Рішення № 95676108, 22.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2021 р. Справа№200/532/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 11.06.2020 року №5756, зобов`язання зарахувати період роботи з 19.02.1980 по 13.02.1982 року та довідку про заробітну плату №28/13-438 від 05.08.2020 року за період 01.01.1995 по 31.12.1999 року з дня призначення пенсії, з 15.05.2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

В установлений судом строк позивач усунула недоліки позовної заяви в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/532/21-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що у липні 2020 року їй було призначено пенсію за віком за її заявою від 10.06.2020 року. У серпні 2020 року нею було отримано відповідь від 30.07.2020 року, з якої вона дізналась, що при призначенні пенсії до її стажу не включено період роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року. Також, через ВЕБ-портал у грудні 2020 року нею було додатково надіслано заяву про перерахунок пенсії разом з довідкою про заробітну плату №28/13-438 від 05.08.2020 року, яка не була врахована, оскільки видана на непідконтрольній території.

Позивач вважає, що відповідач неправомірно відмовляє у зарахуванні до стажу періоду з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року та до заробітної плати довідки №28/13-438 від 05.08.2020 року за період 01.01.1995 року по 31.12.1999 року, чим порушує гарантоване Конституцією право на пенсію.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що в ході опрацювання документів було виявлено, що на сторінках 4-5 трудової книжки НОМЕР_2 після записів 6-7 за період з 19.02.1980 по 13.02.1982 відсутній запис відповідальної особи підприємства, що є порушенням ведення трудової книжки. Також, зазначив, що оскільки Довідка про заробітну плату №28/13-438 від 05,08.2020 року видана Луганською залізничною дорогою м. Луганськ, при цьому м.Луганськ віднесено до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, здійснити перевірку первинних документів, на підставі яких видана довідка про заробітну плату не надається можливим.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України (Унікальний номер запису в Реєстрі 19601114-05581) виданим 31.07.2020 року, внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 грудня 2018 року №0000626502.

Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861) - орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011).

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2020 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії, заявником було подано: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію паспорта/посвідки, копію трудової книжки ( НОМЕР_3 , НОМЕР_2 ), копію диплому (свідоцтво, атестат) про навчання, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, копію свідоцтва про шлюб.

З 15.05.2020 року позивачу призначено пенсію за віком, що підтверджується копією протокола про призначення пенсії від 11.06.2020 року.

Згідно розрахунку стажу, до страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи позивача з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року.

14 липня 2020 року, представник позивача звернулась до відповідача з запитом стосовно нарахування позивачу пенсії, з певним переліком питань.

30.07.2020 року відповідачем надано відповідь на звернення представника позивача, в якій зазначено, що на момент призначення пенсії загальний страховий стаж враховано з 01.09.1977 року по 30.04.2020 року та складає 38 років 01 місяць 03 дні. При зверненні за призначенням пенсії довідки про заробітну плату до 01.07.2000 року не надавались.

Згідно рішення відповідача від 11.06.2020 року №5756, позивачу призначено пенсію за віком, на підставі Постанови КМУ №637 від 12.08.1993 «Про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» не враховувати до стажу період роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, 24.12.2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України з заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30 грудня 2020 року №6244, відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення обґрунтовано тим, що для підтвердження заробітку з 01.01.1995 року по 31.12.1999 року було надано архівну довідку видану Луганською залізничною дорогою м. Луганськ. Підприємство розташовано в м.Луганськ, яке віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Будь-який акт (рішення, документ) виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території України є недійсним і не сворює правових наслідків.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась за захистом свої прав до суду.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та врахування довідки про заробітну плату.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З трудової книжки НОМЕР_2 вбачається, що 19.02.1980 року позивач була прийнята провідником пасажирських вагонів поїздів далекого прямування на «Донецкую ордена Ленина железную дорогу «Вагонное депо Ворошиловград» (запис №6, наказ від 19.02.2019 року №27) та 13.02.1982 року звільнена за переводом на станцію «Мануиловка`за згодою керівника підприємства (запис №7, наказ від 16.02.1982 року №31).

Суд звертає увагу, що після запису №7, окрім печатки, наявний запис відповідальної особи: Інспектор ВК - А.Сурженко.

Підставою для не зарахування до страхового стажу позивача слугувало те, що на сторінках 4-5 трудової книжки НОМЕР_2 після записів 6-7 за період з 19.02.1980 по 13.02.1982 відсутній запис відповідальної особи підприємства, що є порушенням ведення трудової книжки, на що суд зазначає наступне.

Період спірної трудової діяльності позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність,

З огляду на зазначені нормативні акти, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З огляду на наведене, відсутність підпису посадової особи в трудовій книжці на запису про звільнення позивача не може бути підставою для відмови в зарахуванні до її трудового стажу спірного періоду роботи.

Окремо суд наголошує, що відповідачем не ставиться під сумнів вірність записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 перед спірним періодом та після спірного періоду, що свідчить про послідовність хронології подій періодів роботи позивача.

У свою чергу суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення спірного періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року до страхового стажу.

Суд оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказ в підтвердження її страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки ОСОБА_1 чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Крім цього відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що ОСОБА_1 має право на включення спірного періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року до страхового стажу, а пенсія позивачу має бути перерахована (з моменту її призначення, оскільки при зверненні за призначенням пенсії позивачем надавалась відповідачу трудова книжка НОМЕР_2 ). Відтак, відповідні позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо відмови відповідача у проведенні позивачу перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 05.08.2020 року №28/13-438, суд зазначає наступне.

Згідно абзацу 5 частини 1 статті 40 Закону України № 1058-IV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

До заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір). - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Згідно п.2.1 Порядку №22-1, для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Судом встановлено, що 24.12.2020 року позивач звернулась до відповідача через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України з заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі архівної довідки від 05.08.2020 року №28/13-438, виданої Луганською залізничною дорогою м. Луганськ за період з січня 1995 року по грудень 1999 року.

Як зазначено представником відповідача у відзиві на адміністративний позов та рішенні про відмову у проведенні перерахунку від 30 грудня 2020 року №6244, Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області не прийнято довідку про заробітну плату від 05.08.2020 року №28/13-438 для здійснення позивачу перерахунку пенсії, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній українській владі території.

Суд не погоджується з такими висновками пенсійного органу, з огляду на наступне.

В 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02.10.2018 року у справі № 569/14531/16-а, яка враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при вирішенні даної справи.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

З вищевикладеного слідує, що законодавцем встановлено заборону на використання тільки тих документів, що видані органами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи створені у порядку не передбаченому законодавством України.

Щодо посилання відповідача на неможливість проведення перевірки достовірності документів щодо підтвердження періоду роботи позивача, суд зазначає наступне.

За положенням частини 3 статті 44 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Згідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 07.07.2014 року № 13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв`язку з проведенням АТО та неможливістю проведенням перевірки періодів роботи, оскільки підприємства розташовані на тимчасово окупованій території України), а тому неможливість проведення перевірки правомірності видачі довідки не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи при його підтвердженні записами у трудовій книжці.

Також, суд зазначає, що підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням даних довідки про заробітну плату від 05.08.2020 року №28/13-438, видану Луганською залізничною дорогою м. Луганськ, яка підтверджує, що позивач працювала на підприємстві у період з січня 1995 року по грудень 1999 року та отримувала заробітну плату, яка повинна бути врахована для перерахунку їй пенсії, діяв протиправно, порушуючи права та законні інтереси позивача при перерахунку пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови позивачу у перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 05.08.2020 року №28/13-438, видану Луганською залізничною дорогою м. Луганськ.

Що стосується вимоги відповідача щодо надання позивачем первинної документації, на підставі якої складено довідки про заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії, суд вважає, що такі вимоги є безпідставними, оскільки Порядок № 22-1 такого обов`язку для особи, яка звертається за перерахунком пенсії не встановлює.

Навпаки пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено право органу, що призначає пенсію вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Що стосується дати, з якої позивачу має бути здійснено перерахунок, суд зазначає, що за загальним правилом, визначеним у статті 45 Закону № 1058-IV, перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

За матеріалами справи вбачається, що позивач звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою 24.12.2020 року про перерахунок пенсії на підставі довідки від 05.08.2020 року №28/13-438. Відповідно до положень статті 45 Закону № 1058-IV, перерахунок пенсії повинен бути здійснений тільки з 01.01.2021 року (першого числа наступного місяця).

При цьому, суд відмовляє у вимозі позивача щодо врахування відповідачем довідки про заробітну плату від 05.08.2020 року №28/13-438 з дня призначення пенсії (з 15.05.2020 року), з огляду на те, що за перерахунком пенсії саме на підставі вказаної довідки, позивач звернулась до відповідача лише у грудні 2020 року. Станом на час звернення позивача за призначенням пенсії, довідка про заробітну плату не надавалась, що підтверджується переліком документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії від 10.06.2020 року №5756. Окрім того, суд звертає увагу, що довідка №28/13-438 датована - 05.08.2020 року, що є більш пізньою датою, аніж дата звернення позивача за призначенням пенсії (10.06.2020 року).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення від 11.06.2020 року №5756 в частині не врахування до стажу позивача періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року та рішення від 30 грудня 2020 року №6244 про відмову позивачу у проведенні перерахунку діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційними, з огляду на те що вони порушують баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямовані ці рішення.

Відповідно, рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11.06.2020 року №5756 в частині не врахування до стажу позивача періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року та рішення від 30 грудня 2020 року №6244 про відмову позивачу у проведенні перерахунку пенсії прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, тобто є необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям правомірного рішення, визначеним частиною другою статті 2 КАС України та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В контексті викладеного, для повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 11.06.2020 року № 5756 в частині не врахування до стажу позивача періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року, визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30 грудня 2020 року №6244 про відмову позивачу у проведенні перерахунку пенсії та зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року та здійснити перерахунок із врахуванням зазначеного стажу, починаючи з 15.05.2020 року (дати призначення пенсії), зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії на підставі довідки від 05.08.2020 року №28/13-438 з 01.01.2021 року.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що про порушення свого права щодо відмови пенсійним органом зарахувати до страхового стажу періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року, позивач дізналась з листа відповідача за результатом розгляду її звернення від 28.12.2020 року. При цьому, відповідач у своєму клопотанні про долучення доказів до матеріалі справи зазначає про неможливість надати докази направлення позивачу рішення від 11.06.2020 року №5756, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.

Крім цього, в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Таким чином, позивач не пропустила строк звернення до суду з позовною заявою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. квитанцією від 20.01.2021 року за подання до суду адміністративного позову до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 11.06.2020 року № 5756 в частині не врахування до стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30 грудня 2020 року № 6244 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ) період роботи з 19.02.1980 року по 13.02.1982 року та здійснити перерахунок із врахуванням зазначеного стажу, починаючи з 15.05.2020 року.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а) здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ) перерахунок пенсії на підставі довідки від 05.08.2020 року №28/13-438 з 01.01.2021 року.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 22 березня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова