Ухвала суду № 95676776, 15.03.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Справа № 280/4653/20 :

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (вул. Перемоги, буд. 14, м. Київ, 01135),

третя особа Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області (вул. Курчатова, буд. 8, м. Дніпро, 49038)

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі - відповідач), третя особа Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати припис № 0063470 від 16 лютого 2020 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2020 позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано припис Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області № 0063470 щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт, винесений за результатами перевірки проведеної 16.02.2020 та зафіксованої Актом № 217533 від 16.02.2020.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2020 набрало законної сили 12.01.2021.

24.02.2021 року представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить суд: ухвалити додаткове рішення у справі №280/4653/20 про стягнення на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судових витрат з оплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 14800,00 грн., враховуючи, що судом не було вирішено питання про судові витрати, понесені позивачем при розгляді справи, що є підставою для ухвалення додаткового рішення в порядку ст.252 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення, отже, заяву подано у встановлений строк.

Судом заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.03.2021.

У судове засідання представники сторін не з`явилися, про дату, час і місце розгляду заяви повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Від представника позивача 12.03.2021 до суду надійшла заява про проведення засідання без його участі у порядку письмового провадження.

Частиною 3 ст.252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

За викладених обставин, враховуючи приписи ч.3 ст.252 КАС України, заяву розглянуто за наявними матеріалами в справі, в порядку письмового провадження.

Станом на час розгляду заяви від відповідача жодних процесуальних заяв не надходило.

Згідно з ч.1 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі, суд приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.

Водночас, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, судом встановлено, що при зверненні до суду фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за подання позовної заяви до суду сплатив судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується оригіналом квитанції №0.0.1760517545.1 від 08.07.2020 року, наявною в матеріалах справи.

З бази даних “Діловодство спеціалізованого суду” про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується, що сума сплаченого судового збору у розмірі 2102,00 грн. була зарахована на казначейський рахунок.

Судом встановлено, що при винесенні рішення 11.12.2020 року, враховуючи задоволення позову, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судом не було стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується оригіналом квитанції №0.0.1760517545.1 від 08.07.2020 року.

Отже, враховуючи, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в адміністративній справі №280/4653/20 було задоволено повністю, але судом не вирішено питання щодо стягнення з відповідача судових витрат зі сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати на користь позивача щодо яких не вирішено питання в рішенні суду.

Разом із цим, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009р. у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006р. у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004р. у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16”.

Так, надання представником позивача адвокатських послуг у суді при розгляді цієї справи підтверджується відповідним ордером на надання правової допомоги, договором про надання правничої допомоги №06/01 від 06.03.2020, детальним описам робіт (наданих послуг), дублікатом квитанції № 0.0.1740184526.1 від 18.06.2020.

Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу та саме при розгляді вказаної справи. Усі копії документів завірено підписом та печаткою представника позивача.

Дослідивши Детальний опис робіт (наданих послуг) до договору про надання професійної правничої допомоги №06/01 від 06.03.2020 та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, ціну позову та значення справи для сторони, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, і беручи до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 4000,00грн.

Крім того, суд акцентує увагу, що задоволення клопотання у повному обсязі призведе до надмірного тягару суб`єкта владних повноважень.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 139, 242-246, 250, 252, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі №280/4653/20 - задовольнити частково.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витри зі сплати судового збору в розмірі 7684,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (вул. Перемоги, буд. 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845).

В іншій частині вимог заяви - відмовити.

Додаткове рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на додаткове рішення суду в тридцятиденний строк з дня отримання додаткового рішення в повному обсязі.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження, закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Сіпака