Рішення № 95711305, 19.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2021 р. Справа№200/4696/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

07 травня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, Слов`янське ОУ ПФУ), в якому позивач просила:

- визнати протиправними дії Слов`янського ОУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року;

- зобов`язати Слов`янське ОУ ПФУ поновити виплату пенсії та провести виплату заборгованості ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року на загальних підставах без застосування законодавства в сфері внутрішньо переміщених осіб;

- зобов`язати Слов`янське ОУ ПФУ виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01 серпня 2017 року.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

12 травня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/4696/20-а; задовольнив клопотання позивача та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.

Цією ж ухвалою суд задовольнив клопотання позивача та відстрочив їй сплату судового збору за подання цього позову до ухвалення судового рішення у справі.

Питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, вирішив розглянути на стадії судового розгляду після встановлення відповідних фактичних обставин.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені належним чином в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що вона є громадянкою України, перебуває на обліку в Слов`янському ОУ ПФУ, де отримувала пенсію за віком.

Позивач вказувала на те, що з 01 серпня 2017 року Слов`янське ОУ ПФУ припинило їй виплату пенсії з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач доводить, що як особа, постійне місце проживання якої зареєстровано на підконтрольній Україні території, має право на отримання пенсії без застосування законодавства, що регламентує порядок здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Позивач вважає дії відповідача протиправними і такими, що порушують її конституційне право на пенсійне забезпечення, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Відповідач стверджував, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Доводив, що оскільки місце проживання позивача на підконтрольній Україні території було зареєстровано після початку проведення антитерористичної операції, виплата пенсії має здійснюватися із застосуванням норм Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», від 18 лютого 2016 року № 136 «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат» та інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок здійснення соціальних та пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідач зазначив, що з 01 серпня 2017 року припинив виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку тим, що позивач не надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі такої довідки з обов`язковим зазначенням підстав для відмови.

Після цього з заявою про поновлення виплати пенсії до Слов`янського ОУ ПФУ ОСОБА_1 не зверталася, документ про відкриття рахунку в установі АТ «Ощадбанк», як того вимагає законодавство, не надала.

З огляду на викладене відповідач стверджував, що підстави для поновлення ОСОБА_1 пенсійних виплати відсутні.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Дебальцівським МВ УМВС України в Донецькій області 01 серпня 1997 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 16 листопада 1997 року постійне місце проживання позивача було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений у паспорті.

У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті позивач була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переміститися на підконтрольну органам державної влади України територію.

ОСОБА_1 набула статус внутрішньо переміщеної особи, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04 липня 2017 року № 1445026494.

З 24 квітня 2017 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено штампом про реєстрацію місця проживання, проставленим в її паспорті.

Позивачу призначена пенсія за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 , видане Пенсійним фондом України 06 жовтня 2011 року.

Відповідач - Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 37803258) зареєстроване як юридична особа 28 жовтня 2011 року, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Матеріали пенсійної справи свідчать, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Слов`янському ОУ ПФУ за місцем проживання, де отримувала пенсію за віком.

Так, 04 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про запит пенсійної справи з Управління Пенсійного фонду України у м. Дебальцеве Донецької області та про прийняття її на облік по матеріалам пенсійної справи.

За розпорядженням Слов`янського ОУ ПФУ від 22 липня 2016 року позивач була прийнята на облік з особливістю «незареєстрований переселенець (93 особливість)».

В квітні 2017 року позивач надала пенсійному органу копію свого паспорта з відміткою про реєстрацію місця проживання у смт Билбасівка Слов`янського району Донецької області, про що зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.

За наслідками перевірки пенсійних справ Слов`янське ОУ ПФУ дійшло висновку про наявність підстав для призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Разом з цим, докази прийняття пенсійним органом рішення (іншого розпорядчого акта) про припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року суду не надані.

Листом від 24 липня 2017 року № 26538/03 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що їй призупинена виплата пенсії, та роз`яснив, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі такої довідки з обов`язковим зазначенням підстав для відмови згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Докази направлення (вручення) ОСОБА_1 цього листа суду не надані.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача Слов`янське ОУ ПФУ листом від 31 березня 2020 року № 8354/02 повідомило, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01 серпня 2017 року у зв`язку з відсутністю актуальної довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення управління соціального захисту населення про зняття статусу внутрішньо переміщеної особи.

Докази поновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 на час розгляду справи суду не надані.

Згідно з довідками Слов`янського ОУ ПФУ позивачу нарахована та виплачена пенсія по липень 2017 року, з 01 серпня 2017 року позивач пенсію не отримувала.

Докази нарахування і виплати позивачу пенсії, починаючи з 01 серпня 2017 року, суду не надані.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування. Висновки суду по суті позовних вимог.

Ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ч. ч. 1-2 ст. 24 Конституції України установлено, що громадяни мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання.

Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Пічкур проти України», № 10441/06, §§ 51, 54, рішення від 07 листопада 2013 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до п. 2 Передмови до Керівних принципів з питання переміщення осіб в середині країни Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)), яка визначає їх сферу охоплення та мету, для цілей даних Принципів внутрішньо переміщеними особами вважають осіб або групи осіб, які були змушені покинути свої будинки або місця постійного проживання, зокрема, в результаті або з метою уникнення наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень прав людини, стихійних або антропогенних лих і які не перетнули міжнародно визнаний державний кордон.

Принцип 28 Керівних принципів з питання переміщення осіб полягає у тому, що на компетентні органи влади покладений обов`язок і відповідальність за створення умов, а також за надання засобів, які дозволяють внутрішньо переміщеним особам добровільно, в безпечних умовах і з гідністю повернутися у свої будинки або місця постійного проживання, або ж добровільно переселитися в будь-яку іншу частину країни.

Відповідні органи влади мають докладати зусиль для полегшення реінтеграції осіб, які повернулися або переселилися.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Ч. 2 ст. 1 Закону № 1706 визначено, що адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Таким чином, визначення внутрішньо переміщеної особи, що наведено у ст. 1 Закону № 1706, має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Ст. 2 Закону № 1706 установлені гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема, адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Ч. 1 ст. 14 Закону № 1706 визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

При цьому, і Керівні принципи з питання внутрішньо переміщених осіб, і Закон № 1706, покладають на відповідні органи влади обов`язок докладати зусиль для полегшення інтеграції внутрішньо переміщених осіб за новим місцем проживання.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Суд зауважує, що прийняття Закону № 1706 спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, що позивач перемістилася з тимчасово непідконтрольної території та набула статус внутрішньо переміщеної особи в порядку, визначеному Законом № 1706.

Ч. 1 ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, вільний вибір місця проживання.

Аналогічні положення передбачені ч. 1 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 1382 реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1382 вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Суд відзначає, що ОСОБА_1 реалізувала своє конституційне право на вільний вибір місця проживання в порядку, встановленому Законом № 1382, була знята з реєстрації у м. Дебальцеве та зареєструвала місце свого проживання у смт Билбасівка Слов`янського району Донецької області.

Позивач наголошує на тому, що як особа, яка має постійне місце проживання на підконтрольній Україні території, не має наміру користуватися додатковим захистом з боку держави, що виникає з набуттям статусу внутрішньо переміщеної особи.

За цих обставин постає питання правомірності застосування відповідачем законодавства, яке регламентує порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, для виплати пенсії ОСОБА_1 .

Вирішуючи це питання, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Ч. 1 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1058, виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є одним з принципів цього виду страхування, що визначено абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 1058.

Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат, (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), не можуть регулюватися підзаконними актами.

Ст. 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Порядок припинення виплати пенсій регламентований ст. 49 Закону № 1058.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд відзначає, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, наведений у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, не є вичерпним. Разом з цим, зміст правової норми, наведеної у п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, свідчить, що інші випадки припинення виплати пенсії мають бути встановлені законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень, чия бездіяльність є предметом спору, не довів належними та допустимими доказами наявність будь-якої з визначених законом підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Ненадання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, рішення про відмову у наданні такої довідки чи заяви про виплату пенсії через установу АТ «Ощадбанк» не є підставами для припинення виплати пенсії в розумінні ст. 49 Закону № 1058.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. Закону України - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити ним. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, нормативно-правові акти, в тому числі акти Кабінету Міністрів України, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати чи звужувати зміст прав громадян, що встановлені законами.

Ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється віднова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що для поновлення виплати пенсії позивач має подати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у наданні такої довідки, заяву про виплату пенсії через установу АТ «Ощадбанк», оскільки вони ґрунтуються на нормах, що містять у постановах Кабінету Міністрів України, а пріоритетними для застосування у спірних правовідносинах є норми Закону № 1058.

Аналогічного висновку щодо застосування норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18.

Ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

П. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Таким чином, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії на загальних підставах, визначених Законом № 1058 та Порядком № 22-1.

На переконання суду, доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1706 та постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки позивач має постійне місце проживання на підконтрольній органам Україні території та не виявляє наміру користуватися додатковим захистом, передбаченим законодавством для внутрішньо переміщених осіб.

Виплата пенсії за минулий час врегульована положенням ст. 46 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виплата пенсії визначена ст. 47 Закону № 1058, згідно з якою, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За правилами, наведеними у ч. 2 ст. 49 Закону № 1058, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Позивач звернулася до суду з вимогою визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком з 01 серпня 2017 року.

Докази прийняття відповідачем рішення (розпорядження) про припинення пенсійних виплат суду не надані.

Оцінивши на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, дії Слов`янського ОУ ПФУ, які полягали у припиненні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року, суд дійшов висновку про їх протиправність.

Цей висновок суду ґрунтується на тому, що дії відповідача вчинені не на підставі, яка визначена Конституцією чи законами України, не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Виплата пенсії ОСОБА_1 припинена не у спосіб, передбачений Законом № 1058, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, крім іншого, зважає на його ефективність в контексті ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод.

При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання Слов`янського ОУ ПФУ поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії за віком без застосування законодавства, яке регламентує соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, а також нарахувати і виплатити їй пенсію за віком за період з 01 серпня 2017 року по місяць поновлення пенсійних виплат.

Щодо вимог позивача в частині виплати компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати суд зазначає таке.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

З 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Ч. 2 ст. 2 Закону № 2050 визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсія.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з ст. 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Ст. 5 Закону № 2050 установлено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно з п. 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до п. 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

П. 3 Порядку № 159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія.

За правилами, наведеними у п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Відповідно до п. 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п. 7 Порядку № 159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, в тому числі за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

У постановах Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 521/21718/16-а, від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 522/2370/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 646/7115/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17 наведені такі висновки щодо застосування положень Закону № 2050 і Порядку № 159:

… Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена ст. 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

… Компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер.

… Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги;

… Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

… Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, що встановлено судовим рішенням по справі № 2а-1306/11, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

… Компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу. Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону. Відтак, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

… Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

… Використане у ст. 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

… Захист такого порушеного права полягає у зобов`язанні відповідача вчинити кореспондуючі цьому праву дії. Розрахунок же суми покладається на відповідача.

Застосувавши до спірних правовідносин норми Закону № 2050 і Порядку № 159 з урахуванням висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 в частині виплати компенсації є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Право на компенсацію позивач набуде в момент отримання доходу. В контексті спірних правовідносин таким доходом є пенсія за віком за період з 01 серпня 2017 року по місяць поновлення пенсійних виплат.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Присуджені позивачу виплати є пенсією, а тому рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо строку звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Отже, позивач не потребує поновлення судом строку звернення до суду з цим позовом.

Щодо встановлення судового контролю.

Позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які дозволяють дійти обґрунтованого висновку, що відповідач не виконуватиме це судове рішення, підстави для встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України відсутні.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою від 12 травня 2020 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору за подання позову в сумі 840,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Судовий збір позивачем не сплачений.

Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.

Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Суд задовольнив вимоги позивача як в частині визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, так і в частині зобов`язання його чинити певні дії, а тому на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 37803258, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, які полягали в припиненні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року.

3. Зобов`язати Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування законодавства, яке регламентує соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам.

4. Зобов`язати Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01 серпня 2017 року до місяця поновлення пенсійних виплат.

5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

7. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

10. Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко