Ухвала суду № 95682363, 18.03.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/1526/14-ц

Провадження № 4-с/201/19/2021

УХВАЛА

Іменем України

18 березня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуци Тетяни Вадимівни, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищевказаною скаргою, в якій просить суд зобов`язати старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуцу Т.В. відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 203/1526/14-ц від 01 жовтня 2019 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуцою Т.В. було прийняте повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі положень п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» так як у ПАТ «Дельта банк» розпочато процедуру ліквідації. Заявник не погоджується з діями виконавця та просить зобов`язати останню відкрити виконавче провадження.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Від представника заявника надійшла заява в якій він просить слухати справу в її відсутність та задовольнити вимоги скарги.

А тому у відповідності до положень ч.2 ст.450 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги за наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема на підставі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Як встановлено в судовому засіданні, на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Центральний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про поворот виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2014 року по цивільній справі № 203/1526/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська 01 жовтня 2019 року видав виконавчий лист за яким стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 38 020 грн. та 380 грн. 20 коп.

Зазначений виконавчий лист був пред`явлений до примусового виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

20 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуцою Т.В. було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до ч. 4 п. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк».

Стаття 4 Закону України «Про виконавче провадження» в частині 4 пункт 4 передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо: Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Як вбачається з інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДЕЛЬТА БАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ДЕЛЬТА БАНК», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ДЕЛЬТА БАНК» (далі - АТ "ДЕЛЬТА БАНК"), код ЄДРПОУ 34047020, МФО 380236, місцезнаходження: вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01133. В подальшому термін проведення ліквідації Банку неодноразово продовжувався. На час розгляду справи судом, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань не внесена інформація про припинення діяльності Банку.

Тобто у цій конкретній справі право вимагати примусове виконання судового рішення, яким стягнуто з АТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти, у останньої виникло після введення тимчасової адміністрації в банку та початку процедури його ліквідації.

Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (ч. 1, п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

В силу приписів ч. 1. ч. 1 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).

У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.

Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16 та у постанові 15.04.2020 року справа №761/24136/15-ц.

Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи, що діючим законодавством передбачено право державного виконавця повернути виконавчий лист стягувачу без виконання у випадку, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, в той же час, остаточне рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії банку-боржника, враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення коштів, втратила можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою, тому суд вважає, що в діях державного виконавця відсутнє порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», в той же час враховуючи принцип верховенства права суд вважає за можливе скасувати повідомлення державного виконавця та зобов`язати її прийняти до виконання виконавчий лист в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, варто зазначити, що у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вчиняти дії, необхідні для виконання судового рішення, а непроведення таких дій є окремою підставою для звернення до суду із скаргою, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог скарги в частині зобов`язання державного виконавця вчинити всі необхідні та передбачені Законом виконавчі дії спрямовані на виконання рішення суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуци Тетяни Вадимівни – задовольнити частково.

Скасувати повідомлення старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуци Тетяни Вадимівни від 20 жовтня 2020 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №203/1526/14-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01 жовтня 2019 року.

Зобов`язати старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маріуцу Тетяну Вадимівну прийняти до виконання виконавчий лист №203/1526/14-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 01 жовтня 2019 року, відкривши виконавче провадження з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: С.С. Федоріщев