Рішення № 95672021, 22.03.2021, Черкаський районний суд Черкаської області

707/2764/20

2/707/251/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2021 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді - Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання - Хандусь І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», у якій просить суд визнати договір позики, укладений між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», недійсним.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав позику, однак позивач вважає, що вказаний правочин є недійсним, так як ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було надано йому фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Наголошує, що ним не було підписано даний договір. Також, зазначає, що у порушення вимог частин 2, 3 статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» відповідачем не було надано позивачу у письмовому вигляді всієї необхідної інформації щодо умов договору, що свідчить про нечесну підприємницьку практику відповідача, та, в свою чергу, згідно з вимогами частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а також частини 1 статті 230 ЦК України, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Крім того, позивач зауважує, що за приписами пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами, та можуть бути визнані недійсними. Разом з тим, ОСОБА_1 наголошує, що прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено ним шляхом проставлення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Відтак, договір про надання позики, укладений між ним та відповідачем, є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Разом з тим, позивач зауважує, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту, укладений між ним та відповідачем, містить ознаки кредитного договору, однак у ньому не була зазначена ціна та сукупна вартість кредиту. Крім того, позивач стверджує, що відповідачем було введено його в оману щодо істотних умов договору, зокрема, щодо відсоткової ставки за користування кредитом, а також приховано інформацію про непомірно велику відсоткову ставку у випадку порушення зобов`язання. Зокрема, повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків), у зв`язку з чим він погодився на укладання зазначеного договору. При цьому було порушено принцип рівності сторін, так як йому запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. Позивач вважає, що вищевикладені обставини в сукупності є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 23 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін 11 лютого 2021 року; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; зобов`язано відповідача надати суду екземпляр договору позики, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до першого судового засідання у справі.

10 лютого 2021 року, у строк, встановлений судом, від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву про захист прав споживачів, разом з доказами направлення його копії позивачу, у якому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» просить суд у позові відмовити повністю. Свою позицію мотивує тим, що 01 грудня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір № 176680968, за яким відповідач надав позивачу кредит на суму 1000 грн строком на 15 днів на умовах строковості, зворотності та платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Відповідно до п. 3.3. Договору, у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,3% від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом. 16 грудня 2019 року строк платежу за Договором закінчився, а позивач не виконав свої зобов`язання та не повернув кредит і не сплатив проценти. Відповідач зауважує, що позивач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт товариства: www.mопеуvео.uа, обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, у тому числі банківську картку, на яку в подальшому отримав грошові кошти в сумі 1000 грн 00 коп., пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу, а тому є підстави стверджувати, що волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі. Договір був вчинений в електронній формі та підписаний позивачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» і прирівнюється до письмової форми, а, відтак, посилання позивача щодо неналежності форми правочину відповідач вважає нікчемними. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу позивачем на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між позивачем та відповідачем не було б укладено. При цьому, саме позивач ініціював укладення спірного договору, оформивши заявку на сайті фінансової установи. Разом з тим, невід`ємною частиною вказаного договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». На думку відповідача, позивач мав необмежену кількість часу для ознайомлення з умовами та порядком співпраці з фінансовою установою, самостійно визначив підходящу дату укладення договору, а шляхом отримання від товариства кредитних коштів, повністю погодився з умовами кредитного договору, тому посилання позивача на відсутність юридичної обізнаності, що було причиною недосконалого вивчення договору, як на доказ щодо недійсності оспорюваного договору, є необґрунтованими. Щодо несправедливості умов договору та звинувачень фінансової установи в «нечесній підприємницькій практиці» відповідач зауважує, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, у якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позивача на укладення договору саме на таких умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідач стверджує, що спірний договір містить всі істотні умови кредитного договору, зокрема: предмет договору (п. 1.1. Договору); строк договору (п.п. 1.2. - 1.3. Договору); інформацію про відсотки за користування кредитом (п.п. 1.4. - 1.6. Договору); права та обов`язки сторін (п.п. 2.1. - 2.2. Договору); розрахунок сукупної вартості та термін платежу за кредитом (п. 1.6. Договору, Додаток № 1 до Договору). Отже, договір був укладений сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відтак, дії відповідача не містять ознак нечесної підприємницької практики. При цьому, відповідач стверджує, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про невідповідність кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов, у тому числі, з огляду на швидкоплинність самого строку користування кредитними коштами. Станом на сьогодні, позивач продовжує користуватися кредитом, а за допомогою позовного провадження щодо визнання договору недійсним, на думку відповідача, намагається уникнути відповідальності за порушення умов договору.

Відзив судом долучено до матеріалів справи.

11 лютого 2021 року з метою дотримання права позивача на подачу відповіді на відзив розгляд справи було відкладено до 22 березня 2021 року.

22 березня 2021 року сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання не з`явилися повторно.

Позивач ОСОБА_1 разом з позовом подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій просив суд розгляд справи провести без участі позивача та його представника за наявними в ній матеріалами. Правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

Представник відповідача - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - Кондратьєв М.В. також скерував до суду заяву, у якій просив суд у позові відмовити повністю, а розгляд справи провести у відсутності представників відповідача.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

За приписами частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України закріплено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 01 грудня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позивачем у справі ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту без конкретної споживчої мети № 176680968 на суму 1000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності строком на 15 днів, за яким ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним /п.п. 1.1., 1.2. Договору/.

Згідно з пунктом 1.4. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,70 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом (далі - процентна ставка), починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту.

У пункті 1.6. даного Договору вказано, що розрахунок сукупної вартості кредиту та термін платежу зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 3.3. Договору, у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,30 % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

Кредитний договір № 176680968 від 01 грудня 2019 року був підписаний позивачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовий персональний ідентифікатор № НОМЕР_1 ), що був направлений позичальнику 01 грудня 2019 року на номер мобільного телефону, вказаний останнім під час заповнення заявки на отримання кредиту, а саме: НОМЕР_2 .

Факт належності ОСОБА_1 даного персонального мобільного номеру не оспорюється позивачем.

Одноразовий персональний ідентифікатор був введений позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 01 грудня 2019 року о 13:58:41, після чого він натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відразу після вчинення вказаних дій, 01 грудня 2019 року о 13:58:44, відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у сумі 1000 грн 00 коп. на банківську карту/рахунок № НОМЕР_3 , що слугує доказом того, що позичальник акцептував оферту відповідача.

З пункту 4.1 Договору вбачається, що «невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua».

Згідно з пунктом 4.2. Договору, сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника понад строк, встановлений п. 1.3. Договору або Додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4. цього Договору процентна ставка менша ніж 1,7 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п. 1.4 - 1.5 Договору, скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення кредиту.

Відповідно до пункту 4.3. Договору зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджується на весь період користування кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 1.3. Договору.

З пункту 4.5 Договору вбачається, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

У пункті 4.10. даного Договору вказано, що позичальник засвідчує, що умови цього Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків товариства та позичальника.

Сторони Договору погодили наступний Графік розрахунків: термін платежу - 16.12.2019, сума кредиту - 1000 грн 00 коп., нарахований процент - 255 грн 00 коп., до сплати разом - 1255 грн 00 коп. /Додаток № 1 до Договору/.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.

Згідно статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України.

Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Так, згідно із статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

З положень частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» слідує, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

За змістом статей 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З огляду на вищевикладене, можна дійти висновку, що лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку особа отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Постачальниками послуг проміжного характеру в інформаційній сфері є оператори (провайдери) телекомунікацій, оператори послуг платіжної інфраструктури, реєстратори (адміністратори), що присвоюють мережеві ідентифікатори, та інші суб`єкти, що забезпечують передачу та зберігання інформації з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Надання доступу до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем оформлюється окремим правочином або електронним правочином між стороною такого правочину та постачальником послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений сторонами в електронній формі, що відповідає приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 ЗУ «Про електронну комерцію», а, відтак, посилання позивача щодо неналежності форми правочину є безпідставними.

Як видно із матеріалів даної справи, позивачем ОСОБА_1 було заповнено заявку в електронному вигляді на отримання кредиту типу Payday в сумі 1000 грн. Зі змісту цієї заявки встановлено, що нею вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних ОСОБА_1 , зокрема: номер мобільного, електронну адресу, дату народження, паспортні дані, сімейний стан, освіту, працевлаштування із зазначенням місця роботи, розміру щомісячного доходу, дати наступної виплати заробітку, розміру щомісячних регулярних витрат, а також номера і терміну дії картки, якою він користується.

У відповідь на твердження позивача про те, що даний кредитний договір порушує його права, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», а саме, що умови договору є несправедливими та позивач не мав реальної можливості ознайомитися з ними перед його укладенням, що є грубим порушенням вимог статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно зі статтею 642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Як уже зазначалося, з пункту 4.1 Договору вбачається, що «невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua».

Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" встановлено порядок надання грошових коштів у кредит.

За умовами вказаних Правил, заявник здійснює заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, обов`язково вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення. У заявці заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту.

Товариство інформує заявника про прийняте рішення щодо видачі кредиту через смс-повідомлення на телефонний номер та через електронний лист на адресу електронної пошти, зазначені у заявці. У випадку прийняття рішення про надання кредиту, на електронну пошту, зазначену в заявці, надсилається лист з гіперпосиланням, здійснивши перехід по якому, заявник отримує копію електронного Договору.

Інформаційна система фінансової установи здійснює реєстрацію заявника на сайті товариства та формує Особистий кабінет, де споживач має змогу ознайомитися з договором.

Товариство інформує заявника про прийняте рішення щодо можливості видачі кредиту шляхом надіслання смс-повідомлення на телефонний номер, зазначений в заявці, або надісланням на електронну пошту електронного листа.

Не пізніше 3 робочих днів з дати підписання договору сторонами надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника, вказаний ним у заявці.

Суд зауважує, що Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" є загальнодоступними, будучи опублікованими на сайті.

Ці Правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору № 176680968 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та підписання ним договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У цьому контексті суд зазначає, що у кожної людини є свобода вибору фінансової установи, яка займається наданням споживчого кредитування. При цьому, суд акцентує увагу на тому, що інформація про супровід кредитних послуг була зазначена в кредитному договорі та викладена достатньо чіткою, доступною, лаконічною і зрозумілою мовою, яка не допускає подвійного тлумачення; шрифт і подача даної інформації ніяк не відрізняється від іншої інформації, вказаної у кредитному договорі. Тобто, на момент укладення спірного договору у позивача була можливість відмовитися від його підписання, але позивач погодився з такими умовами, отримав грошові кошти та користувався ними, про що сам не заперечує.

Суд критично оцінює позицію позивача щодо незаконності умов кредитного договору, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У частині 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачу, позивачем не наведено, а також не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим.

Проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд розцінює твердження позивача щодо недійсності (нікчемності) кредитного як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконання взятих на себе за даним кредитним договором зобов`язань.

Також, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного /разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання примірника договору не скористався.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-161цс12, відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями частини 1, пункту 7 частини 3, частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Так, за частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Разом з тим, суд констатує, що позивачем не доведено того факту, що вказаний спірний договір є нечесною підприємницькою практикою та був укладений ним під впливом введення в оману, як і не доведено умислу відповідача на вчинення таких дій.

Крім того, суд зауважує, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору з підстав не укладання договору з відповідачем, а також у зв`язку з тим, що умови договору є несправедливими та порушують його права як споживача фінансових послуг, що є двома різними правовими підставами для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.

З огляду на вищевикладене, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належність та допустимість кожного доказу, а також їх достатність та взаємозв`язок, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає, що твердження позивача про те, що ним не було підписано спірний договір, а також про введення його в оману щодо істотних умов договору, приховування інформації про непомірно високу відсоткову ставку у випадку порушення зобов`язання, повідомлення значно меншої ціни кредиту (відсотків), є недоведеними та необґрунтованими і не знайшли свого підтвердження. Крім того, суд констатує, що в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору № 176680968 від 01 грудня 2019 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивача про введення його в оману при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються змістом договору, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України та ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання спірного договору недійсним.

За вказаних обставин суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, судові витрати у справі слід віднести на рахунок держави.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 203, 627, 628, 634 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», статтями 2-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів - відмовити.

Судові витрати у справі віднести на рахунок держави.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням в електронній формі сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Черкаський районний суд Черкаської області.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», місцезнаходження: вул. Лейпцизька, буд. 15 Б, 1-й поверх, м. Київ; код ЄДРПОУ: 38569246.

Суддя: Т. А. Миколаєнко