Ухвала суду № 95679390, 22.03.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

22 березня 2021 року Справа № 580/1439/21

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В., розглянуто у порядку письмового провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 580/1439/21

за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до управління Держпраці у Черкаській області (вул. Шевченка, 205, м. Черкаси, Черкаська область, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39881228)

про визнання протиправним та скасування наказу про проведення позапланового заходу державного контролю, прийнято ухвалу.

18.03.2021 ФОП ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до управління Держпраці у Черкаській області, просить:

визнати протиправним та скасувати наказ управління Держпраці у Черкаській області від 11.02.2021 № 92-Н «Про проведення позапланового заходу державного контролю (нагляду) (інспекційне відвідування) ФОП ОСОБА_1 »;

судові витрати стягнути з відповідача.

До позову додано заяву про забезпечення позову у якій позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу управління Держпраці у Черкаській області від 11.02.2021 № 92-Н «Про проведення позапланового заходу державного контролю (нагляду) (інспекційне відвідування) ФОП ОСОБА_1 » та забороною управлінню Держпраці у Черкаській області вчиняти будь-які дії щодо проведення позапланового заходу державного контролю (нагляду) (інспекційне відвідування) ФОП ОСОБА_1 до ухвалення рішення у адміністративній справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу управління Держпраці у Черкаській області від 11.02.2021 № 92-1-1.

19.03.2021 позивачем подано заяву про приєднання до матеріалів справи доказів сплати судового збору, до якої додано квитанцію від 18.03.2021 про сплату судового збору, що є підтвердженням сплати судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову у сумі 681 грн.

У обґрунтування заяви зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся: у разі проведення відповідачем перевірки на підставі оскаржуваного рішення, захист прав позивача стане неможливим, так як мета проведення перевірки буде досягнута, що у свою чергу свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача ще до ухвалення рішення в даній адміністративній справі; після завершення проведення перевірки, оскаржуване рішення вичерпує свою дію і по суті не може бути предметом оскарження у суді; допуск відповідача до перевірки та проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення перевірки; недопуск до перевірки призведе до негативних і незворотніх наслідків для позивача, позаяк буде підставою для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу у сумі 18 000,00 грн.

У заяві зазначено, що вжиття судом заходів забезпечення позову жодним чином не вплине на можливість реалізації відповідачем контролюючих функцій після розгляду справи по суті. У даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Позивач просить застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 13.02.2019 у справі №813/112/18 щодо застосування норм 151-153 Кодексу адміністративного судочинства України: «у разі проведення контролюючим органом перевірки на підставі оскаржуваного наказу, захист прав позивача стане неможливим, так як мета проведення перевірки буде досягнута, що в свою чергу свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення порушених прав та інтересів підприємства до ухвалення рішення в даній адміністративній справі».

Вирішуючи надану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає про таке. Забезпечення позову може застосовуватися лише з підстав, визначених Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав та інтересу про захист яких просить заявник із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Забезпечення позову – сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову вживаються судом з метою захисту прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.

Підстави для вжиття заходів забезпечення позову є оціночними, зважуються обставини, що містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті з огляду на формальність дотримання вимог. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача у адміністративному процесі, механізмом, що покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого у адміністративній справі. В ухвалі про забезпечення позову суд наводить мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСР 73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що очевидна протиправність рішень суб`єкта владних повноважень – це прийняття таких рішень, що не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб`єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері.

Фактична протиправність чи правомірність відповідних рішень або дій належить встановленню судом за наслідками розгляду та вирішення адміністративного позову по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, що просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Суд зазначає, що встановлення наявності/відсутності підстав для прийняття оспорюваного наказу відповідача є можливим лише під час розгляду справи по суті на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, а не виключно на підставі поданих позивачем доказів.

Аналогічний висновок викладено у рішення Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 640/23179/19 (ЄДРСР 95439044).

Конвенція Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості й торгівлі 1947 року № 81 ратифікована Законом України від 08.09.2004 № 1985-ІV. Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Законодавець не пов`язує підставу проведення інспекційного відвідування з обов`язковістю наявної інформації у таких джерелах стосовно конкретної особи, позаяк такі висновки віднесено до компетенції керівника органу контролю результатами здійсненого ним аналізу наявної інформації.

Підставами для здійснення позапланових заходів, у розумінні частини 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є: подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб`єктом господарювання у документі обов`язкової звітності, крім випадків, коли суб`єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов`язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов`язаний повідомити суб`єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Не виправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу; перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю); звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом; неподання суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів; доручення Прем`єр-міністра України про перевірку суб`єктів господарювання у відповідній сфері у зв`язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання. відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. Постанова КАС ВС від 31.07.2020 № 440/1933/19 (К/9901/35495/19).

Відповідно до частини 2 статті 12 Конвенції у разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків. Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.

Заявник обов`язково повинен обґрунтувати заяву і з цією метою надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного (кожного) заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення прав (свобод, інтересів) особи у справі.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19.20.21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96) Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю, зокрема за додержанням законодавства про працю. Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Управління Держпраці у Черкаській області (далі - Управління) є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про Управління Держпраці у Черкаській області, затвердженого наказом Держпраці від 03.08.2018 № 84 (далі – Положення № 84). Повноваження Управління поширюються на територію Черкаської області. Згідно підпункту 5 пункту 4 Положення № 84 Управління відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі, їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення № 84, Управління для виконання завдань має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення у будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, що використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

Відповідно до частини 3 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Заявником не обґрунтовано обставин, що вказують на ймовірне порушення прав (свобод, інтересів) особи у справі.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - двох робочих днів.

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ прийнято 11.02.2021, до суду позивач звернувся 18.03.2021, проте ні у заяві про забезпечення позову, ні у позові не зазначено відомостей щодо реалізації/не реалізацію спірного наказу, про використання позивачем адміністративного порядку оскарження спірного наказу.

Суд зазначає, що заходи, вжиті з метою захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб і вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не може ставити під загрозу захист прав та інтересів інших осіб.

Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно, проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18, від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19 та від 23.01.2021 у справі № 813/2149/18 (ЄДРСР 87109526).

Оцінюючи твердження позивача про належність до «обов`язкового» застосування висновку Верховного Суду зазначеного у постанові від 13.02.2019 у справі № 813/112/18, суд зазначає, що постанову прийнято у справі за позовом приватного підприємства «ОККО-Нафтопродукт» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування наказу від 29.12.2017 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача не було передбачених Податковим кодексом України підстав для призначення позапланової перевірки Підприємтсва.

У даній справі відносини врегульовано Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Конвенцією Міжнародної організації праці 1947 року №81 «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», тобто мають різне правове регулювання, різний суб`єктний склад (ФОП не є юридичною особою), різні види перевірок і різні обставини, постанова у справі №813/112/18 не вирішувала питання щодо забезпечення позову за наказом Держпраці.

Суд дійшов висновку, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованою, безпідставною і такою, що не належить до задоволення. Суд дійшов висновку, що не вжиття заходів забезпечення позову з мотивів даної заяви, за відсутності відомостей з доказами на їх підтвердження про реалізацію/не реалізацію оскаржуваного наказу, наявності/відсутності процедури адміністративного оскарження, не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.

Керуючись статтями 2, 6-19, 139, 150-154, 248, 256, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 580/1439/21 за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу про проведення позапланового заходу державного контролю.

Ухвала набрала законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова