Рішення № 95713887, 22.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року справа №380/780/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) (місцезнаходження: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699), в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплату позивачу всіх сум, що належали йому до виплати в день виключення зі списків особового складу військової частини 1494 (20.11.19), а саме: заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 20.11.2019;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.11.2019 по 23.12.2020 в сумі 30638,80грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2001 №44.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що проходив військову службу у Збройних силах України. Вказує на те, що наказом від 20.11.2019 №326-ос (про особовий склад), його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім цього позивач зазначає, що відповідачем не здійснено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період часу з 01.01.2015 по 20.11.2019. Заборгованість із виплати індексації грошового забезпечення в сумі 31394,98грн. було перераховано позивачу лише 23.12.2020. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено поза межами строку, встановленого ст.116 Кодексу законів про працю України , позивач вважає, що має право на отримання відшкодування за затримку вказаних виплат за період з 01.01.2015 по 20.11.2019 на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення спору між позивачем та відповідачем щодо зазначених в позовній заяві вимог не було. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування положень ст. 117 Кодексу законів про працю України відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити.

05.03.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, якою він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.

18.03.2021 на адресу суду від позивача надійшло доповнення до відповіді на відзив.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Мостиському прикордонному загоні (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України по особовому складу №326-ос від 20.11.2019 було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення старшину ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметритста 4 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б) за підпунктом «г» абз.6 (наявністю у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18років) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також направлено на військовий облік до Яворівського РВК Львівської області.

При виключенні із списків особового складу позивача не було розраховано за всіма видами забезпечення, а саме не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період часу з 01.01.2015 по 20.11.2019.

Згідно з розрахунком індексації грошового забезпечення Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) за період з 01.01.2015 по 20.11.2019 позивачу належала до виплати індексація грошового забезпечення в розмірі 31842,62грн

23.12.2020 Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) на картковий рахунок позивача перераховано невиплачену індексацію грошового забезпечення в сумі 31394,98 грн.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день виключення із списків, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 строк звернення до суду становить один місяць з дня проведення остаточного розрахунку.

Позивач дізнався про порушення своїх прав 23.12.2020 – в день проведення з позивачем остаточного розрахунку, відтак, звернувшись до суду 21.01.2021, не пропустив місячного строку звернення до суду встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі – Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Позивач звернувся до суду із вимогою про визнання протиправною бездіяльності Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплати позивачу всіх сум, що належали до виплати в день виключення зі списків особового складу військової частини 1494 (20.11.2019), а саме: індексації грошового забезпечення за період часу з 01.01.2015 року по 20.11.2019.

Однак, як видно з матеріалів справи, станом на день звернення з цією позовною завою до суду, відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення шляхом перерахування 31394,98 грн. на картковий рахунок.

Суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З урахуванням того, що відповідач виплатив позивачу індексацію грошового заезепечення, відтак, відновив порушене право, тому підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати заборгованої суми індексації грошового забезпечення – відсутні.

Щодо стягнення компенсації за порушення відповідачем строку розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки грошова компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (03.10.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі – постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України:

сума виплаченої грошової компенсації, яку отримав позивач 23.12.2020 (31364,98 грн), є значно меншою, ніж визначена сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (153194,18грн).

Відповідно до наявної у матеріалах справи архівної відомості про грошове забезпечення позивача за 2019 рік, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 23065,72грн (12387,50 у вересні 2019 року та 11092,22 грн у жовтні 2019 року). Водночас, у вересні 2019 до складу грошового забезпечення було враховано 414,00грн на харчування, сума якого не ураховується при розрахунку середньомісячного грошового забезпечення відповідно Постанови №100. Тому при роз рахунку середньомвсчного грошового забезпечення за вересень місяць суд ураховує суму 11972,62грн.

Кількість календарних днів за вересень-жовтень 2019 становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 378,11грн. (23064,84/61)

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 21.11.2019 по 23.12.2020 (включно) становить 398 днів.

Позивач просить стягнути на його користь за час невиплати належного йому заробітку при звільненні суму 30638,80грн.

При вирішенні питання про розмір суми, що підлягає стягненню, суд ураховує таке.

Суд зазначає, що виплачена заборгованість по заробітній платі (індексація) становить 31364,98грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 398 днів (150487,78)становить 0,2.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 30097,56грн. (378,11х398х0,2)) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 30097,56грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджених постановою КМУ від 15.01.2004 №44 (далі -Порядок) суд зазначає таке.

Вказана компенсація відповідно до п.2 Порядку виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Компенсація середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, проте не є виплатою, право на яку особи набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Суду не надано доказів, що разом з виплатою грошового забезпечення компенсація сум податку з доходів фізичних осіб не була виплачена позивачу.

Виплата ж компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена, а тому в такій вимозі позивача слід відмовити.

Аналогічної позиції дотримується Восьмий апеляційний адміністративний суд (постанова від 03.02.2021 справа № 300/2469/20 пров. № А/857/194/21).

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий, на суму 940,00грн. покладається на позивача, оскільки при зверненні до суду позивач звернувся з двома позовними вимогами, вважаючи їх пов`язаними одна з одною. Однак при розгляді справи суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплату позивачу всіх сум, що належали йому до виплати в день виключення зі списків особового складу військової частини 1494 (20.11.19), а саме заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 20.11.2019 стосується поведінки відповідача щодо невиплати безпосередньо індексації грошового забезпечення, тоді як інша вимога є самостійною оскільки її суттю є стягнення компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) (місцезнаходження: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 21.11.2019 по 23.12.2020 на суму 30097 (тридцять тисяч дев`яносто сім)грн. 56коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.