Ухвала суду № 95677148, 22.03.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про роз`яснення судового рішення

22 березня 2021 року №320/5403/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №51 від 05.05.2020 відділу з питань перерахувань пенсій №8 управління Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 у розмірі 84% суддівської винагороди, зазначеної у довідці від 13.03.2020 №354 про суддівську винагороду, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.05.2020 №51 про відмову у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області від 13.03.2020 року № 354, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на вказане рішення було повернуто особі, яка її подала.

Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у цій справі набрало законної сили 26.01.2021.

16.02.2021 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про роз`яснення судового рішення, у якій відповідач просить суд роз`яснити пункт 3 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у цій справі та вказати відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання при перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області від 13.03.2020 №354.

Позивачка стверджує, що відсутність зазначеного у резолютивній частині рішення у цій справі відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання фактично унеможливлює виконання рішення.

Вказана заява була передана на розгляд судді 15 березня 2021 року, про що канцелярією суду складено відповідний акт.

Відповідно до частин першої-третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може розглянути питання роз`яснення судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та державного виконавця. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи, що судове рішення у цій справі було ухвалено у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути заяву позивачки про роз`яснення цього рішення також у порядку письмового провадження, без виклику сторін, та зазначає таке.

Роз`яснення ухваленого судового рішення, яке набрало законної сили, є одним із способів усунення такого недоліку, як невизначеність (неясність і незрозумілість судового рішення), що створює перешкоди або унеможливлює його виконання. Описане підтвердження питань права чи факту узгоджується з принципами верховенства права, юридичної визначеності згідно зі статтею 3, частиною першою статті 8 Конституції України; підпунктом 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 N 15-рп/2004; рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Bellet v. France", "L. та V. проти Австрії", "S. L. проти Австрії", "Брумареску проти Румунії" (§ 61), "Голдер проти Сполученого Королівства", "Функе проти Франції".

Доцільність роз`яснення ухваленого судового рішення визначається адміністративним судом, який прийняв таке рішення, зважаючи на його дискреційні повноваження з додержанням раціональних критеріїв (здорового глузду, позиції пересічного громадянина без юридичної освіти) і меж відповідно до рішень у справах "Vogt v. Germany" (§ 48), "Ґроппера радіо АГ" та інші проти Швейцарії" (§ 68), "Реквеньї проти Угорщини" (§ 34).

Верховний Суд в ухвалах від 26.02.2019 у справі №802/1961/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80109842) та від 17.01.2019 у справі №802/2257/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79272590) зазначив, що виходячи із системного тлумачення наведеної норми, роз`яснено може бути судове рішення, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини.

Отже, роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні його неясності і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.

В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що предметом судового розгляду у цій справі було право позивачки на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 у розмірі 84% суддівської винагороди, зазначеної у довідці від 13.03.2020 №354 про суддівську винагороду.

Саме такий зміст позовних вимог був викладений ОСОБА_1 у поданій нею позовній заяві.

Натомість, у судовому рішення у цій справі не зазначено відсоткове значення суддівської винагороди, з якого має бути вираховано (обчислено) щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що викликає обґрунтоване припущення загрози невиконання цього рішення.

Усуваючи таку неясність ухваленого у цій справі рішення, суд зазначає, що право позивачки на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у певному розмірі, а саме: 84% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, було підтверджено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15.01.2018 у справі №361/7413/17, яке набрало законної сили 21.03.2018, та посилання на яке міститься у рішенні від 11.11.2020, яке наразі роз`яснюється.

Зокрема, Броварський міськрайонний суд Київської області в рішенні від 15.01.2018 у справі №361/7413/17 зобов`язав Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити з 03.10.2016 ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 84% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, з урахуванням проведених виплат.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт наявності у позивачки права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 84% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є преюдиціальним та не підлягає доказуванню.

Як було встановлено рішенням у цій справі, позивачку звільнено з посади судді Броварського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з поданням заяви у відставку за постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII "Про звільнення суддів".

На момент такого звільнення був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ (далі - Закон №2453), пунктом 11 частини четвертої статті 48 якого було визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, правом судді на відставку.

У статті 141 Закону №2453 до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213), тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, закріплювалося, що "щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання" (абзац перший частини третьої), та встановлювалося, що "у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання" (абзац другий частини третьої).

Конституційний Суд України рішенням від 08.06.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

При цьому Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:

- частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

При прийнятті цього рішення Конституційний Суд України виходив з того, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Матеріальне забезпечення суддів після виходу їх у відставку як складова їхнього правового статусу є не особистим привілеєм, а засобом конституційного забезпечення незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.

Конституційний Суд України наголосив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

Також Конституційний Суд України зауважив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що при зменшенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді з 80 до 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а також при виключенні положення, згідно з яким за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання судді збільшується на два відсотки від розміру його заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, відбулося зниження рівня матеріального забезпечення судді у відставці і як наслідок - гарантій незалежності такого судді, що може впливати на здійснення справедливого правосуддя та реалізацію права кожного на захист судом. Виключення положення щодо можливості перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі збільшенням грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, також знижує гарантії незалежності суддів.

Отже, на момент виходу позивачки у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання визначався таким чином: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Натомість, частиною третьою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності 30.09.2016 (тобто після прийняття Верховною Радою України постанови від 22.09.2016 року №1600-VIII про звільнення позивачки у відставку), було передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Однак, застосування цього показника до перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачки як судді у відставці є протиправним, як тому, що стосується призначення нового щомісячного довічного грошового утримання, а не перерахунку раніше призначеного, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.

Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці змінною величиною є лише розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, натомість відсоткове значення розміру довічного грошового утримання, яке обчислювалося при його призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Суд зауважує, що аналогічний правовий підхід був застосований Верховним Судом при ухваленні рішення від 04.02.2019 у зразковій справі №240/5401/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.

Так, предметом спору у справі №240/5401/18 було зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» відповідно до статті 63 указаного Закону на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

При цьому Верховний Суд та його Велика Палата зауважили, що при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Суд вважає, що такий підхід має бути застосований і до цієї справи, оскільки право позивачки на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, було законодавчо закріплено на момент її виходу у відставку, а отже, не може бути звужено (зменшено) подальшими законодавчими змінами.

Крім того, суд зауважує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити "належний захист" (див. mutatis mutandis п. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі "Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. the UK), заяви N 33985/96 і N 33986/96; п. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), заява N 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

Суд звертає увагу на те, що у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 Рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від von MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.

Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року №462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", має бути застосована.

Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Суд зазначає, що позивачка, подаючи у 2016 році заяву про відставку за нормами Закону №2453, правомірно очікувала та законно розраховувала на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме у розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та не передбачала можливого зменшення у подальшому такого відсоткового значення, оскільки у такому випадку рішення про вихід у відставку могло бути змінено з метою отримання (набуття) такого додаткового стажу роботи, який був би достатнім для призначення щомісячного довічного грошового утримання на рівні 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з твердженнями заявниці про необхідність роз`яснення судового рішення у цій справі, враховуючи, що у його резолютивній частині відсутня інформація щодо розміру відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання, яке має бути перераховано позивачці як судді у відставці, та така відсутність створює загрозу неналежного виконання рішення. При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивачки як судді у відставці має дорівнювати 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області від 13.03.2020 року № 354.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Роз`яснити, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №320/5403/20 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зобов`язано здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області від 13.03.2020 року № 354, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

2. Копію ухвали (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.