
Справа № 308/6962/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
17 березня 2021 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі – Секереш О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») в особі уповноваженого представника Савіхіної А.М. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 08.05.2015 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачемОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якого банк надав ОСОБА_1 , а останній отримав суму кредиту у розмірі 10234,42 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00 % річних на суму залишку заборгованості з погашенням суми кредиту та процентів у терміни та розміри, передбачені встановленими умовами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості. За умовами Генеральної угоди від 08.05.2015 року ,ОСОБА_1 зобов`язаний був щомісяця в період з 1 по 25 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за договором та вносити щомісячний платіж. АТ КБ «ПриватБанк» виконало свої зобов`язання за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання банківських послуг від 08.05.2015 року. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами складає між ним та банком кредитний договір. Однак, взяті на себе зобов`язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та строки визначені кредитним договором відповідачем не виконано. ОСОБА_1 порушував терміни погашення кредиту і відсотків за користування кредитом. Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 27.05.2019 року перед позивачем по кредитному договору становить 33823,91 грн., з яких: 10144,12 грн. - заборгованість за кредитом; 4115,08 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 18264,96 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди: 1299,75 грн. - штраф (фіксована частина), яку АТ КБ « Приватбанк» просило стягнути на його користь із відповідача ОСОБА_1 .
В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові. Не заперечив проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з`явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони представника позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи положення ст. ст. 274, 280 ЦПК України розгляд справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та в заочному поряд-ку.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно ст.79 ЦПК (достовірність доказів) достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст.80 ЦПК (достатність доказів) - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрунтованим.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтова-ним є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дос-ліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими до-казами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтверджен-ня;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що 08.05.2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачемОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 , а останній отримав суму кредиту у розмірі 10234,42 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,00 % річних на суму залишку заборгованості з погашенням суми кредиту та процентів у терміни та розміри, передбачені встановленими умовами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 08.05.2015 року, надав до позовної заяви : анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приват Банк», яка підписана відповідачем, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 08.05.2015 року , витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.
Окрім того, позивачем долучено до позовної заяви фотокопію документу, який на переконання суду не може бути належним доказом, оскільки текст її є абсолютно нечитабельним, з неї неможливо визначити назву документу та її зміст, через неякісний і занадто дрібний шрифт фотокопія не може бути досліджена належним чином.
Однак саме генеральної угоди від № б/н 08.05.2015 року позивачем при звернені до суду не надано, така не долучена до позовної заяви, хоча у додатках до позову зазначена.
Суд не може прийняти до уваги твердження позивача про наявність у сторін договірних правовідносин та наявність у відповідача заборгованості у тій сумі, яка зазначена у позовній заяві, з огляду на те, що на підтвердження цих обставин позивачем не надано доказу, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду б/н від 08.05.2015 року на підставі якої у сторін виникли правовідносини і відповідно у відповідача виник обов`язок погашення заборгованості за кредитним договором .
Розглядаючи дану цивільну справу, суд виходить з того, що саме на позивача покладено обов`язок подати суду всі наявні у нього докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.
Таким чином, позивач не довів самого факту укладення з відповідачем кредитного договору (або іншого договору, в межах якого сторони домовились про кредитування) і його істотних умов, зокрема про розмір кредиту, строки його повернення, процентну ставку, зобов`язання у випадку прострочення (неустойку), порядок внесення змін.
При цьому під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).
Аналізуючи зміст наданих Умов, суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить висновку, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та виникнення заявленого банком розміру заборгованості.
Таким чином, при розгляді даної справи, суд виходить з того, що позивач у порушеннявимог ст.83, 84, 95 ЦПК України не надав належних доказів на підтвердження укладення договору кре-диту з відповідачем, умов договору, видачі відповідачу кредиту та/або видачі відповідачу кредит-ної картки, доказів наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за конкретними договірними кредитними зобов`язаннями (у випадку, якщо такий договір все ж був між ними укладений), та виходячи з того, що це є обов`язком позивача, і що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, то суд не вбачає підстав для того, щоб робити висновок про доведеність наявності увідповідача невиконаних (тим більше прострочених) грошових зобов`язань перед позивачем у вказаних позивачем спірних правовідносинах та про їх розмір
Суд також виходить з того, що сторони для суду є рівними, що висновки суду мають ґрунтуватись на доказах, а не на припущеннях, і що незалежно від того, що судом ухвалюється заочне рішення, воно має бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з їх недоведеністю, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 610, 625,1054, 1055 ЦК України, ст.ст.12, 76, 81, 89, 141, 259 263-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України , суд, –
У Х В А Л И В :
У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором– відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Учасники справи:
Позивач - Акціонерне товариство КБ «ПРИВАТБАНК», місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570;
Відповідач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Дата складання повного тексту судового рішення 19.03.2021 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца
Судове рішення № 95660163, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області було прийнято 17.03.2021. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 308/6962/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: