Рішення № 95675982 від 22.03.2021 , Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Справа № 160/15659/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняПіскун Я.В. за участі: представника позивача предаставника відповідача представника третьої особи Коваленко Д.П. Шаповал В.В. Пренко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

від 11.06.2018 року № 000080713090436 за 2015, 2016, 2017 роки на суму 1742,15 грн.;

від 11.06.2018 року № 000080913090436 за 2015, 2016, 2017 роки на суму 24 542,62 грн.;

від 11.06.2018 року № 000081013090436 за 2015, 2016, 2017 роки на суму 2283,25 грн.;

від 11.06.2018 року № 000080813090436 за 2015, 2016, 2017 роки на суму 755,43 грн.;

від 11.06.2018 року № 000081113090436 за 2017 рік на суму 200 грн.;

від 11.06.2018 року № 000081213090436 за 2017 рік на суму 1556,28 грн.;

від 18.06.2020 року № 000223451400462 за 2019 рік на суму 1442,96 грн.;

від 18.06.2020 року № 000223351400462 за 2019 рік на суму 2544,86 грн.;

від 18.06.2020 року № 000223251400462 за 2019 рік на суму 1250,57 грн.;

від 18.06.2020 року № 000223151400462 за 2019 рік на суму 3498,09 грн.;

від 18.06.2020 року № 000222751400462 за 2018 та 2019 рік на суму 39 385,24 грн.;

від 18.06.2020 року № 000222851400462 за 2019 рік на суму 1953,43 грн.;

від 18.06.2020 року № 000222951400462 за 2019 рік на суму 405,92 грн.;

від 18.06.2020 року № 000223051400462 за 2018 та 2019 рік на суму 15 736,71 грн.;

від 18.06.2020 року № 000222651400462 за 2019 рік на суму 329,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

податкові зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають лише після 01.01.2016 року, а тому нарахування відповідачем податку за 2015 рік є протиправним;

відповідачем допущено порушення граничного строку нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбаченого а. 266.7.2 ПК України;

нерухоме майно, на яке нараховано податок, перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділено в натурі; відповідач не отримував від позивача згоди на визначення особи позивача в якості платника податку, що суперечить вимогам п. 266.1.2 ПК України;

відповідачем не було визначено, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість, що належить на праві власності позивачу.

Ухвалою суду від 25.11.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав:

згідно Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом;

у жодному документі, який підтверджує право власності на нерухоме майно позивача не має згадки про те, що це майно перебуває у спільній сумісній власності без поділу в натурі;

контролюючий орган, не маючи інших правових підстав для отримання даних про об`єкти оподаткування, ніж ті, що передбачені законодавством, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) таких даних; у випадку не дотримання платником податків приписів закону та нівелювання свого права щодо інформування податкового органу про зміну даних, останній має нести ризик настання негативних наслідків;

порушення строку формування податкового повідомлення - рішення не є самостійною підставою для його скасування.

Ухвалою суду від 27.01.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Дніпровську міську раду та ОСОБА_2 .

Третя особа, Дніпровська міська рада, надала суду письмові пояснення на позовну заяву, у яких просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки податкові повідомлення - рішення прийняті обгрунтовано та правомірно, оскільки нерухоме майно належить позивачу на праві власності та підлягає оподаткуванню.

Третя особа, ОСОБА_2 , письмових пояснень не надав.

Ухвалою суду від 12.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.

Третя особа, Дніпровська міська рада, у судовому засіданні заперечувала проти позову.

Третя особа, ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явився; подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін та третьої особи, встановив наступне.

Позивач є власником об`єктів нерухомості за наступними адресами:

АДРЕСА_1 ;

АДРЕСА_2 ;

АДРЕСА_3 ;

АДРЕСА_4 ;

АДРЕСА_5 ,

АДРЕСА_4 ;

АДРЕСА_6 ;

АДРЕСА_7 ;

АДРЕСА_8 ;

АДРЕСА_9 ,

що підтверджується інформацією з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20.11.2019 року № 189481737 та копіями наступних первинних документів: нотаріально посвідченні договори купівлі-продажу, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідачем прийнято та направлено позивачу податкові повідомлення - рішення зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є предметом позову.

З оскаржуваних податкових повідомлень - рішень судом встановлено, що останні стосуються періодів 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Також судом на підставі копії свідоцтва про одруження від 26.08.2000 року № НОМЕР_1 встановлено, що позивач з 26.08.2000 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином ОСОБА_2 .

Щодо періоду нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, Суд зазначає, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Аналогічну позицією займає Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року по справі № 819/1622/16.

За вказаних обставин відповідач протиправно нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

Щодо перебування нерухомого майна у спільній сумісній власності.

У відповідності до вимоги п.п. «б» п. 266.1.2 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;.

В розумінні підпункту 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Як вже було встановлено судом нерухоме майно, є об`єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_2 та не поділений в натурі.

В матеріалах справи відсутні докази згоди решти співвласників нерухомого майна щодо позивача як платника податку.

Відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення порушив вимоги підпункту 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, згідно якої визначено, що якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Судом відхиляються посилання відповідача на те, що позивач не скористався правом визначеним підпунктом 266.7.3. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України до уваги судом не береться, оскільки даною нормою передбачено право платника податку на таке звернення, а не його обов`язок.

Аналогічну позицією займає Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року по справі № 819/1622/16.

Також судом відхиляються посилання відповідача на те, що аналіз документів про право власності дає підстави для висновку, що позивач за згодою чоловіка визначений єдиним власником об`єкта оподаткування, а тому є платником податку на нерухоме майно, оскільки вказані посилання є лише припущеннями відповідача, які не підтверджені жодними доказами.

За вказаних обставин відповідачем порушено вимоги приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення порушив вимоги підпункту 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Щодо доводів позивача - відповідач порушив порядок і строки складання і надсилання оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, то суд зазначає наступне.

Як видно з оскаржуваних податкових повідомлень - рішень останні винесені відповідачем 11.06.2018 року та 18.06.2020 року та стосується періодів 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

У відповідності до п.266.7.2 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно п.266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

У відповідності до п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

За вказаних обставин, податковий орган вправі в межах строків передбачених пунктом 102.1 статті 102 ПК України, тобто протягом 1095 днів, визначити грошове зобов`язання платнику податків за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Порушення строків складання податкового повідомлення - рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України призводить до звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої ПК України лише за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

ПК України не міститься норм, які вказують про звільнення саме від сплати грошового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у разі порушення строків складання податкового повідомлення - рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України.

Не дотримання строків передбачених п.266.7.2 ст. 266 ПК України може свідчити лише про недотримання відповідачем процедури їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірних податкових повідомлень - рішень і, як наслідок, їх скасування.

Якщо податкове повідомлення - рішення податкового органу прийнято ним у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені ПК України.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17 та у постанові від 06.11.2018 року у справі № 808/144/18, у будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, само по собі не впливає на його законність.

За вказаних обставин судом відхиляються вказані вище доводи позивача.

Щодо доводів позивача - відповідачем не було визначено, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість, що належить на праві власності позивачу, то суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 зроблено висновок, що використаний у Податковому кодексі України термін «будівлі промисловості» має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей. Буквальний аналіз підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому, на думку Верховного Суду у згаданій постанові, законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

У постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 Верховний Суд частково відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначив, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Не визначення відповідачем, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість, що належить на праві власності позивачу, не є підставою для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та не дає підстави вважати визначення податку на нерухоме майно у податкових повідомленнях - рішеннях від 18.06.2020 року безпідставним та необґрунтованим.

Оскільки позивачем не надано доказів використання ним об`єктів нежитлової нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), то підстав для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не має.

За вказаних обставин позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог статті 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_10 , код НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 43145015), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Дніпровська міська рада (49000, м. Дніпро, пр-т. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_11 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: