Рішення № 9569071, 11.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/488-6/68211.03.10 За позовом Закритого акціонерного товариства «Укрнафтосервіс»

До           Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача                               Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс»

Про визнання кредитного договору недійсним

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

від позивача           Павлюк Г.Г. (за дов.)

від відповідача          Свистуленко М.П. (за дов.)

від третьої особи          Павлюк Г.Г. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду м. Києва звернулось з позовом закрите акціонерне товариство (далі –ЗАТ) «Укрнафтосервіс»до відкритого акціонерного товариства (далі –ВАТ) «Державний ощадний банк України»про визнання недійсним кредитного договору кредитної лінії № 106/31/1 від 11.03.2002 р..

Позовні вимоги мотивовані недійсністю рішення зборів акціонерів позивача від 04.03.2002 р., на яких було прийнято рішення про укладення кредитного договору. Необхідність прийняття відповідного рішення зборами акціонерів передбачено статутом позивача, яким визначено, що до виключної компетенції зборів акціонерів віднесено затвердження угод на суму, що дорівнює або перевищує розмір статутного фонду товариства. Статутний фонд товариства становить 100000 грн., у той час як розмір кредиту –7500000 доларів США.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2008 р., залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2009 р., позов задоволено.

Постановою Верховного Суду України від 06.10.2009 року касаційну скаргу ВАТ «Державний ощадний банк України»задоволено, скасовано постанову Вищого господарського суду України від 02.06. 2009 р, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2008 р. у справі № 32/488, справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції

В основу постанови Верховного суду України покладено факт, що на час укладання спірного договору кредитної лінії голова правління, який представляв інтереси товариства, діяв відповідно до повноважень, наданих йому статутом та рішенням зборів акціонерів товариства про укладення договору.

Під час нового розгляду позивача змінив підстави позову, подавши відповідну заяву. Зокрема, підставою позову є перевищення головою правління повноважень при укладенні договору у зв’язку з відсутністю згоди зборів акціонерів щодо такої істотної умови договору як розміру відсоткової ставки по кредиту, що є платою за користування кредитними грошима.

Відповідач позов відхилив повністю, посилаючись на те, що голова правління позивача діяв у межах повноважень, оскільки статут не відносить до виключної компетенції зборів акціонерів погодження всіх істотних умом договору, та сам позивач схвалив укладення договору.

Ухвалою суду від 14.12.2009 р. до участі у справі залучено третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс», яке є майновим поручителем позивача за оскаржуваним договором.

Третя особа позовні вимоги підтримала з тих же підстав, що заявлені позивачем під час нового розгляду.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

11.03.2002 р. між ЗАТ «Укрнафтосервіс»та ВАТ «Державний ощадний банк України»було укладено договір кредитної лінії №106/31/1 (далі –Договір), предметом якого є зобов’язання відповідачем надати на умовах Договору, та зобов’язання відповідача прийняти, належним чином користуватись та повернути кредит в розмірі 7500000,00 доларів США строком на один рік.

За користування кредитом позивач зобов’язався сплатити відповідачу відсотки у розмірі 13 відсотків річних (п. 1.6.1.1 Договору).

Додаткової угодою № 1 від 30.04.2002 р. до Договору шляхом викладення п. 1.3 та п. 1.6.1.1 Договору в новій редакції передбачено, що кредит позичальнику може надавати в гривні та доларах США, та встановлено, що відсотки за користування кредитом в доларах США розраховуються відповідачем на основі процентної ставки в розмірі 13% річних, а відсотки за користування кредитом в національній валюті України –19 % річних.

Додатковою угодою № 2 від 17.07.2002 р. до Договору сторони продовжили повернення строк кредиту до 10.03.2005 р. та узгодили, що ліміт кредиту до 24.02.2005 р. становить 7500000 доларів США, а з 24.02.2005 р. – 4000000 доларів США.

Підставою для укладення Договору стало рішення зборів акціонерів позивача 04.03.2002 р., на яких було вирішено доручити голові правління укласти договір на відкриття кредитної лінії у розмірі 7500000 доларів США на один рік для поповнення обігових коштів. Рішення оформлено протоколом № 17 від 04.03.2002 р..

Необхідність прийняття вказаного рішення встановлено статутом позивача, відповідно до п. «є»ч. 4 ст. 8 якого до виключної компетенції зборів акціонерів відноситься вирішення питання щодо затвердження угод на суму, що дорівнює або перевищує розмір статутного фонду товариства та залучення товариством кредитів на вказану суму та вищу від неї. Статутний фонд товариства становить, згідно зі ст. 5 статуту позивача, 100000,00 грн..

На час укладення Договору правові основи надання, використання і повернення кредитів визначались Положенням Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 № 246 (далі - Положення).

Відповідно до Положення кредитом є позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість (п. 9 Положення).

Отже, платність кредитного договору є істотною умов договору кредиту.

Розмір процентів, який підлягає оплаті позивальником кредитодавцю, є обов’язковою умовою договору кредиту, відсутність якої свідчить про те, договір кредиту не відбувся.

Розмір кредиту та розмір процентів за користування кредитом є у сукупності сумою договору кредиту, які спільно визначають загальний розмір фінансових зобов’язань позивальника за кредитним договором.

Як зазначено вище, до виключної компетенції зборів акціонерів позивача віднесено вирішення питання щодо затвердження угод на суму, що дорівнює або перевищує розмір статутного фонду товариства та залучення товариством кредитів на вказану суму та вищу від неї.

З огляду на викладене, оскільки сума грошових зобов’язань за кредитним договором складається з розміру кредиту та розміру плати за користування кредитом, і плата за користування кредитом впливає на суму кредитного договору як на обставину, яка перевищує розмір статутного фонду позивача, в контексті положень статуту позивача узгодження розміру процентів також є виключною компетенцією зборів акціонерів.

У той же час, збори акціонерів позивача 04.03.2002 р. не прийняли рішення щодо розміру процентної ставки, погодивши, при цьому, інші істотні умови, необхідність яких передбачена Положенням (забезпеченість, повернення, строковість, цільова направленість).

Порядок набуття юридичною особою цивільних прав та обов’язків у 2002 році визначався Цивільним кодексом УРСР 1963 року, норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Зокрема, ст. 29 ЦК УРСР було передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Підпунктом «і»частини 2 статті 41 Закону України «Про господарські товариства»встановлено, що до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.           Таким чином, голова правління позивача на час укладення Договору не мав необхідних повноважень на визначення процентної ставки у розмірі 13%, що є істотною умовою Договору.          

          Згідно зі ст. 9 статуту позивача голова правління товариства здійснює від імені товариства без спеціального доручення будь-які з правомірних дій, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції загальних зборів акціонерів, а також з урахуванням обмежень, встановлених установчими документами товариства.

          Загальними зборами акціонерів не було надано згоди на укладення Договору

на умовах (розміру процентної ставки), які містяться в ньому.

          Відповідно до ст. 48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.           

Оскільки, як зазначено вище, розмір процентів, який підлягає оплаті позивальником кредитодавцю, є обов’язковою умовою договору кредиту, відсутність якої свідчить про те, договір кредиту не відбувся, недійсність даної умови свідчить про недійсність договору в цілому (ст. 60 ЦК УРСР).

Суду не подано доказів подальшого схвалення Договору позивачем, оскільки допустимим доказом, у розумінні ст. 34 ГПК України, є відповідне рішення зборів акціонерів позивача. Зокрема, відповідно до ст. 9 статуту позивача голова правління товариства здійснює від імені товариства без спеціального доручення будь-які з правомірних дій, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції загальних зборів акціонерів, а також з урахуванням обмежень, встановлених установчими документами товариства, а ст. 8 статуту позивача встановлено виключну компетенцію зборів акціонерів при вирішенні питання щодо затвердження угод на суму, що дорівнює або перевищує розмір статутного фонду товариства та залучення товариством кредитів на вказану суму та вищу від неї. Таким чином подальше схвалення договору кредитної лінії мало б бути здійснене уповноваженим на те органом –загальними зборами акціонерів. Відповідачем не надано доказів подальшого схвалення договору кредитної лінії загальними зборами акціонерів позивача.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір кредитної лінії №106/31/1 від 11.03.2002 р., укладений між закритим акціонерним товариством «Укрнафтосервіс»та відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України».

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»(01023, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код 00032129) на користь закритого акціонерного товариства «Укрнафтосервіс»(04073, м. Київ, вул. Рилєєва, 10-А, код 30307090) 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі.

Суддя С.А.Ковтун

Рішення підписано 27.04.2010 р.