Ухвала суду № 95713606, 23.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 березня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/482/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в письмову провадженні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік (1 день), 2018 рік (14 днів) та 2019 рік (14 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, 29.07.2019;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік (1 день), 2018 рік (14 днів) та 2019 рік (14 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, 29.07.2019.

Ухвалою суду від 03.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.03.2021 від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке відповідач обгрунтовує таким (а.с.65-68).

За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019 роки.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені спеціальним законодавством, яким є Кодекс адміністративного судочинства України, у частині п`ятій статті 122 якого чітко передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019 роки, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15.10.2013, яке розглядалось відносно конституційного звернення щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку зворушенням строків її виплати, розтлумачено положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України таким чином, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, вказане рішення не застосовується до правовідносин в частині стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 чітко визначено пріоритет застосування саме частини п`ятої статті 122 КАС України по відношенню до статті 223 КЗпП України у правовідносинах, що виникають під час проходження та звільнення з публічної служби.

Звільнення з публічної служби охоплює в собі не тільки процедуру безпосереднього звільнення, а й проведення розрахунку з приводу належних сум особам, що проходили публічну службу, на час їх звільнення.

Позивача наказом ГУНП в Луганській області від 29.07.2019 № 641 о/с звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч. 1 п.7 (за власним бажанням), з 02.08.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 14 років 03 місяці 01 день, у пільговому обчисленні: 08 років 03 місяці 19 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 14 років, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 16 діб щорічної основної оплачуваної відпустки.

У вказаному наказі про звільнення позивача чітко зазначено лише про відрахування з грошового забезпечення кошти за 16 діб щорічної основної оплачуваної відпустки.

Витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції було отримано позивачем у день звільнення (02.08.2019), про що свідчить його власноручна розписка. Отже, позивач був ознайомлений з наказом про звільнення 02.08.2019.

Таким чином, з моменту ознайомлення позивача з даним наказом йому достеменно стало відомо про те, що грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні за 2016, 2018, 2019 роки відповідач в розрахунок при звільненні не включив. Як наслідок, саме з цього часу у позивача розпочинається перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом. Однак, з даним позовом позивач звернувся лише 29.01.2021.

Відтак, на думку відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення, встановленого частиною п`ятою статтею 122 КАС України, а його висновки про те, що ним строк звернення до суду не порушений є хибними з вищевикладених обставин.

На підставі вищевикладеного, відповідач просить залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Суд зауважує, що посилання відповідача на пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019 роки, з огляду на правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, відхиляються з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

У зв`язку з цим, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі 240/532/20 відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погодилась з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).

При цьому, в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, предметом адміністративного спору, що розглянуто у справі №620/1982/19, є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.

З огляду на комплексний аналіз постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 та постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, суд дійшов до висновку, що строк звернення до суду за вирішенням спору щодо стягнення саме середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (що не входить до структури заробітної плати) охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України.

Предметом спору у справі № 360/482/21 є стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019 роки.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У справі позивач вважає, що його права порушені стосовно грошової компенсації (оплати праці) за невикористані дні додаткової відпустки за період, коли він проходив публічну службу. Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.

Частиною п`ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «грошової винагороди» або «оплати праці» за проходження публічної служби.

Сама процедура проходження публічної служби, в цілому випадку – служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.

Натомість, питання «грошової винагороди» або «оплати праці» (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України “Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.

Зазначене свідчить про те, що в даному випадку норми Закону України “Про оплату праці”, Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів є спеціальними порівняно з нормами КАС України, а тому повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України по цій справі, тобто позивач не обмежений строком звернення з даним адміністративним позовом.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян