Рішення № 95693287, 19.03.2021, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/3218/18

Провадження № 2/317/7/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Яркіної С.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Ю.І.,

представника позивачки адвоката Серболової Н.М.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачів адвоката Турчинського М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко Вікторія Миколаївна, Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пудлик Інна Миколаївна, Запорізька районна державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними, переведення прав покупця, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на земельну ділянку, поділ майна подружжя, припинення права власності на 1/2 частину житлового будинку, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - відповідач-3), треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко Вікторія Миколаївна, Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пудлик Інна Миколаївна, Запорізька районна державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними, переведення прав та обов`язків покупця, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення моральної шкоди, поділ майна подружжя, який в останнє був уточнений 16.03.2020 в частині зміни позовних вимог та залучення співвідповідача ОСОБА_4 (далі - відповідач-4).

У вимогах уточненої позовної заяви представник позивачки просила:

1. визнати недійсною заяву від 08.12.2017, реєстровий номер 1217, якою надано згоду на продаж земельної ділянки кадастровий номер 2322183500:05:001:1515 площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 , на якій справжність підпису заявника - ОСОБА_5 посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пудлик І.М.;

2. визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 22.12.2017, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко В.М., в частині продажу 1/2 частини вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_3 ОСОБА_3 ;

3. перевести права покупця за договором купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки від 22.12.2017, а саме на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 ;

4. визнати недійсним договір дарування вищевказаної земельної ділянки від 04.01.2018, посвідчений державним нотаріусом Запорізької державної нотаріальної контори, реєстровий номер 13;

5. витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у власність позивачки оспорювану земельну ділянку;

6. визнати за позивачкою право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, площею 0,05 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

7. визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 91,7 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м. та 1/2 частину господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2322183500:05:001:1515;

8. припинити за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину господарських споруд вказаних вище;

9. стягнути з відповідачів у справі солідарно на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн., а також всі понесені позивачем судові витрати у справі.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що з 05.06.1993 позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем-1, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2017. У зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_7 07.08.2018 позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 ».

За час перебування у шлюбі позивачкою та відповідачем-1 набуто майно, зокрема, за договором купівлі-продажу від 22.05.2014,: земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,05 га, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с/рада Долинська, садівниче товариство «Хортичанка».

Всупереч тому, що вказаний об`єкт нерухомого майна - спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, відповідач-1 22.12.2017 продав її своєму батьку - відповідачу-2. А у подальшому - 04.01.2018 відповідач-2 подарував спірну земельну ділянку в рівних частинах, а саме: по 1/2 частині відповідачу-1 та відповідачу-3.

Представник позивачки зауважила, що згоду на розпорядження спільним майном подружжя, у тому числі й зазначеною вище земельною ділянкою, та (або) згоди на укладення вищевказаних договорів позивачка відповідачу-1 не надавала, не уповноважувала жодну особу на підписання самих договорів або такої згоди.

На вказаній вище земельній ділянці за спільні кошти подружжя - позивачки та відповідача-1 у період спільного проживання був побудований житловий (садовий) будинок, право власності на який подружжя не оформило. Разом з тим, на теперішній час право власності на вказаний будинок на праві власності належить відповідачам.

Так, укладенням зазначених вище правочинів купівлі-продажу та подальшого дарування вищевказаної земельної ділянки між відповідачами порушено майнові права позивачки, через що позивачці заподіяна моральна шкода, у зв`язку з цим позивачка була вимушена звернутись до суду з вказаним позовом.

Позивачка до суду не з`явилась, її представник у судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги у повному обсязі та просила суд задовольнити їх з підстав, які зазначені у позовній заяві (Т. 1 а.с. 2-10, Т. 2 а.с. 147-149) та викладені у відповіді на відзив ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 132-137).

Відповідачі до суду не з`явились. Раніше відповідач-1, відповідач-2 та відповідач-3 надали до суду відзиви на первісну позовну заяву, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позову (Т. 1 а.с. 96-102, 113-114, 121-122). Також відповідач-1 надав до суду додаткові пояснення (Т. 1 а.с. 169-170).

У судовому засіданні представник відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3 - адвокат Турчинський М.І. у своїй промові категорично заперечував проти задоволення уточненої позовної заяви, просив відмовити у задоволенні всіх вимог.

Представник відповідачів - адвокат Рекункова (Кірсанова) А.В. раніше у судових засіданнях проти задоволення уточненого позову заперечувала та надавала пояснення, аналогічні викладеним у відзивах відповідачів на позовну заяву, наполягала на раніше висловлених запереченнях.

Узагальнена позиція сторони відповідачів зводиться до того, що відсутні правові підстави для визнання спірних договорів купівлі-продажу та дарування земельної ділянки не дійсними, так як вони були укладені сторонами з дотриманням усіх вимог, передбачених ЦК України. Стосовно спірного житлового будинку зауважили, що право власності на нього зареєстровано після розірвання шлюбу між позивачкою та відповідачем-1, а тому жодних підстав для визнання за позивачкою права власності на його 1/2 частину немає.

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко В.М. у судове засідання не з`явилась. Раніше надала до суду заяви про розгляд справи без її участі (Т. 2 а.с. 167, 198).

Третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пудлик І.М. у судове засідання не з`явилась. Раніше надала до суду заяви про розгляд справи без її участі (Т. 1 а.с. 90, Т. 2 а.с. 5, 192).

Представник третьої особи - Запорізької районної державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився. Раніше надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, заперечення до позовної заяви відсутні (Т. 2 а.с. 19).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, установив такі обставини справи.

Відповідно до копії Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , 05 червня 1993 року укладено шлюб між ОСОБА_3 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_5 (далі - позивачка), запис № 703 (Т. 1 а.с. 19).

Згідно з копією заяви від 22 травня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Банковською Ю.В. та зареєстрованої в реєстрі за № 443, позивачка дала свою згоду на укладання її чоловіком - відповідачем-1 договору купівлі-продажу, за яким він купує за ціну та на умовах їй відомих, земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,05 га, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с/рада Долинська, садівниче товариство «Хортичанка», за спільні кошти. Цією заявою позивачка підтвердила, що купівля вчиняється в інтересах сім`ї і відповідає їх спільному волевиявленню (Т. 2 а.с. 11).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Банковською Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 444, відповідач-1 придбав у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,05 га, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с/рада Долинська, садівниче товариство «Хортичанка» (Т. 2 а.с. 10).

Вчинення вказаних правочинів підтверджується також копією довідки від 24.09.2018 № 530/01-16, виданої приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Банковською Ю.В. (Т. 1 а.с. 22).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2017 року у справі № 334/6831/16-ц, яке набрало законної сили 30 травня 2017 року, шлюб між позивачкою та відповідачем-1 розірвано (Т. 1 а.с. 20-21).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 5340, ОСОБА_3 (відповідач-1) продав вищевказану земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0500 га, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, садівниче товариство «Хортичанка» своєму батьку - ОСОБА_3 (відповідач-2) (Т. 2 а.с. 15-16).

Продаж цієї земельної ділянки відповідачем-1 проводився за письмовою згодою його колишньої дружини ОСОБА_5 (позивачки), викладеної у вигляді заяви від 08 грудня 2017 року, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пудлик І.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1217 (Т. 2 а.с. 17).

Згідно з договором дарування від 04 січня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 13, ОСОБА_3 (відповідач-2) подарував вищевказану земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0500 га (склад угідь: 0,0500 га - сади), кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, СТ «Хортичанка» в рівних частках кожному, а саме: своєму сину - ОСОБА_3 (відповідач-1) та ОСОБА_1 (відповідач-3) (Т. 2 а.с. 20-21).

Дарування цієї земельної ділянки відповідачем-2 проводилось за письмовою згодою його дружини - ОСОБА_4 (відповідач-4), викладеної у вигляді заяви про згоду від 04 січня 2018 року, справжність підпису на якій засвідчено державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.М. та зареєстровано в реєстрі за № 12 (Т. 2 а.с. 28).

У зв`язку з укладенням шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_7 07.08.2018, позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 » (Т. 1 а.с. 14).

Стосовно позовної вимоги щодо визнання недійсною заяви від 08.12.2017, реєстровий номер 1217, якою надано згоду на продаж спірної земельної ділянки, та справжність підпису заявника - ОСОБА_5 на якій посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пудлик І.М., слід вказати наступне.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 264/2232/19, конструкція ст. 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/1 5-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Так, під час розгляду вказаної справи презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а саме на оспорювану земельну ділянку, відповідачем-1 спростована не була.

Натомість судом встановлено, що вищевказана земельна ділянка була набута сторонами у справі - позивачкою та відповідачем-1 у період перебування у шлюбі за спільні кошти та у спільну сумісну власність. При цьому суд не приймає до уваги пояснення відповідача-1 та відповідача-2 про набуття вищевказаної земельної ділянки за особисті кошти та в особисту власність ОСОБА_3 , оскільки їх доводи суперечать зібраним у справі доказам, а посилання про надання коштів ОСОБА_3 своєму сину ОСОБА_3 не підтверджуються жодними доказами.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до п. 4.2 Глави 1 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 за № 282/20595 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до копії довідки, виданої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пудлик І.М. від 20.03.2018 № 67/01-16, 08 грудня 2017 року жодної нотаріальної дії нотаріусом Пудлик І.М. від імені ОСОБА_5 не вчинялося (Т. 1 а.с. 26).

Згідно з відповіддю приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Пудлик І.М. від 02.05.2019 № 64/01-16 на запит суду, у 2017 році нотаріусом Пудлик І.М. не засвідчувалося справжності підпису на жодному документі щодо надання згоди на продаж ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 08 грудня 2017 року нотаріусом Пудлик І.М. вчинялися нотаріальні дії за реєстровими №№ 3974-3983, а нотаріальна дія з реєстровим № 1217 вказаним нотаріусом була вчинена 13 квітня 2017 року, а саме: засвідчено вірність копії Статуту АТ «МОТОР СІЧ» (Т. 2 а.с. 5).

Відтак судом встановлено, що згоди на продаж земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,05 га, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, що розташована за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Долинська сільська рада, садівниче товариство «Хортичанка» позивачка відповідачу-1 не надавала.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача-1, які заперечуються позивачкою, щодо того, що заява від 08.12.2017 з`явилась у нього вдома під час його відсутності у грудні 2017 року, а через декілька тижнів після укладення ним договору купівлі-продажу земельної ділянки несподівано зникла з квартири, у якій він проживав. Посилання відповідача-1 щодо існування між ним та позивачкою домовленості про надання нотаріально посвідченої згоди позивачем на відчуження земельної ділянки в обмін на продаж частки у спільній квартирі за заниженою вартістю зібраними у справі доказами не підтверджуються, відповідач-1 зазначив, що письмові докази такої домовленості у нього відсутні.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати недійсною заяву від 08 грудня 2017 року, реєстровий номер 1217, якою ОСОБА_5 надано письмову згоду її колишньому чоловікові ОСОБА_3 на відчуження будь-якого нерухомого майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі, справжність підпису заявника - ОСОБА_5 на якій засвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пудлик І.М.

Стосовно позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 22.12.2017, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко В.М., в частині продажу ОСОБА_3 1/2 частини вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_3 слід вказати наступне.

За вимогами ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і, відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України, надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме: об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог ст. 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір купівлі-продажу/дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц.

Так, судом встановлено, що позивачка при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2017 не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, як того вимагає ч. 3 ст. 65 СК України.

Подружжя були співвласниками всієї оспорюваної земельної ділянки кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана під час шлюбу, позивачка має майнові права на земельну ділянку в цілому, оскільки розмір ідеальних часток в майні не визначений. Правовий режим права власності - це право спільної власності, при відчуженні такого майна потрібна взаємна згода подружжя. Оскільки судом встановлено, що згоди позивачки не було, оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2017 можливо визнати недійсним лише в цілому з підстав, передбачених ст.ст. 203, 205, 215 ЦК України, оскільки він укладений з порушенням вимог закону.

Проте, позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2017, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко В.М., лише в частині продажу відповідачем-1 1/2 частини вищевказаної земельної ділянки відповідачу-2.

Відтак, суд дійшов висновку, що вказана позовна вимога задоволенню не підлягає з тих підстав, що позивачем обраний некоректний спосіб захисту.

Також задоволенню не підлягають вимоги позивачки про переведення права покупця за договором купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки від 22.12.2017, а саме на її 1/2 частину з відповідача-2 на позивачку; визнання недійсним договору дарування вищевказаної земельної ділянки від 04.01.2018, посвідчений державним нотаріусом Запорізької державної нотаріальної контори, реєстровий номер 13; витребування з чужого незаконного володіння відповідача-1 та відповідача-3 у власність позивачки оспорюваної земельної ділянки та визнання за позивачкою права власності на вищевказану земельну ділянку, оскільки вказані вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2017 недійсним, у задоволенні якої судом відмовлено.

Стосовно позовної вимоги щодо визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 91,7 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м. та 1/2 частину господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно ч. 3 ст. 331 ЦПК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Судом встановлено, що рішенням Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 12 від 13.02.2019, вирішено перевести садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у жилий будинок. Також вирішено присвоїти житловому будинку адресу: АДРЕСА_1 (Т. 2 а.с. 79).

Також у вказаному рішенні вказано, що переведення садового будинку у жилий будинок відбулось відповідно зі звітом про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку від 24.01.2019, складеного експертом з технічного обладнання будівель і споруд Суржок Н.Л. , відповідно до якого садовий будинок знаходиться в спільній частковій власності: 1/2 частка належить ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (далі - ДРРП про реєстрацію права власності) № 153577887 від 23.01.2019, 1/2 частка належить ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з ДРРП про реєстрацію права власності № 153578188 від 23.01.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1748376223221.

Відповідно до інформаційної довідки з ДРРП про реєстрацію права власності № 156703604 від 19.02.2019, з 21.01.2019 на підставі довідки про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі № 3, виданої 16.01.2019 садівничим товариством «Хортичанка» та рішення виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 12 від 13.02.2019 про переведення садового будинку в житловий будинок, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності кожному належить по 1/2 частині житлового будинку. Загальною площею 91,7 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , який розміщений на земельній ділянці - кадастровий номер 2322183500:05:001:1515 (Т. 2 а.с. 80-81).

Так, позивачкою та її представником не надано суду достатніх доказів для підтвердження того, що момент завершення будівництва оспорюваного будинку існував станом на час її перебування у шлюбі з відповідачем-1 та що він був прийнятий на той час до експлуатації, а також що право власності на оспорюване майно було зареєстровано під час перебування сторонами (позивачкою та відповідачем-1) у шлюбі. При цьому представником відповідачів суду надано документи на підтвердження державної реєстрації права власності на спірний будинок за відповідачем-1 та відповідачем-3 у січні 2019 року, тобто через майже два роки після розірвання шлюбу між позивачкою та відповідачем-1.

Окремо слід зазначити, що допитані у судовому засіданні 27.11.2019 свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не надали суду достовірних відомостей та пояснень, які б підтвердили факт того, що на земельній ділянці, яка є предметом цього спору, у період перебування позивачки та відповідача-1 у шлюбі вони побудували житловий (садовий) будинок.

З їх пояснень вбачається, що на час перебування сторін у шлюбі, на спірній земельній ділянці існував об`єкт незавершеного будівництва. Однак свідки не змогли пояснити за чиї кошти будувався будинок та ступінь готовності вказаного об`єкта для прийняття до експлуатації. Також при цьому всі свідки зазначили, що на той час будинок був недобудований та не придатний для проживання у ньому.

Крім того, матеріали справи містять оригінали товарних чеків, рахунків, рахунків-фактур та витратних накладних, що підтверджують купівлю будівельних матеріалів, а також оригінал договору підряду № 17 від 12.04.2018 з календарним планом виконання робіт та Акт приймання виконаних робіт до вказаного договору, наданих відповідачем-1, що підтверджує той факт, що будинок активно добудовувався та був прийнятий до екпслуатації вже після розірвання шлюбу (Т. 1 а.с. 175-218).

Відтак суд не вважає спірний будинок спільною власністю подружжя (позивачки та відповідача-1) та вбачає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та 1/2 частину господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2322183500:05:001:1515.

Окремо слід зазначити, що вимоги про визнання за позивачкою права власності на всі чи частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва оспорюваного будинку на підставі ч. 3 ст. 331 ЦК України, уточнена позовна заява не містить.

Також задоволенню не підлягає вимога позивачки про припинення за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину господарських споруд вказаних вище, оскільки вона є похідною від позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 91,7 кв.м., житловою площею 25,9 кв.м. та 1/2 частину господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, у задоволенні якої судом відмовлено.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів у справі солідарно на користь позивачки моральної шкоду у розмірі 100000,00 грн. слід вказати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України і полягають у її відшкодуванні особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім завдання шкоди ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яка відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.

Судом встановлено, що ані позовна заява, ані промова представника позивачки у судових дебатах не містили достатніх обґрунтувань щодо завдання позивачці моральної шкоди відповідачами.

Крім того, ані позивачка, ані її представник, окрім копії довідки № 462 від 17.09.2018 про перебування позивачки у стані вагітності терміном 29 тижнів, не надали суду будь-яких доказів на підтвердження того, що дії відповідачів призвели до завдання позивачки моральної шкоди. Тому посилання представника позивача на вагітність позивача не є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Беручи до уваги, що судом не було встановлено факту безпідставного позбавлення відповідачами належного позивачці нерухомого майна, на який посилався представник позивачки як на підтвердження факту завдання моральної шкоди, а також виходячи з засад розумності і справедливості, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації»).

Отже, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 89 ЦПК України, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою від 03 жовтня 2018 року суддя визначив розмір попереднього судового збору в сумі 8810,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

До позовної заяви позивачем додано квитанції про сплату судового збору на загальну суму 9514,80 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. При цьому ч. 2 наведеної статті ЦПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Ані позивачем в позовній заяві, ані відповідачами попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подали.

З урахуванням результату розгляду справи та з огляду на часткове задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача-1 на користь позивачки у розмірі 704,80 грн.

Крім того, позивачці необхідно повернути суму переплаченого судового збору у розмірі 3581,20 грн., відповідно до вимог ч. 2 ст. 176 ЦПК України.

Стосовно вжитих під час розгляду справи заходів забезпечення позову суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи вказані обставини, а також той факт, що на теперішній час відпала необхідність для вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Запорізького районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2018 року, 21 листопада 2018 року, 22 березня 2019 року у справі № 317/3218/18.

На підставі наведеного, керуючись Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 за № 282/20595; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»; ст.ст. 60, 63, 65, 69 СК України, ст.ст. 23, 203, 204, 215, 331, 369, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 76-83, 89, 133, 134, 141, 158, 176, 247, 258-259, 263-265, 268, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ), треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовниченко Вікторія Миколаївна ( АДРЕСА_5 ), Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пудлик Інна Миколаївна (69071, м. Запоріжжя, вул. Красна, буд. 3), Запорізька районна державна нотаріальна контора (69089, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, буд. 4) про визнання правочинів недійсними, переведення прав покупця, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на земельну ділянку, поділ майна подружжя, припинення права власності на 1/2 частину житлового будинку, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недійсною заяву від 08 грудня 2017 року, реєстровий номер 1217, якою ОСОБА_5 надано письмову згоду її колишньому чоловікові ОСОБА_3 на відчуження будь-якого нерухомого майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі, справжність підпису заявника - ОСОБА_5 на якій засвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пудлик І.М.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізькій області повернути судовий збір, сплачений на рахунок отримувача 31210206008122, МФО 899998, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача: 38025393, отримувач: УК у Запорізькому районі/Запорізькому районі/22030101, згідно з квитанцією № 0.0.1156929945.1 від 12.10.2018, у сумі 3581,20 грн. (три тисячі п`ятсот вісімдесят одна грн. 20 коп.) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2018 року щодо заборони відповідачам ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) проводити будь-які роботи з будівництва та реконструкції за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі добудову, перепланування, знесення, монтаж/демонтаж конструктивних елементів будинку, інших споруд.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 21 листопада 2018 року, щодо накладення арешту шляхом заборони відчуження у будь-який спосіб земельної ділянки, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, площею 0,05 га, для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 22 березня 2019 року, щодо накладення арешту шляхом заборони відчуження у будь-який спосіб житлового будинку, загальною площею 91,7 кв.м, житловою площею 25,9 кв. м, НОМЕР_5 , який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2322183500:05:001:1515, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 19.03.2021.

Суддя С.В. Яркіна