Рішення № 95704613, 01.03.2021, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/3218/19

№ 2/207/425/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Подобєд О.К.

при секретарі Онищенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року позивачка звернулась до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовною заявою до відповідача про поділ майна подружжя, в якому зазначила, що 14.08.2004 між нею та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають двоє дітей: доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як на підставу своїх вимог вказувала на те, що під час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на зазначене, позивачка просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя під час шлюбу, визнати за нею право власності на 1/2 частину АДРЕСА_1 , загальною площею квартири 44.7 кв.м., житлова площа 26.9 кв.м.

Ухвалою судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26.09.2019 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою та призначено підготовче судове засіданні.

Ухвалою судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02.02.2021 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач не з`явилась надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримала.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до положень ч.1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивачка проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст. 280 та відповідно до ч.1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

На підставі ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони з 14.08.2004 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Заводського районного управління юстиції м. дніпродзержинська Дніпропетровської області, актовий запис № 172. (а.с.13).

Відповідач ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 01 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В., зареєстрований в реєстрі за № 1995. Право власності зареєстровано в Дніпродзержинському БТІ 23 червня 2005 року в книзі № д. 120, запис № 21089 (а. с. 18-19).

У шлюбі у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23.11.2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.17).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно із ч. 1ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ч. 1ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Придбавши нерухоме майно - квартиру під час перебування в шлюбі, позивачка та її чоловік - відповідач набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.

Таким чином, квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Позивачкою надано докази того, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки вона придбана під час шлюбу. Будь-яких заперечень зі сторони відповідача з даного приводу суду не було заявлено. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

При поділі спільного майна подружжя в даному спорі, суд застосовує принцип рівності.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частини першої ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (ст. 89 ЦПК України)

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку поділу майна подружжя, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 356, 363, 364, 365, 368 Цивільного кодексу України, ст. 57, 60, 63, 69, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя - задовольнити у повному обсязі.

Здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач та третя особа має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя О.К. Подобєд