Ухвала суду № 95655422, 05.03.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 953/14307/20

Провадження № 1-кп/643/704/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2021 м.Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., суддів Довготько Т.М., Мельникової І.Д., за участю секретаря судового засідання Наумкіна О.О., прокурора Мозгової Н.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого – адвоката Гайдай Р.П., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22020000000000190, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дергачі Харківської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 4, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Московського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22020000000000190, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 4, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В підготовчому судовому засіданні стороною обвинувачення та стороною захисту заявлено ряд скарги та клопотань.

Вирішуючи вказані скарги та клопотання, суд керується таким.

Скарга сторони захисту на незаконне вилучення та утримання слідчим паспорту громадянина України, виданого обвинуваченому

Захисником обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатом Гайдаєм Р.П подано скаргу, в якій він просить визнати незаконними вилучення та утримання старшим слідчим в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковником юстиції Жерновим А.В. у кримінальному провадженні № 42019110000000549 від 20.08.2019 року в ході особистого обшуку паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.1998 р. Дергачівським РВ ГУ МВС України в Харківській області на ім`я ОСОБА_1 .

В обґрунтування скарги зазначено, що 28.01.2020 о 13-00 год. старшим слідчим в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковником юстиції Жерновим А.В. затримано ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 4, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України, та в ході особистого обшуку вилучено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 25.06.1998 Дергачівським РВ ГУ МВС України в Харківській області. Паспорт не підпадає під ознаки ст. 167 КПК та не може вважатись навіть тимчасово вилученим майном. Враховуючи наведене, вказане майно підлягає поверненню, оскільки не може бути речовим доказом у справі та на нього не накладався арешт.

Захисник Гайдай Р.П. в підготовчому судовому засіданні 05.03.2021 скаргу та викладені в ній доводи підтримав в повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_1 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу захисника.

Прокурор Мозгова Н.О. в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.

Колегія судів, заслухавши пояснення захисника, обвинуваченого та прокурора, приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 22 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, в особи, взятої під варту або засудженої до позбавлення волі, паспорт вилучається органами дізнання, попереднього слідства або судом. При звільненні з-під варти чи від відбування покарання паспорт повертається його власникові.

Згідно ч. 8 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України містить написи українською та англійською мовами, а також напис українською мовою: "Паспорт громадянина України є власністю України".

Таким чином, згідно законодавства України паспорт громадянина України є власністю держави Україна та вилучається у особи, взятої під варту.

Крім того, як вбачається з доводів скарги та пояснень захисника, вказана скарга подана в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, згідно якої скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 307 КПК України, за наслідками розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора може бути прийнято одне з наступних судових рішень: 1) про скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) про скасування повідомлення про підозру; 2) про зобов`язання припинити дію; 3) про зобов`язання вчинити певну дію; 4) про відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, положеннями КПК України не передбачено можливість прийняттями за наслідками розгляду скарги інших процесуальних рішень, зокрема про визнання дій (вилучення, утримання паспорта) незаконними.

Враховуючи наведене, у суду, який згідно ст. 19 Конституції України діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема КПК України, відсутні підстави для прийняття за наслідками розгляду скарги, поданої в порядку ст. 303 КПК України, процесуального рішення, зазначеного у скарзі захисника, а саме про визнання дій слідчого незаконними.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги.

Скарга сторони захисту на ненадання інформації про причини затримання ОСОБА_1 .

Захисником обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатом Гайдаєм Р.П. подано скаргу, в якій він просить визнати незаконними дії старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо ненадання інформації про причини затримання ОСОБА_1 , ненадання повної інформації щодо злочину, в зв`язку з яким його було затримано, порушенні права на отримання такої інформації та незабезпеченні в момент затримання захисником Малець Б.М.

В обґрунтування скарги зазначено, що 28.01.2020 на час фактичного затримання ОСОБА_1 підстава, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 208 КПК, відсутня, оскільки з інформації про внесення відомостей до ЄРДР № 42019220000000549 вбачається, що мова про злочин йде, який вчинявся/був вчинений 20.08.2019, а під час затримання ОСОБА_1 не було повідомлено, у зв`язку з чим його було затримано та який злочин було припинено, що об`єктивно виключає поняття «його застали під час вчинення злочину». Затримання ОСОБА_1 відбулось всупереч вимог ст. 208 КПК України. Крім того, затриманому ОСОБА_1 не було поінформовано про причини затримання, не надана повна інформація щодо злочину, в зв`язку з яким його було затримано, не було запропоновано отримати таку інформацію та не було забезпечено в момент затримання захисником.

Обвинувачений ОСОБА_1 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу захисника.

Прокурор Мозгова Н.О. в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.

Колегія судів, заслухавши пояснення захисника, обвинуваченого та прокурора, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.

Як вже зазначалось колегією суддів, у суду відсутні підстави для прийняття за наслідками розгляду скарги, поданої в порядку ст. 303 КПК України, процесуального рішення, зазначеного у скарзі захисника, а саме про визнання дій незаконними.

Крім того, суд враховує, що законність затримання ОСОБА_1 неодноразово була предметом судової перевірки та контролю під час досудового розслідування.

Також суд враховує, що згідно копії протоколу затримання, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_1 поставив свій підпис і зазначив власне прізвище та ініціали в графі протоколу, згідно якої йому повідомлено зрозумілою для нього мовою підстави та у вчиненні якого злочину від підозрюється. Як вбачається з протоколу, про наявність будь-яких зауважень або заперечень ОСОБА_1 при цьому в протоколі не зазначав.

Щодо вимог скарги в частині незабезпечення захисником в момент затримання, суд керується таким.

Згідно ч. 4 ст. 213 КПК України, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов`язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином, положеннями КПК України не передбачено обов`язок уповноваженої службової особи, що здійснила затримання, забезпечити участь захисника саме в момент затримання особи. Відповідний обов`язок, виходячи з положень ч. 4 ст. 213 КПК України, виникає в уповноваженої особи безпосередньо після затримання.

Також суд враховує, що судом на стадії підготовчого засідання не досліджувались зібрані у кримінальному провадженні докази, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості достовірно встановити обставини затримання ОСОБА_1 , крім тих, що зазначені в протоколі затримання.

Враховуючи наведене, суд, розглядаючи вказану скаргу захисника в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги.

Скарга на ненадання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення підозрюваному

Захисником обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатом Гайдаєм Р.П. подано скаргу, в якій він просить визнати незаконними дії старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо ненадання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення підозрюваному ОСОБА_1 , який утримувався під вартою.

В обґрунтування скарги зазначено, що 03.03.2020-04.03.2020, 30.04.2020 та 04.05.2020 ОСОБА_1 з метою захисту від пред`явленої підозри звернувся відповідно до слідчого та прокурора у кримінальному провадженні, однак матеріали кримінального провадження надані для ознайомлення не були.

Обвинувачений ОСОБА_1 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу захисника.

Прокурор Мозгова Н.О. в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.

Колегія судів, заслухавши пояснення захисника, обвинуваченого та прокурора, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з наданих захисником документів, за наслідками розгляду відповідних клопотань обвинуваченого, слідчим були надані письмові відповіді про задоволення клопотання та можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, за виключенням тих, ознайомлення з якими на даній стадії може зашкодити досудовому розслідуванню.

Також суду було надано постанову прокурора від 12.03.2020, згідно якої відмовлено в клопотанні ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та участі у всіх слідчих (розшукових) діях.

Згідно ч. 1 ст. 221 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.

Таким чином, положеннями КПК України не передбачено безумовного обов`язку слідчого надати стороні захисту матеріали досудового розслідування. Вказане питання вирішується слідчим в залежності від того, наскільки надання відповідних матеріалів може зашкодити досудовому розслідування, а відтак – відноситься до його дискреційних повноважень.

Також суд враховує, що виходячи з положень ч. 2 ст. 184 КПК України, перед вирішенням питання про обрання запобіжного заходу слідчий або прокурор зобов`язані були надати обвинуваченому копії матеріалів досудового розслідування, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.

В разі невиконання слідчим або прокурором вказаного обов`язку, сторона захисту не була позбавлена можливості посилатись на вказані обставини під час розгляду клопотання слідчим суддею.

Крім того, слідчими суддями розглядалась скарги сторони захисту на незаконне затримання, під час яких досліджувались докази, які стосувались підстав затримання ОСОБА_1 , що підтверджується, зокрема, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.08.2020, яка набрала законної сили.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи скарги в частині порушення прав обвинуваченого через ненадання матеріалів щодо причин його затримання та подальшого тримання під вартою.

Крім того, суд враховує, що імперативними положеннями ст. 290 КПК України передбачений безумовний обов`язок слідчого або прокурора надати стороні захисту всі матеріали досудового розслідування після його завершення. Недотримання вказаного обов`язку, згідно ч. 12 ст. 290 КПК України, матиме наслідком неможливість суду допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Враховуючи наведене, право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в повному обсязі повинно було бути забезпечено в порядку ст. 290 КПК України.

Відповідно, наслідком порушення права обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування після його завершення, може бути не визнання відповідних дій незаконними, а визнання відповідних доказів недопустимими.

Також, як вже зазначалось судом, відсутні підстави для прийняття за наслідками розгляду скарги, поданої в порядку ст. 303 КПК України, процесуального рішення, зазначеного у скарзі захисника, а саме про визнання дій незаконними.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги.

Скарга на ненадання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення захиснику

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Гайдай Р.П. подав скаргу, в якій просить визнати незаконними дії старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо ненадання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення захиснику ОСОБА_1 - адвокату Гайдай Р.П. Також захисник просить визнати незаконними дії вказаного слідчого щодо відмови та незабезпеченні проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій у даному кримінальному провадженні за участю захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Гайдай Р.П. та за обов`язкової участі ОСОБА_1 .

В обґрунтування скарги зазначено, що 02.03.2020 ОСОБА_2 як захисником Малець Б.М. було подано клопотання до старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. про ознайомлення з матеріалами кримінального даного провадження та надано відповідні повноваження. Однак в порушення приписів ст. 50, 221 КПК України слідчим в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування було відмовлено. В подальшому 05.03.2020 захисником подано клопотання про проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій за його участі та обов`язкової участі ОСОБА_1 . Однак в порушення приписів ст. 42, 50, 220 КПК України слідчим у вказаному клопотанні було відмовлено.

Обвинувачений ОСОБА_1 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу свого захисника.

Прокурор Мозгова Н.О. в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.

Колегія судів, заслухавши пояснення захисника, обвинуваченого та прокурора, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з наданих захисником документів, за наслідками розгляду відповідних клопотань захисника, слідчим були надані письмові відповіді про відмову в задоволенні клопотань з підстав відсутності відомостей щодо згоди обвинуваченого на залучення в якості захисника ОСОБА_2 .

Згідно ч. 4 ст. 46 КПК України, захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Суд звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 220 КПК України, якою врегульовано розгляд клопотань під час досудового розслідування, про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин - надсилається їй.

Як вбачається з доводів скарги та доданої до неї відповіді слідчого, про відмову в задоволенні клопотання захисника було повідомлено листом від 06.03.2020.

Таким чином, захисник, отримавши вказаний вище лист, не був позбавлений права оскаржити бездіяльність слідчого щодо невинесення постанови за наслідками розгляду клопотання сторони захисту, до слідчого судді в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Крім того, як зазначалось судом, безумовний обов`язок слідчого щодо надання матеріалів досудового розслідування для ознайомлення стороні захисту, виникає після завершення досудового розслідування. Відповідно, наслідком невиконання слідчим або прокурором вимог ст. 290 КПК України є визнання відповідних доказів недопустимими.

Оцінюючи вимоги скарги в частині визнання незаконними дій слідчого щодо відмови та незабезпеченні проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій у даному кримінальному провадженні за участю захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Гайдай Р.П. та за обов`язкової участі ОСОБА_1 , суд враховує наступне.

Згідно ч. 6 ст. 223 КПК України, слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній.

Таким чином, процесуальним законодавством передбачено обов`язкову участь в слідчій (розшуковій) дії обвинуваченого та захисника у разі, якщо відповідна слідча (розшукова) дія здійснюється за їх клопотанням.

Положеннями КПК України не передбачено обов`язкової участі сторони захисту у всіх слідчих (розшукових) діях, що здійснюються в кримінальному провадженні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК України, якою врегульовано питання забезпечення права на захист, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК України, істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, які мають наслідком недопустимість доказів, визнається, зокрема, порушення права особи на захист.

Таким чином, наслідком порушення права обвинуваченого на захист, якщо відповідні дії мали місце, є визнання доказів недопустимими, а не визнання дій слідчого незаконними.

Також, як вбачається з доводів скарги та доданої до неї відповіді слідчого, про відмову в задоволенні клопотання захисника було повідомлено листом від 06.03.2020.

Як вже зазначалось судом, захисник, отримавши вказаний вище лист, не був позбавлений права оскаржити бездіяльність слідчого щодо невинесення постанови за наслідками розгляду клопотання сторони захисту, до слідчого судді в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Крім того, як вже зазначалось колегією суддів, у суду відсутні підстави для прийняття за наслідками розгляду скарги, поданої в порядку ст. 303 КПК України, процесуального рішення, зазначеного у скарзі захисника, а саме про визнання дій незаконними.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні скарги.

Скарга на порушення порядку повідомлення про підозру

Захисником обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокатом Гайдаєм Р.П. подано скаргу, в якій він просить визнати незаконними дії старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби Безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо порядку вручення повідомлення про підозру та фіксації її вручення ОСОБА_1 .

В обґрунтування скарги зазначено, що 29.01.2020 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні. Однак з дотриманням прав підозрюваному у кримінальному провадженні, в тому числі щодо повідомлення про підозру органом досудового розслідування, встановленого порядку дотримано не було. Згідно ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією. У відповідності до положень ст. 103 КПК України, процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання. Між тим слідчим не додано до матеріалів кримінального провадження документів, які свідчать про одержання ОСОБА_1 поштового відправлення або повернення вказаного відправлення за закінченням строку зберігання чи іншими причинами. Також матеріали кримінального провадження не містять доказів фіксування кримінального провадження у формі протоколу про вручення (оголошення) ОСОБА_1 повідомлення про підозру.

Обвинувачений ОСОБА_1 в підготовчому судовому засіданні підтримав скаргу захисника.

Прокурор Мозгова Н.О. в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.

Колегія судів, заслухавши пояснення захисника, обвинуваченого та прокурора, приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов`язковою.

Згідно ст. 103 КПК України, процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання.

Частиною першою ст. 276 КПК України передбачено випадки, коли повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу.

Вимоги до змісту письмового повідомлення про підозру викладені в ст. 277 КПК України.

Порядок вручення письмового повідомлення про підозру врегульовано ст. 278 КПК України.

Аналіз вказаних вище норм в сукупності та взаємозв`язку свідчить, що повідомлення як процесуальна дія, передбачена ст. 111 КПК України, та повідомлення про підозру є окремими та незалежними один від одного інститутами. Так, повідомлення, передбачене ст. 111 КПК України, є процесуальною дією, в той час як повідомлення про підозру, виходячи з положень ст. 177 КПК України, є письмовим документом, який складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.

Відповідно, норми Глави 22 КПК України є спеціальними нормами, якими врегульовано не тільки підстави повідомлення про підозру та вимоги до вказаного документу, а й порядок його вручення.

Також, як вбачається з положень п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені в тому числі такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, як повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Враховуючи наведене, захисник не був позбавлений права оскаржити повідомлення про підозру на стадії досудового розслідування в порядку, передбаченому п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Крім того, як вже зазначалось судом, відсутні підстави для прийняття за наслідками розгляду скарги, поданої в порядку ст. 303 КПК України, процесуального рішення, зазначеного у скарзі захисника, а саме про визнання дій незаконними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення скарги.

Клопотання щодо запобіжного заходу

Прокурором заявлено письмове клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, на строк 60 діб.

В обґрунтування клопотання зазначено, що ОСОБА_1 обвинувачується у готуванні до вчинення умисного вбивства двох осіб на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб. Ризики, які були враховані судом при обранні ОСОБА_1 та неодноразовому продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ході досудового розслідування та підготовчого судового засідання, на даний час не зменшились та продовжують існувати. ОСОБА_1 може переховуватись від суду, знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Так, ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон. Відповідно до повідомлення ГУ БКОЗ СБ України від 28.01.2020 № 14/3/3-1537, ОСОБА_1 у разі притягнення його до кримінальної відповідальності, вживатиме активні заходи з метою перешкодити здійсненню досудового розслідування. Зокрема, маючи паспорт громадянина України для виїзду за кордон та підтримку у кримінальному середовищі, ОСОБА_1 планує певний час переховуватись від органів досудового слідства та суду за межами України, у тому числі розглядає можливість залишення України поза межами контрольно-пропускних пунктів. Указане дає підстави вважати, що ОСОБА_1 буде переховуватись від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Крім того, перебуваючи на волі, ОСОБА_1 під загрозою тяжкості покарання, з метою уникнення кримінальної відповідальності, зможе вільно спілкуватись з іншими особами, з якими вступив в попередню змову щодо вчинення злочину, в якому він обвинувачується. Досудове розслідування щодо вказаних інших осіб ще не завершено, здійснюється збирання доказів. ОСОБА_1 може координувати їхні спільні дії щодо приховування слідів вчинення кримінальних правопорушень, вчинення тиску на свідків. Також на даний час не встановлені усі спільники ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення, яким обвинувачений може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, що стали відомі йому в ході ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що унеможливіть притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, тому ОСОБА_1 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом. Перебуваючи на волі, ОСОБА_1 з метою доведення свого злочинного наміру до кінця, може продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується. Враховуючи наведене, жоден більш м`який запобіжний захід, крім виключного запобіжного заходу – тримання під вартою, не зможе забезпечити запобігання існуючим ризикам та виконанню завдань кримінального провадження. Також необхідно взяти до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину насильницького характеру, що мав призвести до загибелі людей.

Захисник обвинуваченого - адвокат Гайдай Р.П. заявив письмове клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. В обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_1 був затриманий з порушенням вимог КПК України. В подальшому в порушення приписів КПК України ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був неодноразово продовжений. У зв`язку із скасуванням ухвали слідчого судді, ОСОБА_1 незаконно утримувався під вартою як мінімум з 19.05.2020 по 24.06.2020, що в свою чергу виключає законність подальшого продовження тримання під вартою обвинуваченого. На даний час є підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в період доби з 22-00 год. до 07-00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки обставини, які були підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу, відпали з огляду на таке. Обвинувачений по суті очікує вироку та його подальшого засудження, що не може виправдовувати такий ступінь втручання в його права і свободи. Крім того, досудове розслідування здійснювала значна кількість працівників слідчих органів та прокуратури, проведений значний обсяг слідчих дій, вилучені документи зберігаються в правоохоронних органах, свідками є особа, які співпрацювала з правоохоронними органами, та працівник останніх. Зі спливом часу причинно-наслідковий зв`язок поступово слабшає та з рештою може бути розірваний за умов, коли рішення про відмову у звільненні та повторне ув`язнення, в тому числі продовження запобіжного ув`язнення, буде ґрунтуватись на підставах, не пов`язаних з цілями законодавчого органу або суду або на міркуваннях, які були необґрунтованими з огляду на такі цілі. За таких обставин тримання під вартою, яке було законним спочатку, перетворилось би на свавільне позбавленні волі. Крім того, стороною обвинувачення ОСОБА_1 незаконно обмежується в праві на побачення зі своїми рідними. Також захисник в обґрунтування клопотання посилався на численну практику Європейського суду з прав людини та можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Крім того, в клопотанні зазначено, що матеріали на його обґрунтування були надані в підготовчому судовому засіданні 28.09.2020.

В судовому засіданні прокурор підтримала клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого. Заперечувала проти клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Гайдай Р.П. в судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора. Підтримав клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт. В обґрунтування в тому числі посилався на презумпцію невинуватості, презумпцію права особи на свободу, а також на тривалий час перебування обвинуваченого під вартою. Зазначив, що обвинувачений добросовісно виконує свої процесуальні обов`язки. Крім того, обвинувачений має дружину та дитину, яких йому необхідно утримувати, нерухоме майно. Пояснив, що зв`язків за кордоном обвинувачений не має.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав доводи, висловлені захисником. Зазначив, що ризики прокурором не доведені. Він за межі України ніколи сам не виїжджав та не має намір виїжджати і ухилятись таким чином від суду. Особи, з якими він нібито спільно планував злочин, не встановлені.

Вирішуючи клопотання сторони захисту та сторони обвинувачення, суд керується таким.

Частиною третьою ст. 315 КПК України, в редакції згідно Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 року, передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Виходячи з положень розділу ІІ КПК України, зокрема ст. 131, 176 вказаного Кодексу, запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Як вбачається з структури розділу IV КПК України, судове провадження у першій інстанції в якості однієї із стадій включає підготовче провадження.

Таким чином, застосування запобіжних заходів під час підготовчого провадження, в тому числі вирішення питання щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою на стадії підготовчого провадження, здійснюється згідно з положеннями розділу ІІ КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Частиною п`ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Оцінюючи доводи та аргументи сторін і їх представників, висловлені під час розгляду вказаних вище клопотань сторони обвинувачення та сторони захисту, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену зокрема в рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», відповідно до якої хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19.08.2020 року щодо обвинуваченого ОСОБА_1 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 29.09.2020 року. Продовжуючи вказаний запобіжний захід, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість підозри, пред`явленої ОСОБА_1 , а також про доведеність зазначених прокурором ризиків.

В подальшому дія вказаного запобіжного заходу також неодноразово продовжувалась.

Так, ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28.09.2020, постановленою в даному судовому провадженні, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_1 , та відмовлено в клопотанні сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який. Вказана ухвала за наслідками її перегляду в апеляційному порядку залишена без змін.

В подальшому ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.01.2021 також продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_1 , до 15.03.2021, та відмовлено в клопотанні сторони захисту про зміну вказаного запобіжного заходу на домашній арешт. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08.02.2021 зазначену ухвалу про продовження запобіжного заходу у виді тримання ОСОБА_1 під вартою до 15.03.2021 – залишено без змін, апеляційну скарги захисника – залишено без задоволення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції неодноразово приходив до висновків щодо наявності передбачених законодавством України підстав для продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

ОСОБА_1 обвинувачується у особливо тяжкому насильницькому злочині, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, одружений, має на утриманні малолітню дитину з особливими потребами.

Оцінюючи доводи захисника та обвинуваченого відносно того, що із спливом певного часу ризики зменшуються, та посилання на відповідну практику Європейського суду з прав людини, а також доводи щодо недоведеності ризиків вчинення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує таке.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.

В даному кримінальному провадженні судовий розгляд не розпочатий, свідки не допитувались, докази судом не досліджувались.

Крім того, суд враховує, що у рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, який згідно пред`явленого обвинувачення пов`язаний із готуванням на посягання на життя двох осіб, суд приходить до висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.

За таких обставин, враховуючи дані про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винними, інші обставини кримінального провадження, суд приходить до висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою, та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти.

Наявність у обвинуваченого дружини, дитини з особливим потребами, а також майна в Україні, з урахуванням вищезазначеного, суд не може визнати обставинами, які спростовують доводи сторони обвинувачення щодо наявності ризиків вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливості запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо незаконності затримання ОСОБА_1 , а також щодо безпідставного тримання ОСОБА_1 під вартою з 19.05.2020 по 24.06.2020, суд керується таким.

Вказані вище обставини не відносяться до предмету доказування під час вирішення питання щодо наявності підстав для зміни запобіжного заходу або продовження його дії.

Так, як вбачається з матеріалів обвинувального акту, останній затверджений прокурором 28.08.2020.

Відповідно, затримання ОСОБА_1 28.01.2020 та його тримання під вартою з 19.05.2020 по 24.06.2020 відбувалось на стадії досудового розслідування, в зв`язку з чим контроль за законністю затримання та подальшим триманням обвинуваченого під вартою відносився до компетенції слідчих суддів.

Враховуючи наведене, захисник не був позбавлений права оскаржувати законність тримання обвинуваченого під вартою в порядку ст. 206 КПК України до компетентних судів.

Як вбачається з матеріалів справи, захисник неодноразово звертався до слідчих суддів із скаргами в порядку ст. 206 КПК України. Відповідно, вказані питання були предметом судового контролю на стадії досудового розслідування.

Посилання захисника на неналежний, за його доводами, розгляд скарг слідчими суддями, не спростовує висновків суду, що вказані питання були предметом судового контролю на стадії досудового розслідування.

Посилання захисника на те, що незаконне, за його доводами, тримання ОСОБА_1 під вартою в період з 19.05.2020 по 24.06.2020 виключає законність подальшого тримання обвинуваченого під вартою та є підставою для скасування запобіжного заходу, судом не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

В даний час обвинувачений утримується під вартою на підставі ухвали суду від 16.01.2021, яка залишена без змін за наслідками її перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, станом на даний час ОСОБА_1 утримується під вартою на підставі відповідних судових рішень, тобто на законних підставах.

Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є в тому числі запобігання спробам незаконного впливу на свідків.

Доводи захисника відносно того, що ОСОБА_1 в разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, буде позбавлений можливості впливати на свідків, суд не може визнати підставою для зміни запобіжного заходу з огляду на таке.

Домашній арешт сам по собі не здатний запобігти можливості переховування від суду, впливу на свідків, оскільки, перебуваючи в умовах домашнього арешту, обвинувачений не буде позбавлений можливості залишити житло та пересуватись на власний розсуд.

Оцінюючи доводи захисника, висловлені під час судового засідання, щодо ігнорування судом принципу презумпції невинуватості та презумпції права особи на свободу, суд керується таким.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 210/4600/15, суть презумпції невинуватості не в тому, що особа є невинуватою, а в тому, що існує припущення щодо її невинуватості. Презумпція невинуватості не може бути виправдана одним лише прагненням полегшити становище обвинуваченого. Вона стимулює доказування вини особи, і доки цього не буде досягнуто, ніхто не може бути визнаний винним. Відповідно до принципу презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов`язку доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов`язок покладається на органи, що висунули звинувачення (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним на свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом.

Крім того, з постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

За таких обставин врахування тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, само по собі не порушує презумпцію невинуватості, оскільки остання не означає, що особа є невинуватою, а означає, що існує припущення щодо її невинуватості.

Доводи захисника відносно того, що ОСОБА_1 обмежується в праві на побачення зі своїми рідними, не відносяться до предмету доказування під час розгляду питання щодо продовження або зміни запобіжного заходу. Разом з тим суд зауважує, що протягом судового провадження жодна особа не зверталась до суду з клопотанням про надання дозволу на побачення з обвинуваченим.

Оцінюючи посилання захисника на можливість застосування застави, суд керується таким.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

В даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 обвинувачується у готуванні до вчинення особливо тяжкого насильницького злочину, а саме у готуванні до умисного протиправного заподіяння смерті двох осіб, вчиненого на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для визначення застави, оскільки на даній стадії судового провадження застава не здатна запобігти ризикам вчинення обвинуваченим вказаних вище дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

За таких обставин суд не може визнати обґрунтованими доводи та аргументи сторони захисту щодо відсутності підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою та необхідності зміни запобіжного заходу на домашній арешт.

Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, попередження переховуванню від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_1 , на строк до 24:00 годин 30 квітня 2021 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку щодо відсутності на даній стадії судового провадженні підстав для зміни запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, на домашній арешт, а також на інші запобіжні заходи, зокрема заставу або особисту поруку, на можливість застосування яких захисник посилався під час усної промови в судовому засіданні, в зв`язку з чим відмовляє у вказаному клопотанні сторони захисту.

Згідно ст. 205 КПК України, ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Одночасно суд роз`яснює обвинуваченому ОСОБА_1 , що він має право оскаржити ухвалу в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Харківського апеляційного суду.

Щодо призначення кримінальної справи до судового розгляду

В підготовчому судовому засіданні 05.03.2021 прокурор просила призначити справу до судового розгляду.

Захисник обвинуваченого - адвокат Гайдай Р.П. в судовому засіданні не заперечував проти призначення справи до судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_1 також не заперечував проти призначення справи до судового розгляду.

Судом з метою сприяння реалізації процесуальних прав обвинуваченого, останньому було роз`яснено право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Обвинувачений та захисник, кожний окремо, зазначили, що не заявлятимуть клопотання про розгляд даного кримінального провадження судом присяжних.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, дослідивши матеріали обвинувального акту, приходить до висновку щодо наявності підстав для призначення судового розгляду, виходячи з наступного.

Кримінальне провадження підсудне Московському районному суду м. Харкова, підстави для закриття кримінального провадження або його зупинення - відсутні, обвинувальний акт складений у відповідності до вимог КПК України.

Підстави для прийняття рішень, передбачених п.п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.

Керуючись ст. 34, 36, 38, 184, 208, 216, 303, 307, 314-316,331, 369-372 КПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 – адвоката Гайдай Романа Петровича про визнання незаконними вилучення та утримання старшим слідчим в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковником юстиції Жерновим А.В. у кримінальному провадженні № 42019110000000549 від 20.08.2019 року в ході особистого обшуку паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.1998 р. Дергачівським РВ ГУ МВС України в Харківській області, на ім`я ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 – адвоката Гайдай Романа Петровича про визнання незаконними дій старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо ненадання інформації про причини затримання ОСОБА_1 , ненадання повної інформації щодо злочину, в зв`язку з яким його було затримано, порушенні права на отримання такої інформації та незабезпеченні в момент затримання захисником ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 – адвоката Гайдай Романа Петровича про визнання незаконними дій старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо ненадання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення підозрюваному ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 – адвоката Гайдай Романа Петровича про визнання незаконними дії старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо ненадання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення захиснику ОСОБА_1 - адвокату Гайдай Роману Петровичу, а також щодо відмови та незабезпеченні проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій у кримінальному провадженні № 42019220000000549 від 20.08.2019 за участю захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Гайдай Романа Петровича та за обов`язкової участі ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 – адвоката Гайдай Романа Петровича про визнання незаконними дій старшого слідчого в ОВС 4 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби Безпеки України підполковника юстиції Жернового А.В. щодо порядку вручення повідомлення про підозру та фіксації її вручення ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Гайдай Романа Петровича про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_1 , на домашній арешт - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_1 – задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_1 , на строк до 24:00 годин 30 квітня 2021 року включно.

Призначити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 4, ч. 5 ст. 27, п.п. 1, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Московського районного суду м. Харкова на 11.03.2021 року на 13 год. 30 хв. колегіально судом у складі трьох суддів.

У судове засіданні викликати сторони кримінального провадження та потерпілих.

Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для ОСОБА_1 строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали буде проголошено в приміщенні Московського районного суду м. Харкова (м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 38-Є) 10.03.2021 о 16-15 год.

Головуючий Д.А. Крівцов

Судді Т.М. Довготько

І.Д. Мельникова