Рішення № 95711384, 23.03.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/2215/21

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо перерахунку позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи у меншому розмірі ніж це передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по щомісячній додатковій пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену ст. 51 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком яка розраховується залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, за період з 01.01.2020 по 31.01.2021 включно з урахуванням проведених виплат.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи він набув право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних вище доплати та додаткової пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством.

Ухвалою суду від 22.02.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорії) (а.с.3).

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01.01.2020 по 31.01.2021 в розмірі, встановленому ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом від 26.12.2020 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.5).

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 51 вказаного Закону в редакції Закону № 76-УІІІ від 28.12.2014 року, особам, віднесеним до категорій 2,3,4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку ті розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Особам віднесеним до 2 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно листа Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області від 26.12.2020 року починаючи з 01.04.2020 розмір пенсії позивача становить 2081,08 грн., в який включено:

1) 170,82 грн. - додаткова пенсія постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії (ст. 51 Закону Україні "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

На виконання вимог вищезазначених Законів Кабінетом Міністрів України прийнято постанов від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова № 1210).

Відповідно до п.п.2 п.13 Постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 року зі змінами внесеними Постановою КМУ № 112 від 25.03.2014 р., щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, що належать до 2 категорії, виплачується у розмірі 170,82 гривні.

Бюджетні призначення на виплату пенсії в інших розмірах, ніж ті, що встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 1210, відсутні.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язань та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з пунктами 20 та 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № З-рп/2012 підтверджена законність повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати розміри пенсійних виплат.

У Рішенні № З-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Тому положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 151-2 Конституції України встановлює, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Аналогічна правова позиція була висловлена у рішеннях Верховного суду у справах № 695/2321/17 від 07 червня 2018 року, № 629/3333/17 від 26 червня 2018 року, № 629/4075/16-а від 25 жовтня 2018 року.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з пунктами 20 та 29 ч. 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Кошти на виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю враховані в Державному бюджеті України на відповідний рік у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, згідно якої затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно вказаної постанови, виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю позивачу проводяться по даний час.

Отже, пенсія позивачу виплачується в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України, а отже в межах вимог діючого законодавства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Всі основні аргументи, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення сторін, судом розглянуто та оцінено в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством. Доводи позивача не спростовують правомірності дій відповідача та не дають суду підстав для їх скасування.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир,10003, код ЄДРПОУ13559341) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України таможе бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 23 березня 2021 року.

Суддя О.Г. Попова