Ухвала суду № 95660448, 19.03.2021, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

19.03.2021

Справа № 331/1078/21

Номер провадження 2/331/1151/2021

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

19 березня 2021 року м. Запоріжжя

Суддя Жовтневого районного суду м.Запоріжжя Солодовніков Р.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями суду,

встановив:

До Жовтневого районного суду м. Запоріжжя 16 березня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями Комунарського районного суду м.Запоріжжя.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Солодовнікову Р.С. 16 березня 2021 року.

Вивчивши матеріали позовної заяви, прихожу до висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі, виходячи з наступного.

Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що в наслідок прийняття Комунарським районним судом м.Запоріжжя процесуальних рішень: ухвали від 18.12.2019 про залишення зустрічного позову ОСОБА_1 до КП «Водоканал» про захист прав споживачів і відшкодування моральної шкоди без руху, ухвали від 28.05.2020 про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, ухвали від 28.05.2019 про повернення зустрічної позовної заяви, порушено права позивача на судовий захист і позбавляють ОСОБА_1 права на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом. В наслідок зазначених дій позивачу завдана моральна шкода, яку він оцінює у 150 000 000 гривень. На підставі викладеного, позивач просить визнати дії Держави в особі Комунарського районного суду м.Запоріжжя протиправними в частині порушення його конституційних прав, прав людини і основоположних свобод, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду в розмірі 150 000 000 гривень.

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із ч.1 ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтями 62, 126, 129 Конституції визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно із чч.1 та 3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» від 12.06.2009 №6 судам роз`яснено, що у розумінні положень ч.1 ст.2, пп.1, 7, 9 ч.1 ст.3, ст.17, ч.3 ст.50 Кодексу адміністративного судочинства судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з п.57 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.55 висновку №3 (2002) КРЄС судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їхньої справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя як суд першої інстанції не має повноважень перевіряти правовий зміст, законність та обґрунтованість судових рішень, а також процесуальних дій суду, встановлювати протиправність рішень іншого суду першої інстанції. Виключне право перегляду рішень має відповідний суд апеляційної або касаційної інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативної ради європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: а) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); б) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; в) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (п.76 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, у яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої палати ВС, висловленій у постановах: від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18), від 29.05.2019 у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 186, пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а якщо зазначені обставини встановлені після відкриття провадження у справі – закриває провадження.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_1 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95), Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Враховуючи викладене, прихожу до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями суду в порядку цивільного судочинства, а тому приймається рішення про відмову у відкритті провадження у справі.

Виходячи з наведеного, керуючись, п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя

постановив:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 право на оскарження процесуальних рішень Комунарського районного суду м.Запоріжжя в апеляційному (касаційному) порядку за наявності законних підстав.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Жовтневий районний суд м.Запоріжжя.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин

Суддя Р.С.Солодовніков