Рішення № 95660009, 11.02.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2371/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.

секретаря судового засідання Скраль В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з перебуває цивільна справа за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.06.2019 року уточнену позовну заяву ПАТ КБ «Приват Банк» задоволено частково, виселено громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» судові витрати в розмірі по 587 гривень з кожного.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.05.2020 року заяву адвоката Пітух Василя Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.06.2019 року по цивільній справі №308/2371/18 задоволено, заочне рішення скасовано та призначено підготовче судове засідання.

У позовній заяві ПАТ КБ «Приват Банк» вказує, що в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність житловий будинок загальною площею 66,90 кв.м., житловою площею 36,70 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що після отримання права власності на вказану нерухомість, Банк здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, адже на підставі ст.ст. 319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та право власності є непорушним.

На підставі наведеного, позивач просить суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вищевказаного приміщення зі зняттям їх осіб з реєстрації.

В матеріалах справи міститься відзив представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Пітух В.І. згідно якого він вказує, що право власності на спірний будинок іпотекодавець ОСОБА_1 набув на підставі свідоцтва про право власності від 28.09.2005 року № НОМЕР_1 , зареєстрованого в Ужгородському МБТІ за реєстром записом №6949 в книзі 55, реєстраційний номер 12708684. Таким чином, предмет іпотеки - житловий будинок в АДРЕСА_1 , не було придбано за кредитні кошти, а право власності на нього виникло у Відповідача-1 до моменту укладення кредитного договору та договору іпотеки.

Зауважує, що стаття 109 ЖК УРСР закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення тому громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, повинно бути зазначено у рішенні суду.

Зважаючи на вказані обставини, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Не погоджуючись із твердженнями, викладеними у відзиві, представником позивача були подані відповідні заперечення зміст яких зводиться до того, що доводи, викладені у відзиві є безпідставними та не вартують уваги.

Наголошує, що на державу покладено обов`язок надання житла відповідно до закону та Банк не є стороною правовідносин щодо надання іншого постійного жилого приміщення в контексті ст. 109 ЖК УРСР, при цьому, право позивача на користування власністю порушене. Враховуючи викладене, просить суд задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься його заява, згідно з якою він просив провести розгляд справи у його відсутності та задовольнити уточнений позов. Зазначив, що проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився та його представник – адвокат Пітух В.І. подав заяву про розгляд справи без їх участі зазначивши, що заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не скористалися правом на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2016 року ПАТ КБ «Приват Банк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у житловий будинок загальною площею 66,90 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 29.12.2005 року, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1373.

Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матеріалів справи встановлено, що позивачем на адресу місця проживання відповідачів, а саме: АДРЕСА_1 , надсилалися листи з вимогою добровільного звільнення зазначеного приміщенням з одночасним зняттям з реєстраційного обліку, або укласти з позивачем договір оренди вказаного нерухомого майна, проте дані вимоги залишені без реагування.

У відповідності до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном передбачено ст. 391 ЦК України.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Разом з тим, за змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 ЗУ «Про іпотеку». Так, згідно із частинами першою, другою цієї статті в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.

Частиною першою статті 40 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка визначає порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 ЗУ «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз згаданих правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 ЗУ «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Таким чином, згідно зі змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому, відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.04.2018 провадження № 61-4383 св 18, від 28.03.2018 провадження №61-4737св18 та в ряді інших постанов касаційної інстанції.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №72912680 від 11.11.2016 ПАТ КБ «Приват Банк» набуло право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та являється предметом іпотеки, на підставі договору Іпотеки №1373 від 29.12.2005, який належав іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28.09.2005 рокутоді як кредитний договір між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 №МКК7GA 0000 0185 було укладено 14.12.2005, отже в іпотеку переданий будинок, який не був придбаний за кредитні кошти.

Оскільки судом встановлено, що в іпотеку передано будинок, який не був придбаний за кредитні кошти, і виселення відповідачів неможливе без надання їм іншого житлового приміщення, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про виселення слід відмовити.

Вирішуючи позовну вимогу про зняття з реєстраційного обліку відповідачів, суд приходить до наступного висновку.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а тому його положення підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в день звернення особи із заявою в органи реєстрації.

У відповідності до п. 3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ №207 від 02.03.2016 року, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

З врахуванням вищенаведеного, в частині вимоги про зняття з реєстрації відповідачів слід відмовити, оскільки така вимога є передчасною та окремого вирішення не потребує.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позову, натомість такі її доводи знайшли своє об`єктивне спростування доводами відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов`язані із розглядом справи на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 223, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Реквізити сторін:

Позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570;

Відповідач 1 – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області 20.03.1996 року;

Відповідач 2 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач 3 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Т.Р. Деметрадзе