації. Відтак вважає, що відповідачем-2 правильно кваліфіковано лист позивачки як звернення, розгляд якого повинен здійснюватися відповідно до приписів Закону України «Про звернення громадян». Оскільки відповідно до ст. 20 згаданого Закону строк розгляду звернень становить не більше одного місяця з дня надходження, строк розгляду листа ОСОБА_2 на думку відповідача-2, не порушено. Крім цього, вважає, що Львівською ОДА розглянуто лист від 27.11.2020 по суті та надано вичерпну відповідь на поставлені ОСОБА_2 питання. Просив відмовити у задоволенні позову.

На адресу суду від позивачки надійшли додаткові пояснення (вх. № 18709 від 22.03.2021), у яких навела доводи, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Щодо твердження позивачки про те, що її не повідомлено про можливість подати відповідь на відзив суд зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 27.11.2020 звернувся зі запитом на ім`я Прем`єр-міністра України, у якому інформувала про те, що вона разом із сім`єю у 1946 році була примусово евакуйована з Польщі на територію України та повідомила, що відповідно до постанови виконкому Винниківської Ради депутатів трудящих Львівської області «Про передачу будинків переселенцям з Польщі» № 27 від 18.11.1946 (далі - постанова № 27) її сім`ю у складі 9 осіб було заселено до садиби АДРЕСА_2 .

З огляду на викладене позивачка просила надати їй таку інформацію:

- чи постанова виконавчого комітету Винниківської Ради депутатів трудящих Львівської області «Про передачу будинків переселенцям з Польщі» № 27 від 18.11.1946 є актом - рішенням про передачу будинків у власність на всіх членів сім`ї переселенців з Польщі взамін будинку, що закордоном;

- чи є правовстановлюючим документом діюча постанова виконавчого комітету Винниківської Ради депутатів трудящих Львівської області «Про передачу будинків переселенцям з Польщі» № 27 від 18.11.1946 на 9 осіб;

- які права надавала(є) постанова виконавчого комітету Винниківської Ради депутатів трудящих Львівської області «Про передачу будинків переселенцям з Польщі» № 27 від 18.11.1946 для голови господарського двору, для її матері, бабці, для неї та ще 5 дітей, тобто для всіх членів господарського двору, які були переселені з території Польщі у зв`язку з міждержавною (міжнародною) угодою «Про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР» від 09.09.1944.

Просила запит не передавати, а надати інформацію всього на три питання, оскільки, на думку позивачки, у КМУ є компетентні особи, які зобов`язані володіти знаннями, щоб розглянути вказаний запит, якщо ними не володіє Прем`єр-міністр України.

Запит Драган Л.М. від 27.11.2020 зареєстровано в автоматизованій системі «Звернення громадян» Секретаріату Кабінету Міністрів України за № 41-Д-019601/13, що підтверджується відповідною контрольно-реєстраційною карткою.

Відповідно до контрольно-реєстраційної картки № 41-Д-019601/13 головним виконавцем визначено Львівську облдержадміністрацію.

Секретаріат Кабінету Міністрів України супровідним листом № 41-Д-019601/13 від 01.12.2020 надіслав на адресу Львівської обласної державної адміністрації для відповідних роз`яснень авторові лист гр. ОСОБА_2 , що надійшов до Кабінету Міністрів України.

Секретаріатом Кабінету Міністрів України також повідомлено ОСОБА_2 про те, що 01.12.2020 за № 41-Д-019601/13 лист, який надійшов до Кабінету Міністрів України, надіслано Львівській обласній державній адміністрації відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

Запит ОСОБА_2 від 27.11.2020 надійшов на адресу Львівської ОДА 04.12.2020 за вх. № ЗВГ-08-Д3871/20, що підтверджується відповідною відміткою на супровідному листі Секретаріату КМУ від 01.12.2020.

Львівська обласна державна адміністрація надала відповідь на запит (звернення) позивачки (вих. № ЗВГ-ВИХ-2991/0/20 від 28.12.2020), якою повідомила ОСОБА_2 про те, що постановою № 27 ОСОБА_4 передано як евакуйованому хату, стайню, стодолу, садибу у с. Сихів переселеної до Польщі громадянки Балух Франки. Рішенням виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 524 від 13.06.1962 включено в смугу міста Львова населений пункт Сихів та зобов`язано обласний відділ комунального господарства та бюро технічної інвентаризації після включення в смугу міста Львова населених пунктів серед іншого провести технічну інвентаризацію житлових будинків і обмірів земельних кварталів. На виконання вказаного рішення Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації проведено інвентаризацію садиби за адресою: АДРЕСА_3 , складено акт огляду від 24.09.1964 та висновок від 26.09.1964 про реєстрацію домоволодінння, у якому зазначено, що таке належить на праві власності ОСОБА_4 . Рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Львова № 907 від 22.10.1964 оформлено право власності на будинковолодіння в колишньому с. Сихів, а в подальшому на АДРЕСА_3 , в цілому за ОСОБА_4 .

Позивачка вважає, що відповідачі всупереч вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» не розглянули по суті її запит від 27.11.2020 та порушили строки розгляду, внаслідок чого вона звернулася до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 2939-VI).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ст. 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Разом із цим, статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 (далі - Закон № 393/96-ВР). Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону.

Так, за приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно з визначенням, наведеним у ч. 3 ст. 3 Закону № 393/96-ВР, заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

У свою чергу відповідно до ст. 2 Закону № 2939-VІ цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у довідці ВАС України від 01.06.2013 про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», за визначенням «публічна інформація» можна виокремити такі ознаки публічної інформації:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Із змісту скерованого позивачкою запиту від 27.11.2020 слідує, що такий не можна вважати запитом на інформацію в розумінні ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки він не стосується публічної інформації, тобто відображеної та задокументованої будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

З огляду на вказане спірні правовідносини не стосуються доступу до публічної інформації, а відтак Закон України «Про доступ до публічної інформації» на них не поширюється.

Разом з цим, Законом № 2939-VІ регламентовано чітку послідовність дій розпорядника інформації у разі одержання запиту, який не відповідає вимогам закону.

Зважаючи на наведене нормативне врегулювання, одержавши запит на інформацію, поданий згідно із Законом № 2939-VІ, який за своїм змістом є зверненням у розумінні Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (п. 2 ч. 5 ст. 19, п. 4 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VІ), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР.

При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 813/359/16, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при розгляді цієї справи.

З матеріалів справи слідує, що після одержання запиту ОСОБА_2 відповідачем-1 повідомлено позивачку про те, що її запит буде розглядатися в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Разом з цим, відповідач-1 всупереч вимогам Закону № 2939-VІ у п`ятиденний строк не відмовив ОСОБА_2 у задоволенні її запиту через невідповідність його предмета вимогам закону, що свідчить про протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України.

Щодо подальших дій відповідача-1 суд зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Частиною 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР визначено: якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Статтями 113, 114, 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр, віце-прем`єр-міністри, міністри.

Прем`єр-міністр України керує роботою Уряду України та спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 (далі - Закон № 794-VII), яким визначено організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності (ч. 1 ст. 19 Закону № 794-VII).

Статтею 20 Закону № 794-VII визначено основні повноваження Кабінету Міністрів України, які в подальшому конкретизовано у відповідному розділі Закону № 794-VII залежно від сфери правового регулювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 393/96-ВР, що має назву «Вимоги до звернення», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 19 Закону № 393/96-ВР скасовувати або змінювати оскаржувані рішення, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, зобов`язані лише ті органи та посадові особи, які на це уповноважені законодавством.

Отже, розглядати по суті звернення громадян (пропозиції, заяви, скарги) та вирішувати порушені у них питання зобов`язані не будь-які органи чи посадові особи, до яких громадяни на власний розсуд надсилають свої звернення, а лише ті органи та посадові особи, які на це уповноважені законодавством і до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Суд погоджується із твердженням відповідача-1 про те, що Конституція України та Закон України «Про Кабінет Міністрів України» не містять жодних повноважень, вимог і обов`язків щодо розгляду Урядом або його членами всіх адресованих їм звернень громадян, а Кабінет Міністрів України як колегіальний орган та Прем`єр-міністр України як очільник колегіального органу не мають права перебирати на себе повноваження інших органів чи посадових осіб розглядати в межах компетенції звернення громадян та вирішувати порушені у них питання.

Судом не встановлено, що порушені в запиті від 27.11.2020 ОСОБА_2 стосуються повноважень відповідача-1.

Розгляд звернень громадян саме компетентним органом в розумінні Закону № 393/96-ВР є однією із гарантій конституційного права громадян на звернення, оскільки лише уповноважений орган може надати достовірну інформацію на поставленні заявником питання при цьому дотримавшись строків розгляду, встановлених Законом № 393/96-ВР.

Наявність у Кабінету Міністрів України статусу найвищого органу виконавчої влади не можна ототожнювати із всеосяжністю повноважень такого органу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що у запиті від 27.11.2020 позивачка просила надати їй інформацію, зокрема, щодо правової природи постанови виконавчого комітету Винниківської Ради депутатів трудящих Львівської області «Про передачу будинків переселенцям з Польщі» № 27 від 18.11.1946.

З цього приводу суд зазначає, що у зв`язку з прийняттям Конституції Української РСР 1978 року Ради депутатів трудящих було перейменовано на Ради народних депутатів.

20 березня 1992 року набрав чинності Закон України «Про Представника Президента України» (втратив чинність 12.06.1997), у зв`язку з чим указом Президента України «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» № 252 від 14.04.1992 (далі - Указ № 252) припинено діяльність виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів та утворено на їх базі державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя, районів, районів міста Києва (ст. 2 Указу № 252).

Статтею 3 Указу № 252 також визначено, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань та покладених на них законодавством обов`язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України «Про Представника Президента України» та Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».

Указ № 252 (крім статей 2, 3) втратив чинність 27.01.1999 на підставі указу Президента України «Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України» № 70/99 від 27.01.1999.

Таким чином, правонаступниками виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів є місцеві державні адміністрації, з огляду на що порушені у запиті від 27.11.2020 ОСОБА_2 питання належать до компетенції Львівської обласної районної адміністрації.

На підставі викладеного вище суд доходить висновку про те, що відповідачем-1 правильно визначено орган, уповноважений вирішувати питання, порушені ОСОБА_2 у запиті від 27.11.2020, відтак обґрунтовано відповідно до приписів ч. 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР у п`ятиденний строк надіслано такий за належністю до Львівської обласної державної адміністрації, про що повідомлено позивачку.

Щодо порушення строків розгляду запиту ОСОБА_2 , на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, суд зазначає таке.

За загальним правилом, закріпленим ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VІ, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як встановлено судом вище, запит ОСОБА_2 від 27.11.2020 не стосувався публічної інформації, відтак при визначенні строків його розгляду слід керуватися нормами Закону України «Про звернення громадян».

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як встановлено судом, запит позивачки від 27.01.2020 скеровано відповідачем-1 на адресу Львівської ОДА в порядку ч. 3 ст. 7 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян». Відтак після надходження такого запиту на адресу відповідача-2 останній не мав підстав при його розгляді керуватися іншим, ніж визначено Законом № 393/96-ВР, порядком.

При цьому вихідним критерієм при визначенні початку відліку строку розгляду звернення в розумінні Закону № 393/96-ВР є саме день його надходження на адресу відповідного органу.

Судом встановлено, що запит ОСОБА_2 від 27.11.2020 надійшов на адресу Львівської ОДА 04.12.2020 за вх. № ЗВГ-08-Д3871/20, що підтверджується відповідною відміткою на супровідному листі Секретаріату КМУ від 01.12.2020, та відповідь на нього надано Львівською обласною державною адміністрацією листом за вих. № ЗВГ-ВИХ-2991/0/20 від 28.12.2020.

Таким чином, при розгляді запиту (звернення) позивачки від 27.11.2020 відповідач-2 правильно керувався нормами Закону «Про звернення громадян», а не Закону України «Про доступ до публічної інформації», та не порушив встановлений ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР місячний строк його розгляду з моменту надходження (04.12.2020-28.12.2020).

Надаючи оцінку діям відповідачів у цій справі, суд дійшов висновку, що відсутність належним чином оформленої відмови відповідача-1 у задоволенні запиту ОСОБА_2 від 27.11.2020 у п`ятиденний строк з дня його надходження у зв`язку з невідповідністю його предмета вимогам закону суперечить вимогам Закону № 2939-VІ та свідчить про протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України.

Разом з цим, оскільки подальший алгоритм дій відповідачами дотримано та з урахуванням принципів добросовісності та розумності розглянуто запит ОСОБА_2 від 27.11.2020 в порядку та строки, визначені Законом України «Про звернення громадян», відсутні підстави вважати такі дії відповідачів протиправними.

З огляду на вищевикладене суд вважає належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неповідомлення ОСОБА_2 про відмову у задоволенні запиту від 27.11.2020 через невідповідність його предмета вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, письмові доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В силу вимог ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору і такий нею не сплачувався.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України (01008 м. Київ вул. Грушевського 12/2; код за ЄДРПОУ 00031101) щодо неповідомлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про відмову у задоволенні запиту від 27.11.2020 через невідповідність його предмета вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р.П. Качур

Суддя А.Г. Гулик

Суддя О.І. Коморний