Рішення № 95675277, 18.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 р. Справа № 120/7617/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

07.12.20 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки учасника бойових дій за 2019-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції України;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції України;

- визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення позивачу розміру щомісячної премії з 54,148% до 1% за лютий, березень та квітень 2020 року;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу 53,148% щомісячної премії за лютий, березень та квітень 2020 року;

- визнання протиправними дій відповідача щодо визначення позивачу розміру вихідної допомоги при звільненні без врахування щомісячної премії 53,148% за лютий, березень та квітень 2020 року;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок позивачу розміру вихідної допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахування щомісячної премії 53,148% за лютий, березень та квітень 2020 року та виплатити на користь позивача її різницю.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 73 о/с від 30.04.2020 позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п. 2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". Позивач зазначає, що мав статус учасника бойових дій, а тому при звільненні зі служби повинен був отримати грошову компенсацію за всі невикористаної у 2019-2020 роках дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Крім того, позивач зазначає, що відповідач безпідставно зменшив йому розмір щомісячної премії з 54,148% до 1% за період з лютого по квітень 2020 року. Як наслідок, позивач отримав одноразову грошову допомогу при звільнені у зменшеному розмірі.

Позивач вважає оскаржувані дії та бездіяльність відповідача протиправними і такими, що порушують його права та законні інтереси, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 11.12.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам п. 2 ч. 5 ст. 160, ч. 1 ст. 161 КАС України (у позовній заяві не було зазначено передбачені законом відомості щодо позивача та відповідача, а також не надано копій доданих до позовної заяви документів для відповідача). У зв`язку з цим позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

28.12.2020 поштою до суду надійшла заява, якою позивач повністю усунув недоліків позовної заяви, про які було зазначено в ухвалі від 11.12.2020.

Ухвалою суду від 15.01.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

11.02.2021 від позивача надійшла заява про виправлення описки в позовній заяв, в якій зазначається, що в тексті позовної заяви позивач помилково вказав про те, що його звільнено зі служби в поліції з посади начальника відділу по обслуговуванню Львівської залізниці Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України на залізничному транспорті. Тому при вирішенні справи позивач просить суд не враховувати відповідні твердження.

11.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Як зазначає відповідач, відповідно до п. 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 (далі - Наказ № 260) кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. На думку відповідача, протиправні дії з боку Головного управління Національної поліції у Вінницькій області відсутні, оскільки в наказі про звільнення позивача не було визначено кількість днів невикористаної додаткової відпустки, за які повинна бути виплачена компенсація, тоді як позивач з наказом погодився та його не оскаржив. Більше того, при отриманні наказу про звільнення позивач надав розписку, де вказав, що претензій до працівників управління кадрового забезпечення немає. Таким чином, відповідач вважає, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення вимога позивача про зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, є передчасною і такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення цих виплат.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно із ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відтак, на думку відповідача, перелік підстав для компенсації невикористаних днів відпустки є вичерпним і будь-яким іншим законом не передбачено право поліцейського на компенсацію інших видів додаткових відпусток.

При цьому відповідач зауважує, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чинним законодавством не передбачена.

Щодо зменшення позивачу розміру щомісячної премії з 54,148% до 1% за лютий, березень та квітень 2020 року, то відповідач зазначає наступне.

Відповідно до наданих списків Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми (далі - Управління), що у спірний період подавалися Головному управлінню Національної поліції у Вінницькій області на преміювання за результатами роботи, позивачу було встановлено відсоток преміювання у розмірі 1% лише за періоди з 16 по 29 лютого 2020 року, з 01 по 21 березня 2020 року та з 01 по 03 квітня 2020 року.

Відповідач зауважує, що рішення про преміювання приймалося на підставі рапортів начальника Управління від 21.02.2020 та від 21.03.2020. У цих рапортах зазначалося, що з 05.12.2018 полковник ОСОБА_1 перебуває на лікарняних з перервами у вихідні та святкові дні, що призводить до тривалої відсутності його особистого внеску в загальний результат роботи.

Окремо відповідач зазначає, що відповідно до п. 3 розділу ІІІ Наказу № 260 поліцейським, звільненим від виконання службових обов`язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, зберігається виплата грошового забезпечення з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.

Виплата грошового забезпечення за час хвороби понад строки допускається лише на підставі висновку військово-лікарської комісії та з дозволу Голови Національної поліції.

Представник відповідача вказує, що Головне управління направляло позивача на проходження ВЛК для вирішення питання про можливість продовження йому виплати грошового забезпечення, однак позивач його не пройшов.

Таким чином, відповідач вважає, що виплата преміювання у розмірі 1% за спірний період є підставним, оскільки позивач перебував на лікарняному майже 2,5 роки до моменту встановлення іншого відсотка преміювання.

Окрім того, відповідач зазначає, що на день звільнення позивачу було встановлено премію у розмірі 55,177% та саме цей розмір премії взято до розрахунку при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 15.01.2021 відповідач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Положення про преміювання поліцейських Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, затверджене наказом від 29.05.2019 № 775 "Про затвердження Положення про преміювання поліцейських ГУПН у Вінницькій області", Список атестованих працівників Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми, що подаються на преміювання за результатами роботи з 01.02.2020 по 29.02.2020, рапорт начальника Управління від 21.02.2020, Список атестованих працівників Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми, що подаються на преміювання за результатами роботи з 01.03.2020 по 31.03.2020, рапорт начальника Управління від 21.03.2020, Список атестованих працівників Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми, що подаються на преміювання за результатами роботи з 01.04.2020 по 30.04.2020, повідомлення щодо осіб, які перебувають на лікарняному за період з вересня 2018 року по квітень 2020 року, накази про встановлення премії працівникам за період з січня 2019 по квітень 2020 року, разом з доданими до них списками на преміювання поліцейських, розрахунок вихідної допомоги ОСОБА_1 та журнал обліку направлень для проходження ВЛК.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас дата постановлення рішення у цій справі обумовлюється перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) на лікарняному в період з 02.03.2021 до 15.03.2021 включно.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що в період з липня 1992 року по квітень 2020 року позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ (поліції), остання займана посада - заступник начальника Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.

У 2015 році позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.07.2015.

На підставі рапортів начальника Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та списків, що подаються на преміювання за результатами роботи Управління, в період з 16 по 29 лютого 2020 року, з 01 по 21 березня 2020 року та з 01 по 03 квітня 2020 року позивачу встановлювалась премія в розмірі 1%.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 30.04.2020 № 73 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та виключено зі списків особового складу відповідного підрозділу Національної поліції України.

Позивач вважає, що під час його звільнення зі служби відповідач не здійснив виплату всіх належних йому сум, а саме грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції України. Крім того, на думку позивача, відповідач безпідставно зменшив йому розмір щомісячної премії з 54,148% до 1% за період з лютого по квітень 2020 року, внаслідок чого позивач також отримав одноразову грошову допомогу при звільнені у зменшеному розмірі.

Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон № 580-VIII) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 3551-ХІІ) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону № 3551-ХІІ додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 6 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили службу в органах поліції, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про звільнення позивача з служби, відповідач протиправно не провів нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2019-2020 рр.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

При цьому суд доходить висновку про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки спірні правовідносини є подібними та потребують однакового застосування для забезпечення реалізації законодавства щодо гарантій захисту прав учасників бойових дій.

Крім того, той факт, що позивач, будучи учасником бойових дій, проходив службу в органах поліції, а не військову службу, не змінює суті правового регулювання спірних правовідносин та жодним чином не свідчить про те, що висновки Верховного Суду є незастосовними до цих правовідносин.

На думку суду, визначальним є наявність у позивача статусу учасника бойових дій, який є однаковим для всіх осіб, які його отримали, незалежно від місця праці (служби). Відповідно, однаковими слід вважати права та гарантії, які зумовлюються цим статусом, оскільки в іншому разі порушуватиметься принцип рівності усіх перед законом та принцип верховенства права, згідно з яким, зокрема, будь-який необґрунтовано неоднаковий підхід заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою.

Також суд враховує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

За приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Згідно з абзацами 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, змістовний аналіз наведених норм дає достатні підстави для висновку про наявність у поліцейського, який має статус учасника бойових дій, права на виплату компенсації за всі невикористані дні відпустки, в тому числі дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

При цьому суд зважає на висновки Європейського суду з прав людини, наведені у рішенні від 30 квітня 2013 року у справі "Тимошенко проти України", заява № 49872/11, щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові календарні дні відпустки у 2019-2020 рр., а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 04.05.2020. Тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Оцінюючи позовні вимоги щодо зменшення позивачу розміру щомісячної премії з 54,148% до 1% за лютий, березень та квітень 2020 року, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Закону Закон № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Пунктами 4, 5 ч. 10 ст. 62 Закону Закон № 580-VIII передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" № 988 від 15.11.2015 (далі - Постанова № 988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з п. 2 Постанови № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

За змістом пункту 3 розділу І Порядку № 260 до складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 12 розділу ІІ Порядку № 260 передбачено, що керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.

У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці.

Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання.

Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.

Поліцейським поліції охорони виплата премії здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць разом з виплатою грошового забезпечення.

Отже, розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.

Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції. У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці.

Наказом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 29.05.2019 № 775 затверджено Положення про преміювання поліцейських Головного управління Національної поліції у Вінницькій області .

Так, відповідно до Розділу 3 зазначеного Положення преміювання визначається за результатами служби за місяць за такими показниками:

неухильне дотримання положень Конституції України законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

професійність виконання своїх службових обов`язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

виконання заходів, передбачених планами роботи Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та підпорядкованих йому структурних підрозділів;

виконавська дисципліна (виконання доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівництва Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області);

своєчасність та якість підготовки наказів, довідкових, аналітичних та інших матеріалів, що стосуються діяльності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області;

виявлення причин та умови, що сприяють учиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття в межах своєї компетенції заходів для їх усунення;

ужиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічної безпеки, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;

службова дисципліна.

Отже, премія відноситься до виду заохочення за результатами служби поліцейського та встановлюється, виходчи з його особистого вкладу в загальні результати служби.

При цьому суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства, у тому числі Положеннями про преміювання поліцейських, не визначено фіксованого розміру премії, який має встановлюватися щомісяця. Розмір пенсії поліцейських відповідно до Положення про преміювання встановлюється за рішенням начальника ГУ НП у Вінницькій області відповідно до результатів служби за місяць шляхом видання відповідного наказу, а також на підставі списків затверджених заступниками начальника управління по службових напрямках та погоджених начальниками відділів апарату ГУ НП.

Таким чином, встановлення премій є правом керівника, а не його обов`язком, водночас встановлення цих премій можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду від 04.07.2018 у справі № 805/1182/17-а та від 28.10.2020 у справі № 818/819/17.

Отже, премія відноситься до тих складових грошового забезпечення поліцейського, що залежить, по-перше, від наявності відповідних бюджетних асигнувань, по-друге, від оцінки керівництвом роботи поліцейського та його особистого внеску в загальні результати служби.

Відтак доводи позивача про неправомірне зменшення йому розміру премії до 1% за окремі періоди лютого-квітня 2020 року суд визнає безпідставними.

Окрім того, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, звільненим від виконання службових обов`язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, який вони отримували на день хвороби, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні. Поліцейським, які перебувають на лікуванні у зв`язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання ними службових обов`язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні аж до вступу їх до виконання обов`язків за посадою або звільнення зі служби в поліції.

Наказом Міністерства внутрішніх прав України від 20.04.2017 № 326 затвердженні "Зміни до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", на підставі яких пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 260 викладено в новій редакції та передбачено, що:

"Поліцейським, звільненим від виконання службових обов`язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, що вони отримували на день хвороби, з розрахунку посадового окладу, встановленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні".

У вищезазначеній редакції пункт 3 розділу III Порядку № 260 застосовується з 1 лютого 2017 року.

Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Таким чином, положеннями пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 260 щодо збереження виплати грошового забезпечення в розмірі, що особа отримувала на день хвороби (з розрахунку посадового окладу, встановленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії за поточний місяць) встановлено певну соціальну гарантію держави на випадок втрати працездатності особам, що проходять службу в органах поліції.

Отже, зазначена норма передбачає зберігання за особою виплати грошового забезпечення в розмірі, який вона отримувала на день хвороби з розрахунку, зокрема, премії саме за поточний місяць, а не попередній. Тобто премія у складі грошового забезпечення при хворобі поліцейського зберігається за ним у розмірі, встановленому за поточний місяць.

Так, позивач ОСОБА_1 у період з 12.09.2018 по 21.09.2018, 25.09.2018 по 01.10.2018, 01.10.2018 по 08.10.2018, 17.10.2018 по 01.11.2018, 05.12.2018 по 03.10.2019, 07.10.2019 по 15.11.2019, 25.11.2019 по 13.12.2019, 02.01.2020 по 03.02.2020, 03.02.2020 по 15.02.2020, 17.02.2020 по 28.02.2020, 02.03.2020 по 11.03.2020, 13.03.2020 по 04.04.2020, 27.04.2020 по 30.04.2020 перебував на лікарняному, що не заперечується сторонами.

З матеріалів справи слідує, що накази про встановлення позивачу премій за спірні періоди вносились з урахуванням рапортів начальника Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у Вінницької області полковника поліції К. Доценка, у яких зазначалося зокрема, що полковник ОСОБА_1 перебуває на лікарняних з перервами у вихідні та святкові дні, що призводить до тривалої відсутності його особистого внеску в загальний результат роботи.

Суд звертає увагу, що визначення розміру премії в межах наявного фонду грошового забезпечення є дискреційним повноваженням керівника відповідного органу поліції. Отже, наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави, дискреційними повноваженнями, законодавець надав їм певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відтак суд не може перебирати на себе повноваження начальника ГУ НП у Вінницькій області щодо визначення розміру премії працівникам відповідного органу поліції, а також оцінювати розмір вкладу позивача в результати роботи. У даному випадку таке втручання, на думку суду, буде порушенням наданої відповідачу дискреції.

Аналоічного висновку дійшла колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 240/198/20.

Як встановлено під час розгляду справи, за періоди з 16 по 29 лютого, 2020 року, з 01 по 21 березня 2020 року та з 01 по 03 квітня 2020 року позивачу було встановлено премію у розмірі 1%. Тобто позивача не було позбавлено премій у повному обсязі, навіть з огляду на його тривале перебування на лікуванні. При цьому суд враховує, що премія, як складова грошового забезпечення поліцейського, не є обов`язковою, беззастережною виплатою, яка підлягає нарахуванню і виплаті кожному поліцейському за підсумками місяця (як-от посадовий оклад).

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що у спірні періоди премія позивачу правомірно встановлювалась відповідно до його особистого внеску в загальний результат служби, з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та факту тривалої непрацездатності, а розмір премії встановлювався за рішенням керівника органу поліції та наявного фонду грошового забезпечення у порядку та у спосіб, визначений наказом № 260 та Положенням про преміювання поліцейських ГУ НП у Вінницькій області.

Також суд звертає увагу, що заохочувальний, стимулюючий характер премії як складової грошового забезпечення передбачає, що керівництво може диференціювати розмір премій поліцейських, зокрема (але не виключно) з урахуванням якості та обсягу виконаних завдань. Тому обґрунтованих підстав вимагати, щоб керівництво преміювало усіх працівників однаково, чи принаймні нарівні з іншим працівниками немає, адже розмір премії залежить як від фінансових можливостей органу, так і від результатів/продуктивності виконання посадових обов`язків конкретним поліцейським. Щодо останнього, то чітких критеріїв/нормативів тут бути не може (з огляду на завдання і функції, які покладено на ГУ НП, особливості посадових обов`язків кожного з працівників). Однак, з огляду на те, що премія пов`язується з результатами службової діяльності, професійними заслугами, тощо, то за наявності зауважень чи недоліків у роботі керівник вправі зменшити працівникові розмір його премії за підсумками місяця.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 813/4032/17.

Отже, враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині належить відмовити.

Крім того, не може бути задоволена вимога позивач про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок позивачу розміру вихідної допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахування щомісячної премії 53,148% за лютий, березень та квітень 2020 року, та виплатити на користь позивача її різницю, оскільки, як видно з розрахунку вихідної допомоги при звільненні, позивачу ОСОБА_1 премія була врахована у розмірі 55,177%.

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки учасника бойових дій за 2019-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Національної поліції України 04.05.2020. При цьому кількість днів відпустки, за які позивачу має бути проведена компенсація, а також її розмір, підлягають визначенню самим відповідачем під час виконання рішення суду, після набрання ним законної сили.

Водночас у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за усі невикористані у 2019-2020 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 04 травня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за усі невикористані у 2019-2020 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з Національної поліції України 04 травня 2020 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду складено 18.03.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович