Рішення № 95703790, 26.11.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/34314/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Новака Р. В.

при секретарі - Пітей О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, стягнення коштів, вкладу, процентів та штрафних санкцій -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів, вкладу, процентів та штрафних санкцій. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є клієнтом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на підставі депозитного договору №SAMDN01000710721009 від 02.06.2010. На виконання даного договору 02.06.2010, на рахунок № НОМЕР_1 позивачем були внесені грошові кошти у розмірі 1107000,00 грн., 04.06.2010 на рахунок № НОМЕР_1 були внесені ще 288000,00 грн., після чого загальна сума вкладу склала 1395000,00 грн. Також ОСОБА_1 має в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» картковий рахунок (у доларах США) № НОМЕР_2 . Станом на 31.12.2016 на рахунку № НОМЕР_2 обліковувалося 24158,93 дол. США. Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було безпідставно заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено. З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків позивач неодноразово звертався до банку із вимогами поновити йому доступ до рахунків, але дані вимоги позивача банком виконані не були. 06.07.2018 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву ОСОБА_1 від 07.06.2018 (вх. № 97295-ВБ) про розірвання договору № SAMDN01000710721009, видачу коштів та нарахованих відсотків. 10.07.2018 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву ОСОБА_1 від 10.06.2018 (вх. № 99479-ВБ) про видачу коштів з валютного рахунку № НОМЕР_2 . Зазначені заяви відповідачем були незадоволені. У зв`язку із цим позивач вимушений був звернутися із позовом до суду.

Ухвалою суду від 23.07.2018 у справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами позовного (загального) провадження в підготовче засідання.

30.08.2018 представник відповідача направив відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо доводів позивача та зазначав, що він є неналежним відповідачем у справі. На думку банка належним відповідачем у справі є АНО «Фонд захисту вкладників».

05.09.2018 представник позивача надав суду відповідь на відзив.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25.02.2019 позивач просив стягнути на його користь з відповідача: 1395000,00 грн. суми вкладу; 1250151,55 грн. відсотків нарахованих за період з 03.06.2010 по 03.03.2014; 1094520,82 грн ненарахованих відсотків за період з 03.03.2014 по 10.07.2018; 87,52 грн. ненарахованих відсотків за період з 11.07.2018 по 24.02.2019; 26256,57 грн. 3 % річних за період з 11.07.2018 по 24.02.2019; 25691549,18 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11.07.2018 по 24.02.2019; 232981,59 грн. інфляційних втрат за період з 11.07.2018 по 24.02.2019 та 24158,93 дол. США за рахунком № НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 13.01.2020 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав через канцелярію суду заяву, в якій він просив провести судове засідання без його участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, не з`вився. Причини неявки суду невідомо.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та відповідачем 02.06.2010 було укладено депозитний договір № SAMDN01000710721009. Для внесення вкладу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . На зазначений рахунок 02.06.2010 було внесено 1107000,00 грн. 04.06.2010, на рахунок № НОМЕР_1 були внесені ще 288000,00 грн., після чого загальна сума вкладу склала 1395000,00 грн.

Відповідно до довідки банка №IL7UIM1TBC4R1DFB від 05.07.2018, яка міститься в матеріалах справи, станом на 31.12.2016 на рахунку позивача № НОМЕР_2 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», обчислювалося 24158,93 дол. США.

Навесні 2014 року, як зазначає позивач, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, усі рахунки позивача було заблоковано відповідачем і нарахування відсотків було припинено.

06.07.2018 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву позивача (вх. № 97295-ВБ) про розірвання депозитного договору № SAMDN01000710721009 від 02.06.2010, видачу вкладу та відсотків.

10.07.2018 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву позивача (вх. № 99479-ВБ) про видачу коштів з валютного рахунку № НОМЕР_2 .

Проте, вимоги позивача не було виконано відповідачем.

З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу з умовою автоматичної пролонгації на той же строк та договір рахунку. Підставою припинення договірних правовідносин сторонами визначена заява клієнта про відмову від продовження строку вкладу. Така заява була подана позивачем до банку та залишена без реагування відповідачем.

Суд переконаний, що для перевірки наявності відкритих на ім`я позивача рахунків та ідентифікації його особи у відділеннях об`єктивних перешкод не вбачається, відсутність, як наголошувалося стороною відповідача, первинної документації з відділень, розташованих на тимчасово окупованих територіях, не є достатньою підставою для відмови у видачі депозитних коштів та сум нарахованих процентів їх власнику.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечено отримання інформації на паперовому носії.

Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18.06.2003 № 254, визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити.

Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Доводи відповідача про те, що у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо наведених депозитних договорів, не є переконливими, оскільки договори банківських рахунків укладені безпосередньо з самостійною юридичною особою, АТ КБ «ПриватБанк», а не з його кримською філією, що не є суб`єктом цивільного права, не наділена правосуб`єктністю. Відтак банк зобов`язаний зберігати подібну інформацію, й за усіма обставинами у банку має бути наявна вся необхідна інформація за цими договорами, зокрема, у регістрах аналітичного обліку, як то передбачено Положенням НБУ № 254.

До того ж, беззаперечним доказом того, що позивач є клієнтом банку, має в ньому рахунки, як депозитні так й поточні, є довідка № IL7UIM1TBC4R1DFB від 05.07.2018, отримана позивачем у відділенні банку у м. Києві 05.07.2018.

Зміст даної довідки підтверджує факт існування зазначених у позові рахунків позивача та обчислення на них коштів.

Частиною першою ст. 1058 Цивільного кодексу України визначається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором (п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516.

Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 № 516, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (абз. 2 п. 3.3. Положення від 03.12.2003 № 516).

Частина перша ст. 1061 Цивільного кодексу України визначає, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Абзацом першим п. 3.5. Положення від 03.12.2003 № 516 встановлено, що проценти на банківський вклад (депозит) виплачуються вкладникові на його вимогу відповідно до строків, визначених у договорі банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до абз. 2 п. 1.6. Положення від 03.12.2003 № 516, банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно із змістом статті 47 цього Закону встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать, зокрема, і розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто надавати послуги з розміщення банківського вкладу дозволяється лише юридичним особам. Зважаючи на вищевикладене, надання послуг з розміщення депозиту здійснює саме банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно із положенням, статутом, довіреністю, то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк (а не його структурна одиниця) має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Згідно з частиною першою ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої ст. 1060 ЦК України, банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Неможливість пред`явлення позивачем договорів відкриття та обслуговування рахунку № НОМЕР_2 не спростовує факт існування договірних відносин між ним та банком та існування грошового зобов`язання банку перед ним.

Верховний Суд 16.05.2018 по цивільній справі № 201/8674/14-ц (провадження № 61-405св18) у справі за участю АТ КБ «ПриватБанк» зазначив наступне: «Відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток «зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.»

Враховуючи, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені, з метою якнайшвидше спонукати повністю платоспроможного боржника виконати своє зобов`язання, від безпідставного невиконання якого він ухиляється.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом

Враховуючи, практику застосування ЄСПЛ поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном - грошовими коштами, яке захищене частиною першою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З цього слідує, що послугою банку, після закінчення дії депозитного договору або отримання банком вимоги вкладника видати вклад є видача грошової суми, яка складається з суми вкладу та суми відсотків нарахованих за користування вкладом.

Пунком 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага.

Таким благом, у нашому випадку, є видача/повернення/надання/передача банком вкладнику його коштів (депозиту) переданих банку раніше на зберігання та примноження.

Верховний Суд України у своїх Постановах: від 11.05.2016, у справі № 6-37цс16; від 01.06.2016, у справі № 6-2558цс15; від 28.09.2016, у справі № 6-1699цс16; від 13.03.2017, у справі № 6-2128цс16; від 13.09.2017, у справі № 6-1881цс16, прийшов до висновку, що нарахування пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення, повинно нараховуватися не на ненараховані або невиплачені відсотки, а на сам вклад.

Правова позиція Верховного Суду України, викладена у зазначених вище Постановах підтримана та залишена без змін у постановах Верховного Суду, а саме: у Постанові ВС від 12 лютого 2018 р., у справі № 753/2454/16-ц; у Постанові ВС від 14.02.2018, у справі № 761/24140/15-ц; у Постанові ВС від 04.04.2018, у справі № 367/7401/14-ц; у Постанові ВС від 28 березня 2018 р., у справі № 754/931/15-ц; у Постанові ВС від 18.04.2018, у справі № 201/17457/15-ц; у Постанові ВС від 15.05.2018, у справі № 761/31569/16-ц; у Постанові ВС від 18.07.2018, у справі № 201/12075/14-ц; у Постанові ВС від 19.09.2018, у справі № 761/46145/16-ц; Постанові ВС від 01.10.2018, у справі № 761/42169/16-ц; у Постанові ВС від 05.12.2018, у справі № 369/8423/16-ц; у Постанові ВС від 06 .12.2018, у справі № 235/6674/16-ц, у Постанові ВС від 15.04.2020, у справі № 756/14910/16-ц.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19).

У справі № 359/8114/17, Верховний Суд, у постанові від 19.06.2019, зазначив, що цілком законним є стягнення з Банку на користь позивача пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних Банком коштів, оскільки відмова Банку виконати рішення суду та своєчасно видати вкладнику належні йому кошти свідчить про невиконання Банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних Банком коштів за кожен день прострочення до дня фактичної видачі.

Також у даній постанові Верховний Суд прийшов до висновку, що висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 по цивільній справі № 723/304/16 (провадження № 14-360цс19) підтвердила правомірність та відповідність принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів належних позивачу.

У справі № 757/70995/17-ц (провадження № 61-20253св19), Верховний Суд (постанова від 20.12.2019) Верховний Суд прийшов до висновку, що висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.

Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 01.06.2016 у справі № 2558цс15, від 28.09.2016 у справі №6-1699цс16, від 13.03.2017 у справі №6-2128цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання суд застосовує до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14.

Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд вважає, що неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання.

Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, встановлені письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини другої ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.

Згідно закріплених положень у частині третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як визначено положеннями частини першої статті 13 ЦПК України.

Наявність договірних зобов`язань та факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується наданими суду доказами, а саме договором та банківськими квитанція, оригінали яких оглянуті судом. При цьому слід зазначити, що судом, за клопотанням позивача, вживались заходи щодо надання стороною відповідача будь-яких даних про стан рахунку позивача, сум, що обліковуються на ньому, нарахованих відсотків. Проте вимоги суду залишились невиконаними, з посиланнями на відсутність у банку доступу до свого майна - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк», що було призначене для діяльності банківської установи на території АР Крим, зокрема, до документів, договорів з клієнтами, платіжних документів, документів каси, готівки. Тому, на підставі частини десятої ст. 84 ЦПК України, у зв`язку з неподанням відповідачем доказів, витребуваних судом, суд вважає за можливе визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, а саме обставини щодо наявності невиконаного зобов`язання щодо договору вкладу, сум вкладу та відсотків за користування ним.

У цілому відповідач по суті не заперечував факту існування договору між сторонами, доводи відзиву зводяться до незгоди із розрахунками сум сторони позивача. Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Перевіривши наданий представником позивача розрахунок грошових сум, суд приходить до висновку про його правильність у частині нарахувань відсотків, 3 % річних, інфляції та пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір суми утримуваних коштів, суд на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України вважає за можливе її зменшити.

Відтак позов підлягає задоволенню частково.

Таким чином суд, враховуючи тривале та безпідставне невиконання відповідачем законних вимог Позивача враховуючи недобросовісну поведінку банка, який навідь після надання Позивачу офіційного підтвердження наявності належних йому коштів на рахунках в банку (у вигляді довідки про залишки коштів на рахунках), продовжує ігнорувати законні вимоги позивача про повернення належного йому вкладу, чим завдає йому збитків у зв`язку із тим, що після отримання заяви про видачу коштів продовжує використовувати на власну користь неповернуті активи Позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач з відповідача, з 25691549,18 грн. (сума пені за период з 11.07.2018 по 24.02.2019) за договором № SAMDN01000710721009 від 02.06.2010, до 2500000,00 грн. (приблизний еквівалент суми утримуваних коштів). При цому судом враховано «НУЛЬОВУ» ступінь виконання боргового зобов`язання відповідачем.

Ступінь такого зменшення пені (неустойки) суд вважає пропорційним, розумним та справедливим та таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.

Одночасно, даний підхід ґрунтується на сталій судовій практиці судів, в тому числі Верховного Суду, які розглядаючи аналогічні справи, зменшували обсяг пені фактично до розміру 100 % від суми вкладів. Зокрема, у постановах від 19.09.2018 у справі № 761/46145/16-ц, від 01.10.2018 у справі № 761/42169/16-ц, Верховний Суд встановив, що стягнення судом пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі вкладу є обґрунтованим та прийнятним.

Згідно з пунктом 1 частини другої, шостої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а з врахування того, що в силу частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 8810,00 грн. в дохід держави.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів, вкладу, процентів та штрафних санкцій - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 : 1395000,00 грн. сума вкладу; 1250151,55 грн. відсотків за період з 03.06.2010 по 03.03.2014; 1094520,82 грн. відсотків за період з 03.03.2014 по 10.07.2018; 87,52 грн. відсотків за період з 11.07.2018 по 24.02.2019; 26256,57 грн. 3 % річних за період з 11.07.2018 по 24.02.2019; 2500000,00 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 11.07.2018 по 24.02.2019; 232981,59 грн. інфляційних втрат за період з 11.07.2018 по 24.02.2019 та 24158,93 дол. США за рахунком № НОМЕР_2 .

Стягнути з акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір в розмірі 8810,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» - код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д

Суддя Р.В. Новак