Рішення № 95690543, 03.03.2021, Барський районний суд Вінницької області

125/2131/20

2/125/673/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2021 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Салдан Ю. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Гаврищук К.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Чубар О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Звертаючись до суду позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернулася до акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі – АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 17.12.2012. Підписавши заяву, відповідач підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі – Умови та Правила) і Тарифами Банку, які розміщені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Такий договір за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі умови договору банківського рахунка і кредитного договору. Таким чином відповідач підтвердила, що ознайомлена із названими документами і вони були надані їй у письмовій формі.

Позивач також вказував, що розміщені на сайті банку Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку є публічною офертою, за якою банк публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг. Вступаючи у правовідносини, сторони керувалися нормами про договір приєднання. Приєднання відповідача до угоди і дію договору підтверджує також факт користування відповідачем картковим рахунком, використання кредитних коштів та періодичне погашення заборгованості.

Умови та Правила передбачають можливість зміни кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку, списання коштів з рахунку клієнта за іншими договорами при настанні строку платежів, односторонню зміну банком цих Умов та Правил.

Відповідачу було відкрито кредитний рахунок, надано кредитну картку і встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 15000 грн.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами. Відповідач зобов`язалася здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошей на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу, однак своїх зобов`язань належним чином не виконувала. Відтак, утворилась заборгованість у сумі 106486, 77 грн, з яких: 70811,31 грн – заборгованість за тілом кредиту (заборгованість за простроченим тілом кредиту), 5196,22 грн – заборгованість за простроченими відсотками, 30479,24 – заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із статтею 625 ЦК України.

Як вказував позивач, відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення цього договору, він автоматично лонгується на той же строк.

Покликаючись на вищенаведене, позивач просив стягнути на його користь вказані суми з відповідача.

Представник відповідача адвокат Чубар О.В. подала до суду відзив, у якому проти позову заперечила, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, та просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказала, що анкета-заява була підписана 17.12.2012, а позивач посилається на редакцію Умов та Правил від 01.03.2019. Зазначила, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла відповідач, ознайомилась та погодилась саме з ними, підписуючи анкету-заяву. Стверджувала, що Умови та Правила не можна вважати частиною кредитного договору, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили ціну договору у вигляді процентів, пені, комісії та штрафів. Крім того, не надано доказів, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. Вказувала також, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення банку, і до спірних правовідносин неможливо застосувати правила статті 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та Правила, розміщені на сайті банку, неодноразово змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви найбільш вигідну редакцію. Зазначила, що в анкеті-заяві розмір кредитного ліміту вказаний «нуль», відсутня домовленість сторін про сплату відсотків, довідка про зміну умов кредитування відповідачем не підписана, відсутні докази повідомлення відповідача про зміну кредитного ліміту. Щодо суми тіла кредиту 70811,31 грн зазначила, що ця сума суперечить наданій виписці з рахунка і банк неправомірно включив в цю суму списані проценти за користування кредитом і щомісячні платежі за користування послугою «Миттєва розстрочка». Посилалась також на необхідність особливого захисту споживача як слабшої сторони, відсутність підстав вважати, що банк повідомив споживача про всі умови кредитування.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позову заперечили частково. Відповідач визнала, що користувалась кредитною карткою банку, періодично здійснювала витрати кредитних коштів і погашала кредитний борг в межах пільгового періоду. Відповідач заперечила, що розуміла Умови та Правила надання послуг і те, яким чином відбувається нарахування боргу за карткою. Стосовно наданого банком розрахунку заборгованості відповідач та її представник пояснили, що такий суперечить наданій банком виписці за рахунком. Вказали, що згідно з випискою, 09.07.2018 двома платежами в 14700 грн і 3000 грн відповідач повністю погасила борг за кредитом, в подальшому продовжувала користуватися карткою, однак банк нараховує заборгованість не з 09.07.2018, а раніше. Відповідач визнала, що залишилась несплаченою певна сума боргу, яка складає тіло кредиту, тобто фактично витрачені кредитні кошти, які, рахуючи із зазначеної дати, вона банку не повернула. Однак відповідач та її представник зазначили, що банк неправомірно включив у нараховану суму тіла кредиту не лише фактично витрачені кошті, а й списані проценти, а також щомісячний платіж за послугою «Миттєва розстрочка», якою відповідач не користувалась, та пеню. Відповідач та її представник заперечили також суму нарахованих процентів з підстав, викладених у відзиві.

2. Заяви (клопотання) учасників справи

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, а також клопотання про огляд веб-сайту.

3. Процесуальні дії у справі

04.01.2021 ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області відкрито провадження у справі і постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

26.01.2021 ухвалою Барського районного суду Вінницької області розгляд справи відкладався через відсутність відомостей про належне повідомлення відповідача про розгляд справи. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про огляд веб-сайту.

11.02.2021 ухвалою судді Барського районного суду Вінницької області задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву.

18.02.2021 ухвалою Барського районного суду Вінницької області, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено для надання можливості позивачу ознайомитись із відзивом на позов.

У судовому засіданні 03.03.2021 було проведено огляд веб-сайту https://privatbank.ua/terms і зафіксовано зміст сторінок файлу «Повний_договір_актуальний_на_01.12.2012.pdf» шляхом безпосереднього роздруковування за допомогою принтера сторінок, на яких розміщено розділ 2.1. Умов та правил надання банківських послуг, друковані аркуші долучені до матеріалів справи. Представник відповідача зазначила, що долучені до матеріалів справи аркуші із зафіксованим змістом веб-сайту не доводять того, що відповідач була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг на момент підписання анкети-заяви.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_1 звернулася до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (яке в подальшому перейменовано на акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК») за наданням банківських послуг, підписавши 17.12.2012 анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У цьому документі зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві також зазначено про те, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. Розмір кредитного ліміту в анкеті-заяві вказаний – нуль. Ці обставини підтверджуються наданими позивачем копіями анкети-заяви. Факт підписання анкети-заяви визнала відповідач у судовому засіданні.

24.05.2017 банк видав відповідачу кредитну картку зі строком дії до 05/21, що підтверджується довідкою «ПРИВАТБАНК» про видачу кредитної картки і визнанням цього факту відповідачем.

З моменту старту карткового рахунка кредитний ліміт неодноразово змінювався, і станом на 21.09.2017 становив 15000 грн. Таке підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 .

Відповідач користувалась кредитною картою, періодично здійснювала витрати кредитних коштів і періодично погашала заборгованість. Станом на 09.07.2018 баланс за картою становив 46,70 грн. Ці обставини підтверджуються визнанням цих фактів відповідачем у судовому засіданні, а також випискою з рахунку за договором із ОСОБА_1 станом на 28.08.2020.

Надані позивачем витяги з Умов та Правил надання банківських послуг, з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису відповідача. Відповідач не визнає узгодженими ці Умови та Правила, і не визнає їх частиною кредитного договору.

Статус позивача як юридичної особи та отримання банківської ліцензії підтверджується наданими позивачем копіями довідки про включення до ЄДРПОУ, банківської ліцензії №22 від 05.10.2011, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витягу із статуту акціонерного товариства комерційного банку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Оглядом веб-сайту АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за адресою https://privatbank.ua встановлено, що на момент проведення цього огляду на вказаному сайті за посиланням https://privatbank.ua/terms в розділі «Архів договорів» за посиланням «більше» розміщені активні посилання на різні версії Умов та Правил надання банківських послуг станом на різні дати. На сторінці номер 9 цього розділу за активним посиланням «Повний договір (актуальний на 01.12.2012р)» розміщений доступний для скачування pdf-файл з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цей файл складається з 708 сторінок друкованого тексту. Дату появи на сайті конкретних версій Умов та Правил надання банківських послуг проведенням огляду веб-сайту у судовому засіданні достовірно встановити неможливо. На сторінках 34-52 вказаного файлу розміщено частину розділу 2.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, який стосується умов використання кредитних карт.

Отже, між сторонами виникли кредитні правовідносини, які врегульовано нормами §§1-2 Глави 16, Глави 52, §1,2 Глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів» (які діяли на момент підписання анкети-заяви ОСОБА_1 ).

5. Оцінка суду та застосовані судом норми права

5.1. Щодо узгодження умов кредитування і стягнення процентів за користування кредитом

Позивач стверджував, що підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 уклала з позивачем змішаний договір, що містить умови договору банківського рахунка і кредитного договору. Також стверджував, що таким чином відповідач приєдналася до викладених банком у публічній оферті умов договору і сторони узгодили умови кредитування.

Однак аргументи позивача про ознайомлення відповідача з умовами кредитного договору до його підписання і узгодження сторонами умов кредитування спростовуються таким.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання письмової форми має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 2 статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою (частина 1 статті 546 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, сума наданого кредиту, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.

За змістом частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (яка діяла на момент підписання анкети-заяви) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний детально поінформувати споживача у письмовій формі про усі умови кредитування, а саме: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У цьому випадку умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив позивач – АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17-ц), яка набула характеру усталеної судової практики. Такі ж висновки Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду повторив і в постанові від 09.11.2020 у справі № 369/7143/15-ц. Про актуальність і незмінність такої судової практики зазначено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в ухвалі про відмову у відкритті касаційного провадження від 26.10.2020 у справі №325/422/20, спір у якій стосувався стягнення заборгованості за кредитом за аналогічних обставин і у якій суд першої інстанції, ухваливши заочне рішення, залишене без змін апеляційним судом, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у справі №342/180/17-ц.

Згідно з частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач просив стягнути з відповідача, крім фактично використаного тіла кредиту (суми, отриманої в борг), заборгованість за простроченими відсотками в сумі 5196,22 грн і заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно із статтею 625 ЦК України.

Для визначення конкретних умов договору щодо нарахування цих процентів позивач посилався на долучені до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини кредитного договору. Указані документи засвідчені лише підписом позивача. Підпис відповідача про ознайомлення саме з цими умовами кредитування відсутній. Так само відсутній підпис відповідача на довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки. Жодного іншого документа з викладенням умов кредитування, який би був підписаний відповідачем, позивач не надав.

Банк вказував, що оригіналом Умов та Правил надання банківських послуг є веб-сторінка у мережі Інтернет, яка знаходиться на відповідному сервері та оприлюднена на сайті https://privatbank.ua/. Однак позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідач перед укладенням договору мала технічну можливість і ознайомилась з цими Умовами та Правилами безпосередньо з веб-сайту. Не надав позивач також і доказів того, що оглянуті судом 03.03.2021 року веб-сторінки були наповнені такою ж інформацією станом на день підписання відповідачем анкети-заяви. Дату розміщення файлів на веб-сайті без спеціальних технічних знань встановити неможливо.

Отже, ознайомлення відповідача з повним текстом Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифами банку до моменту підписання анкети-заяви не підтверджено належними доказами. Не зміг позивач довести і той факт, що саме додані до позовної заяви Умови та Правила були опубліковані на сайті позивача станом на момент підписання анкети-заяви.

В анкеті-заяві від 17.12.2012 розмір кредитного ліміту дорівнював нулю, відтак процентна ставка не вказана, відсутні умови договору про строки повернення коштів і встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Водночас, здійснення витрат з кредитного рахунка підтверджується випискою за рахунком і визнається відповідачем.

Вирішуючи питання про те, чи узгодили сторони умови кредитування, суд враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17-ц).

Суд вважає, що й у справі, яка розглядається, роздруківки із сайту позивача Умов та Правил, Тарифів належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування і лише банк контролює наповнення свого веб-сайту.

У цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, невизнання їх відповідачем, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З огляду на основні засади цивільного законодавства та необхідність особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг – це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Відтак, у цій справі відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із споживачем АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (які діяли на момент підписання анкети-заяви) щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Як встановлено судом, ті Умови та Правила, на редакцію яких посилався позивач, мають значний обсяг. Позивач не надав жодних доказів того, що саме наявні в матеріалах справи Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил мав на увазі відповідач, ознайомилася і погодилася саме з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Тому суд вважає за можливе у цій справі також застосувати підхід щодо необхідності особливого захисту споживача, як слабшої сторони.

Отже, ОСОБА_1 не узгодила із АТ КБ «ПриватБанк» умови щодо нарахування процентів та строку повернення кредиту. Відтак, суд позбавлений можливості визначити, чи вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили наведені АТ КБ «ПриватБанк» у позовній заяві умови, зокрема і щодо строку дії договору, можливості одностороннього збільшення кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами.

5.2. Щодо заборгованості за тілом кредиту

Як встановлено судом, відповідач здійснювала витрати грошових коштів в межах кредитного ліміту, тому зобов`язана повернути фактично витрачені кошти, виходячи з такого.

За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України (норми про договір позики застосовуються до кредитних правовідносин в силу частини 2 статті 1054 ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Витрачені позичальником кошти в межах кредитного ліміту становлять тіло кредиту.

Здійснюючи розрахунки тіла кредиту позивач використовує дві розрахункові величини: «поточне тіло» і «прострочене тіло», які в сумі становлять «тіло кредиту». Як вказав позивач у позовній заяві, прострочене тіло кредиту – це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі.

Згідно із наданим банком розрахунком кредитної заборгованості станом на 26.08.2020 заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) становить 70811,31 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти того, що неповернуте тіло кредиту становить суму 70811,31 грн. Аргументувала тим, що з виписки за рахунком вбачається, що в цю суму неправомірно включені не лише фактичні витрати кредитних коштів, а й списані банком відсотки за користування кредитом, щомісячний платіж за послугою «Миттєва розтрочка» і нарахована пеня. Представник відповідача зазначила, що заборгованість відповідача слід обраховувати з 09.07.2018, коли у цю дату заборгованість за кредитом була повністю погашена і становила позитивний баланс 46,70 грн, тобто витрати за тілом кредиту слід обраховувати після цієї дати. Також звернула увагу суду, що після 09.07.2018 з рахунка списувались кошти на погашення платежів за послугою «Миттєва розтрочка» і процентів за використання кредитного ліміту за ставкою 3,6%.

Суд погоджується з такими аргументами сторони відповідача, виходячи з такого.

Випискою за рахунком підтверджується, що після 09.07.2018, коли заборгованість за кредитом становила позитивний баланс (тобто була повністю погашена) відповідач здійснювала витрати тіла кредиту, а саме: 09.07.2018 – 4081, 63 грн, 09.07.2018 – 10869,08 грн, 11.07.2018 – 107 грн, а всього на суму 15057,71 грн. Водночас, відповідач частково погасила вказаний борг внесенням коштів на рахунок, а саме: 11.07.2018 – 20 грн, 31.10.2018 – 995 грн, 31.10.2018 – 10 грн, 30.11.2018 – 1000 грн, 01.12.2018 – 28,28 грн, 31.12.2018 – 500 грн, а всього на суму – 2553,28 грн. Отже, неповернуте відповідачем тіло кредиту становить 12504,43 грн (15057,71-2553,28).

Відповідно до частини 1,2 статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Отже, будь-яке списання коштів з карткового рахунка відповідача, у тому числі списання коштів на погашення щомісячних платежів за послугою «Миттєва розстрочка» і списання коштів в рахунок погашення процентів за користування кредитом, мало б відбуватися або за чітко висловленим розпорядженням клієнта, або на підставі договору.

З аналізу наданих банком таблиць-розрахунків і виписки з рахунку суд дійшов висновку, що розраховуючи загальну суму тіла кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач включив у цю суму не лише витрати коштів у межах кредитного ліміту самим позичальником, а й суми коштів, які банк самостійно списував з кредитного рахунка як проценти за користування кредитними коштами за ставкою 3,6% і щомісячні платежі за послугою «Миттєва розстрочка». Оскільки можливість списання таких коштів самостійно банком і можливість збільшення тіла кредиту за рахунок такого списання, так само як і інші умови кредитування, не були узгоджені з відповідачем і заперечуються нею, тому сума таких коштів неправомірно включена банком до суми тіла кредиту.

У позовній заяві зазначено, що нарахована пеня становить 0,00 грн. Однак із виписки за рахунком вбачається, що з рахунку відповідача списувались нараховані суми пені, зокрема: 01.01.2019 – 2631,99 грн, 01.02.2019 – 2904,40 грн, 01.03.2019 – 2912,56 грн, 01.04.2019 – 3563,16 грн, 01.05.2019 – 3804,90 грн, 01.06.2019 4211,04 грн, 01.07.2019 – 4374,30 грн, 01.08.2019 – 4840,96 грн, 01.09.2019 – 5196,22 грн. Відтак й суми нарахованої банком пені були неправомірно включені до суми тіла кредиту.

Отже, із зазначеної банком у позовній заяві суми тіла кредиту підлягає стягненню лише 12504,43 грн.

5.3. Щодо стягнення процентів на підставі статті 625 ЦК України

В обґрунтування підстави для стягнення з відповідача процентів за прострочений кредит позивач посилався на частину 2 статті 625 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи норми частини 2 статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, суд враховує сталу практику Верховного Суду щодо застосування цієї статті, зокрема, висновки, наведені у таких постановах Верховного Суду.

Частина 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, забезпечує права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах вказувала на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу (пункти 6.22, 6.24 постанови Великої Палати Верховного суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16).

У позовній заяві банк зазначив, що в редакції Умов та Правил, що почали діяти з 01.03.2019, згідно з п. 2.1.1.2.12. сторони дійшли згоди, що починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна».

Однак, зважаючи на висновки суду про неузгодження сторонами умов кредитування, така процентна ставка – 86,4% – теж не була узгоджена сторонами.

Вирішуючи питання про стягнення процентів за прострочення виконання зобов`язань за кредитом за ставкою 3% річних, яка передбачена у статті 625 ЦК України, за обставин недоведення погодження іншої ставки, суд виходить з такого.

Правовою підставою для стягнення процентів, як міри відповідальності за прострочення зобов`язання, позивач вказав норми частини 2 статті 625 ЦК України, водночас, помилково вважаючи узгодженою з відповідачем процентну ставку в розмірі 86,4%. Саме тому банк просив застосувати для нарахування суми процентів ставку 86,4%.

Вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною другою статті 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.04.2020 у справі №914/479/19.

Отже, враховуючи правову природу процентів за прострочення виконання зобов`язань як міри цивільно-правової відповідальності, імперативний характер норм частини 2 статті 625 ЦК України, посилання позивача у позовній заяві на стягнення процентів в порядку цієї статті, суд вважає, що у разі недоведення існування домовленості сторін на застосування до цих правовідносин іншої процентної ставки, для обрахування заборгованості, яка підлягає стягненню, суд повинен застосувати процентну ставку, яка передбачена у частині 2 статті 625 ЦК України – 3% річних.

Водночас, нарахування таких процентів можливе лише в охоронних правовідносинах, тобто за умови прострочення виконання зобов`язань з повернення кредитних коштів. Відтак, потрібно визначити, коли настало прострочення зобов`язання з повернення тіла кредиту.

Як уже встановлено судом, умови кредитування, зокрема і щодо строків повернення кредиту, не були узгоджені сторонами. Не містить строків повернення кредиту й підписана відповідачем анкета-заява. У такому разі до правовідносин сторін слід застосувати норми абзацу 2 частини 1 статті 1049 ЦК України. Згідно із такими, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням наведеного, моментом пред`явлення вимоги щодо повернення тіла кредиту слід вважати дату пред`явлення позову до суду, а саме 29.12.2020. Отже, починаючи з 29.01.2021, тобто після спливу тридцятиденного строку, відведеного для виконання вимоги, зобов`язання з повернення тіла кредиту вважаються простроченими. Саме з цієї дати (29.01.2021) у банку виникає право на нарахування процентів відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Відтак суму 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, слід обраховувати за період з 29.01.2021 до моменту ухвалення рішення у справі (34 дні) і така сума становитиме 34,94 грн, виходячи з такого розрахунку: 12504,43 грн (борг за тілом кредиту) х 3% : 365 = 1,03 грн /день; 1,03 грн х 34 (кількість днів прострочення) = 34,94 грн.

5.4. Висновки щодо суті позову

На підставі викладених мотивів, щодо суті позову суд дійшов висновку про підставність стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 12504 (дванадцять тисяч п`ятсот чотири) гривні 43 копійки і 34 (тридцять чотири) гривні 94 копійки за прострочення виконання зобов`язань з повернення тіла кредиту за ставкою 3% річних, яка встановлена законодавством (частина 2 статті 625 ЦК України).

Відсутні підстави для стягнення з відповідача нарахованої заборгованості за процентами, як плати за користування кредитним коштами, та пені, а також нарахованих за ставкою 86,4 % річних процентів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки банк просив стягнути з відповідача саме договірні проценти, а щодо процентів за статтею 625 ЦК України – саме за договірною ставкою, а такі умови договору, а також умови про нарахування пені, суд визнав неузгодженими.

Отже, позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача 12504 (дванадцять тисяч п`ятсот чотири) гривні 43 копійки заборгованості за тілом кредиту і 34 (тридцять чотири) гривні 94 копійки трьох процентів річних, а в задоволенні інших вимог – відмовити.

6. Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволенню частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 246 (двісті сорок шість) гривень 77 копійок (позов задоволено на 11,74%, сплачена сума судового збору – 2102 грн; 2102 х 11,74 % = 246,77 грн).

Керуючись ст. ст. 263-265, 273, 293, 294, ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 12504 (дванадцять тисяч п`ятсот чотири) гривні 43 копійки заборгованості за тілом кредиту і 34 (тридцять чотири) гривні 94 копійки трьох процентів річних.

В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 246 (двісті сорок шість) гривень 77 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Барський районний суд Вінницької області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д;

ОСОБА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя Ю. О. Салдан