Рішення № 95690734, 10.03.2021, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1691/20

Провадження № 2/132/49/21

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2021р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - ГОРДІЄНКО А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу №132/1691/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

09.06.2020р. до Калинівського районного суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 із вказаним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування цієї вимоги зазначила, що раніше перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , під час якого у них народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з нею та перебувати на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, участі у його вихованні не приймає, з моменту розлучення з ним жодного разу не бачився, та не цікавився його життям. Оскільки ОСОБА_2 тривалий час не виконує своїх обов`язків по вихованню й утриманню свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, що відповідно до ст.164 СК України, дає законні підстави для позбавлення його батьківських прав відносно останнього.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Калинівського районного суду Вінницької області від 09.06.2020р. вказану цивільну справу №132/1691/20 передано на розгляд судді Сєліну Є.В., який своєю ухвалою від 03.07.2020р. відкрив провадження за позовом ОСОБА_1 , який визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 09.11.2020р. закрите підготовче провадження у даній цивільній справі №132/1691/20, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_1 будучи в передбаченому законом порядку повідомленою про наявність справи в провадженні Калинівського районного суду Вінницької області, та дату, час та місце її розгляду, в судове засідання не з`явилася.

Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 2 статті 123 ЦПК України, визначено, як підставу для відкладення судового розгляду першу неявку в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Позивач ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на звернення до суду із відповідним позовом, розпорядилась своїми процесуальними правами на власний розсуд, зокрема визначила предмет, підстави позову, та його обґрунтування, надала всі наявні у неї докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 ЦПК України).

Згідно до ч.ч.1, 2 ст.212 ЦПК України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Судом забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі шляхом проведення судового засідання в режимі відеоконференції та надіслання до суду необхідних процесуальних документів, а також письмових пояснень у даній справі для врахування їх під час розгляду позовної заяви.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_1 була повідомлена завчасно, проте нею не було вжито будь-яких заходів для участі в розгляді справи, зокрема, не заявлено клопотання про розгляд даної цивільної справи в режимі відеоконференції.

Також відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача ОСОБА_1 . Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останньою не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено.

У протилежному випадку відкладення розгляду справи без відповідних об`єктивних підстав та пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя, може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи.

Додатково суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07.07.1989р., ЄСПЛ зазначив, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Беручи до уваги, що належним чином повідомлений учасник справи не з`явився до судового засідання з підстав, що визнані судом неповажними - суд не вбачає підстав для вікладення розгляду справи, що призведе до невиправданої затримки у провадженні та вважає за можливе провести судовий розгляд без участі позивача.

Предмет та підстава позову позивачем не змінювались, позовні вимоги не збільшувались. Позивач ОСОБА_1 до суду із заявами чи клопотаннями про приєднання до матеріалів справи нових доказів; про відмову від позову (всіх або частини позовних вимог); про закриття провадження у справи; про залишення позовних вимог (всіх або частини позовних вимог), не зверталася, а відтак суд розглядає дану справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до інформації Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, викладеної в листі № 02-14/126 від 02.07.2020р., який надійшов на адресу районного суду та зареєстрований в канцелярії за № Еп-982/20-Вх від 02.07.2020р., відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно з ч.4 ст.130 ЦПК України, у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Частиною 3 ст.131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 неодноразово повідомлявся за зареєстрованим та фактичним місцем проживання, про судові засідання в справі, які були призначені на 28.07.2020р., 25.08.2020р., 15.09.2020р., 06.10.2020р., 26.10.2020р., 09.11.2020р. (в ході підготовчого провадження), та 30.11.2020р., 16.12.2020р., 28.12.2020р., 29.12.2020р., 05.02.2021р., 02.03.2021р., 10.03.2021р. (в ході розгляду справи після закриття підготовчого провадження), шляхом направлення судових повісток за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , зазначеною у позовній заяві, та за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , зазначеною в листі Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 02-14/126 від 02.07.2020р., що достеменно підтверджується конвертами, які повернулися на адресу суду з відмітками відділення поштового зв`язку «адресат відсутній (не проживає) за вказаною адресою».

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Жодних заяв про зміну місця проживання від відповідача на адресу суду не надходило.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, матеріалами справи доведено, що відповідач ОСОБА_2 належним чином в передбаченому законом порядку повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду даної справи.

З урахуванням завдань цивільного судочинства та розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача ОСОБА_2 .

Третя особа - представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в передбаченому законом порядку. В матеріалах цивільної справи наявна письмова заява за підписом начальника служби у справах дітей Шафранської Л., згідно якої остання просить справу розглянути за відсутності представника органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову позивачу необхідно відмовити, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони раніше перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 07.07.2009р. Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області/, який після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу залишився проживати з матір`ю /довідка про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 855, видана 19.05.2020р. ПП «Бокуд»/.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 22.10.2010р. у цивільній справі № 2-1727/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, яке в передбаченому законом порядку набуло законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 500грн., щомісяця, починаючи з 13.10.2010р. до досягнення дитиною повноліття.

З довідки-розрахунку ВП № 30310778, виданої 28.05.2020р. Калинівським районним відділом державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) вбачається, що заборгованість по аліментам згідно вказаного судового рішення станом на 30.04.2020р. становить 30923,33грн.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Частинами 1 та 5 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування у даній справі є факти, які обґрунтовують наявність вини в діях батька та того факту, що змінити його поведінку по відношенню до своєї дитини взагалі неможливо, які мають бути встановленні при ухвалені судового рішення у справі.

Позивачем ОСОБА_1 в порушення зазначених вимог закону, не доведено належними та допустимим доказами, та судом не встановлено наявності такого обов`язкового елементу як винності в умисному ухиленні батька від виконання його батьківських обов`язків, а також неможливості змінити його поведінку по відношенню до своєї дитини.

Суд відхиляє аргументи, які викладені в поданому позові з наступних мотивів.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач посилається, зокрема на те, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, участі у його вихованні не приймає, з моменту розлучення з ним жодного разу не бачився, та не цікавиться його життям.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При цьому, за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ураховуючи викладене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд не приймає до відома висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 03.11.2020р. № 01-00-011-65250, оскільки вказаним органом опіки та піклування не виявлено умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини. Крім цього, цей висновок недостатньо обґрунтований та мотивований, так як він не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини.

З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, суд вважає, що сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі, недостатньо для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

Одночасно, суд вважає за доцільне попередити відповідача ОСОБА_2 про зміну ставлення до виховання дитини, що узгоджується з п.18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Оскільки позов залишається без задоволення, то суд не вирішує питання про перерозподіл судових витрат відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст. 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Вінницької міської ради Вінницької області про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Попередити ОСОБА_2 про належне виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню своєї малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Калинівський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя