Рішення № 95709979, 22.03.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2034/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання дій протиправними щодо відмови у призначенні пенсії за віком, зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком з 31.08.2019, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 24.09.1982 по 31.07.2000 на Луцькому м`ясокомбінаті (запис трудової книжки №01-06).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2019 ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив позивача, що при повторному розгляді документів про призначення пенсії позивачу було виявлено порушення оформлення трудової книжки, у зв`язку із чим до страхового стажу не зараховано період роботи з 24.09.1982 по 31.07.2000 на Луцькому м`ясокомбінаті. Таким чином, при наявному стажі позивач не має права на отримання пенсії за віком. Разом з тим, відповідач не повідомив про розмір призначеної позивачу пенсії при його первинному зверненні.

Позивач надав відповідачу ряд документів про виплату йому заробітної плати у спірний період та відповідну довідку.

ОСОБА_1 вказав, що недотримання правил ведення трудової книжки повинно мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої такі порушення було вчинено, а наявність сумнівів у відповідача може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Позивач вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що не відповідають чинному законодавству, порушують його конституційне право на соціальний захист, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи тим, що надана позивачем уточнююча довідка від 09.10.2019 №33, видана ВАТ «Луцький м`ясокомбінат», не містить в собі даних про перейменування та правонаступництво, тому не може бути взята до уваги, а період роботи з 24.09.1982 по 31.07.2000 на Луцькому м`ясокомбінаті не може бути зарахований до страхового стажу.

Представник відповідача вказав, що згідно наданих позивачем документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 15 років 09 місяців 01 день.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років. Позивач при наявному у нього страховому стажі не має права на призначення пенсії за віком.

Щодо вимоги про стягнення із бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області витрат за надання професійної правничої допомоги та судового збору, представник відповідача зазначив, що статтею 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 визначено, що кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Представник відповідача вважає, що у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог позивача, не підлягають стягненню витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 500,00 грн. та 908,00 грн. судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно із частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За правилами частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною другою статті 262, частиною другою статті 263 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 31.08.2019 йому призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується довідкою від 31.10.2019 №8777 (а.с.10).

У відповідь на адвокатський запит листом від 05.02.2021 №0300-0401-8/6252 ГУ ПФУ у Волинській області повідомлено позивача, що при повторному розгляді документів про призначення пенсії позивачу було виявлено порушення оформлення трудової книжки - титульна сторінка трудової книжки (серія НОМЕР_1 ), дата заповнення якої 24.09.1982, завірена не належним чином, а саме печаткою ВАТ «Луцький м`ясокомбінат», чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. При цьому прийом на роботу здійснено 24.09.1982 Луцьким м`ясокомбінатом. Надана заявником уточнююча довідка від 09.10.2019 №33, видана ВАТ «Луцький м`ясокомбінат» не містить в собі даних про перейменування та правонаступництво, тому не може бути взята до уваги. Період роботи з 24.09.1982 по 31.07.2000 на Луцькому м`ясокомбінаті не може бути зарахований до страхового стажу. Згідно наданих документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 15 років 09 місяців 01 день. Згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років.

Позивач, вважаючи такі дії ГУ ПФУ у Волинській області протиправними, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, стаття 62 Закону №1788-XII та пункт 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 у період з 24.09.1982 по 10.04.1996 ОСОБА_1 працював у Луцькому м`ясокомбінаті, який в подальшому було перейменовано у ВАТ Луцький м`ясокомбінат, де позивач працював до 31.07.2000, вказані записи у трудовій книжці та її титульна сторінка завірені печаткою ВАТ Луцький м`ясокомбінат (а.с.11-12).

Водночас, відповідачем не було зараховано період роботи ОСОБА_1 у Луцькому м`ясокомбінаті з 24.09.1982 по 31.07.2000, оскільки відсутня інформація про перейменування та правонаступництво.

Разом з тим, суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі -Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області протиправно не було зараховано ОСОБА_1 до трудового стажу періоду роботи у Луцькому м`ясокомбінаті з 24.09.1982 по 31.07.2000, що на переконання суду, є безумною підставою для зобов`язання відповідача зарахувати до трудового стажу позивача вказаний період.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ГУ ПФУ у Волинській області в порушення статті 44 Закону №1058-IV не вчинено жодних дій, спрямованих на встановлення спірних, на думку відповідача, обставин щодо періоду роботи ОСОБА_1 у Луцькому м`ясокомбінаті з 24.09.1982 по 31.07.2000.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірність своїх дій не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 908,00 грн., що був сплачений квитанцією від 22.02.2021.

Щодо заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн., то суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

Так, з матеріалів справи слідує, що 18.02.2021 між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Правовий захист і представництво», від імені якого діє адвокат Груник А.М. був укладений договір про надання правової допомоги №18/02. Вказаним договором передбачено, що вартість юридичних послуг, передбачених цим договором, становить 2 500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп., що визначається шляхом попередньої оцінки складності справи, ціни позову, обсягу необхідних юридичних послуг та часу затраченого адвокатом на їх надання (а.с.23).

Відповідно до опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги №18/02 від 18.02.2021 вартість однієї години роботи адвоката щодо: з`ясування фактичних обставин справи, вивчення наданих клієнтом документів, надання правничої консультації щодо формування позиції клієнта становить - 250,00 грн., вивчення законодавства по суті правового питання (спору) - 250,00 грн., вивчення та узагальнення судової практики по суті правового питання (спору) - 250,00 грн., підготовка адміністративного позову (позовної заяви) (2 години) - 500,00 грн., підготовка документів, які підтверджують понесені позивачем витрати і обґрунтовують їх розмір - 250,00 грн., виготовлення процесуальних документів (адміністративного позову (позовної заяви), клопотання тощо (5 аркушів) - 110,00 грн., звернення до відповідного/належного суду від імені клієнта - подання адміністративного позову (позовної заяви), клопотання тощо від імені Клієнта - 500,00 грн., посвідчення копій документів/доказів, поданих до суду (1 арк. - 10 грн.) (39 арк.) - 390,00 грн., всього 2 500,00 грн. (а.с.24-25).

Згідно акту виконаних робіт до Договору про надання професійної правничої допомоги №18/02 від 18.02.2021, уповноважений адвокат передає надані юридичні послуги/виконані роботи, а ОСОБА_1 приймає отримані роботи (надані послуги), оплачує їх згідно з Описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом для надання професійної правничої допомоги відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги №18/02 від 18.02.2021 в сумі 2 500,00 грн. (а.с.26).

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Крім того, як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд дійшов висновку, що розмір витрат за надання правової допомоги у даній справі є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг) та оскільки позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу в загальному розмірі 2 500,00 грн., тому витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката розмірі 2 500,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 3 408,00 грн., що складаються із суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 243-246, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 31 серпня 2019 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 24 вересня 1982 року по 31 липня 2000 року на Луцькому м`ясокомбінаті (запис трудової книжки №01-06).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок та 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.В. Дмитрук