Рішення № 95695017, 22.03.2021, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/320/21 Провадження № 2/450/860/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Нестерак Д.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності в порядку набувальної давності, –

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності. Мотивував свої вимоги тим, що з січня 2001 року він відкрито та безперервно проживає у вказаному будинку, який належав його родичу ОСОБА_2 . Зауважує, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого будинок перейшов у володіння його сина ОСОБА_3 , який повідомив йому про наміри успадкувати будинок. Після цього вони домовилися про продаж такого, внаслідок чого він передав ОСОБА_3 грошові кошти за будинок, а останній передав йому ключі та документи на будинок. Зауважує, що фактично він придбав будинок у ОСОБА_3 , однак письмових договорів на підтвердження цієї обставини між ними не укладено. Згодом ОСОБА_3 також помер. Йому невідомо, чи закінчив він процедуру прийняття спадщини. Вказав, що спадкоємців у ОСОБА_3 немає. Жодні претензії щодо цього майна до нього не надходили. З огляду на вказане, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 28 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків, описаних в ній.

17 лютого 2021 року позивач подав до суду заяву, якою усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 18 лютого 2021 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач повідомлявся про судовий розгляд як шляхом направлення поштової кореспонденції, так і шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті суду.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок, виданим 30 червня 1995 року, стверджується, що житловий будинок АДРЕСА_2 належав на праві власності ОСОБА_2 .

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 15 грудня 1992 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач у позові зазначив, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 був його син ОСОБА_3 , який в подальшому також помер.

Крім того, він вказав, що проживав у вказаному будинку, знаючи, що він належав ОСОБА_2 . Як зазначив позивач, між ним та ОСОБА_3 , як спадкоємцем ОСОБА_2 та володільцем спірного будинку, укладено усний договір купівлі-продажу спірного будинку, відповідно до якого він отримав у володіння вказаний будинок і сплатив за це грошові кошти.

Так, відповідно до положень ч. 5 ст. 1277 ЦК України спадщина не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою, в населених пунктах де нема нотаріуса,- відповідними органами місцевого самоврядування. Охорона спадкового майна триває від моменту, коли стало відомо про відсутність спадкоємців, неприйняття ними спадщини, і до визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність органів місцевого самоврядування (ст. 1283 ЦК України ).

Оскільки спірний будинок є спадковим майном, яке внаслідок об`єктивних чинників не перейшло до спадкоємців, і згідно з чинним законодавством передбачено визнання такої спадщини відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, на думку суду відсутні такі обставини, які мають значення для справи, як відкритість та добросовісність володіння чужим майном.

Статтею 1277 ЦК України не визначено граничного строку для подачі відповідним органом місцевого самоврядування заяви про визнання спадщини відумерлою, зважаючи на те, що діючим законодавством не передбачена відмова територіальної громади від набуття права власності в порядку встановленому даною статтею, враховуючи те, що відумерла спадщина, яка не оформлена за територіальною громадою не може бути об`єктом набувальної давності.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та на відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такий висновок міститься у рішеннях Верховного Суду у справах № 199/9518/15-ц від 07 травня 2018 року № 307/51/17, від 10 травня 2018 року та № 296/6949/17 19 вересня 2018 року.

Що стосується проживання позивача у спірному майні тривалий час, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги, то дані обставини не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю за ст. 344 ЦК України.

Крім того, слід зазначити, що Жирівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки така перебуває у стані припинення, а с. Милятичі, у якому розташоване спірне майно, перебуває на території Солонківської об`єднаної територіальної громади, адміністративним центром якої є с. Солонка Пустомитівського району Львівської області.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що аргументи, якими позивач мотивував свої вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому у задоволенні таких слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13 81, 82, 89, 141, 259, 262, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 344, 1277, 1283 ЦК України, суд, –

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.