Рішення № 95655345, 11.03.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4122/20

Номер провадження 2/629/105/21

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Кремінь М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку виплати розрахунку, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку виплати розрахунку. В обґрунтування позову зазначила, що у період з 21 липня 1980 року по 11 червня 2020 року знаходилась у трудових відносинах з відповідачем по справі, ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод». 11 червня 2020 року звільнена за п.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням адміністрацією заводу умов колективного договору, згідно наказу №383 від 11.06.2020 року. Вказаним наказом передбачена виплата вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України та виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 18 календарних днів. Згідно її розрахунку відповідачем при її звільненні не виплачені грошові кошти у розмірі 21549,87 грн., які складаються з: заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2020 року по червень 2020 року – 11808,62 грн, компенсації за 18 календарних днів невикористаної відпустки – 2601,55 грн, вихідної допомоги при звільненні – 7139,70 грн. Вказала, що відповідач в день її звільнення не повідомив письмово про нараховані суми, належні їй при звільнення, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України. Її неодноразові звернення щодо проведення остаточно розрахунку, а також надання довідки про заборгованість по заробітній платі, копії наказу про звільнення, довідки про середню заробітну плату відповідач проігнорував. У зв`язку з не проведенням відповідачем повного розрахунку при її звільненні також просить на підставі ч.1 ст.117 КЗпП України стягнути з ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 247,20 грн. (середньоденна заробітна плата) ? 59 робочих днів (кількість робочих днів з моменту її звільнення до моменту звернення до суду) = 14584,80 грн. В зв`язку з вищевикладеним, просить стягнути з ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 21549,87 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

28 жовтня 2020 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечувала частково. Вказала, що позивач має право на стягнення заробітної плати у розмірі станом на 27.10.2020 року – 9242,24 грн., вихідну допомогу у розмірі - 7139,70грн.; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку – 720,23грн. На момент звільнення ОСОБА_1 ,11 червня 2020 року, заборгованість по заробітній платі становила 14348,78 грн., вихідна допомога – 7139,70 грн. Внаслідок часткової виплати заборгованості по заробітній платі станом на 26 жовтня 2020року заборгованість по заробітній платі склала 9242,24 грн., сума невиплаченої вихідної допомоги -7139,70грн. Середньомісячна заробітна плата -2379,93 грн., середньодобова заробітна плата - 250,51 грн. З наказу № 271 від 30.09.2019 року ТОВ «ЛКМЗ» вбачається, що у зв`язку із сформованою кон`юнктурою ринку, виниклою необхідністю внесення змін в організацію виробництва і праці, керуючись ст.32 КЗпП встановлено на підприємстві режим неповного робочого часу для працівників структурних підрозділів з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за наступним графіком роботи: у січні - 2,6,13,20,27 з 7-45 до 8-45; у лютому - 3,10,17,24 з 7-45 до 8-45; у березні - 2,10,16,23,30 з 7-45 до 8-45; у квітні - 1,6,13,21,27 з 7-45 до 8-45; у травні - 4,12,18,25 з 7-45 до 8-45; у червні - 1,9,15,22,30 з 7-45 до 8-45; у липні - 1,6,13,20,27 з 7-45 до 8-45; у серпні - 3,10,17,25,31 з 7-45 до 8-45; у вересні - 1,7,14,21,28 з 7-45 до 8-45; у жовтні - 1,5,12,19,26 з 7-45 до 8-45; у листопаді - 2,9,16,23,30 з 7-45 до 8-45; у грудні - 1,7,14,21,28 з 7-45 до 8-45. Відповідно до пункту 3.1. вказаного наказу робітники, у тому числі позивач, були попереджені письмово під особистий підпис, про зміни суттєвих умов праці, було запропоновано робітникам при незгоді з новими умовами звільнитися за п.6 ст. 36 КЗпП України. Переведення підприємства на роботу у режимі неповного робочого часу, також вплинуло й на можливість підприємства здійснювати своєчасно виплати із заробітної плати працівникам. Вказаний наказ на даний час не скасовано, не зупинено, тому під час нарахування середнього заробітку за час затримки необхідно брати графік роботи підприємства в режимі: неповні робочі дні та визначені години. Зазначила, що державна (приватна) виконавча служба, яка виконує примусово рішення суду не є податковим агентом, та не має можливості проводити із стягнутих судом сум утримання та перерахування в державний бюджет обов`язкових податків, платежів та зборів, передбачених законодавством України, а саме податку на доходи фізичних осіб та військового збору ( підп.14.1.180 пункт 14.1 ст. 14 ПК України), тому наполягала, щоб суд під час ухвалення рішення враховував вказану обставину та стягував суму вже із проведеним відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військовий збір. Також вказала, що позивачем не сплачено судовий збір за вимоги про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, 24 лютого 2021 року представником відповідача надано заяву, в якій остання просила під час визначення розміру середнього заробітку за час затримки застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц . Вказала, що за даними НБУ середньозважена ставка за кредитами для фізичних осіб у 2020 році становить 6% річних, заборгованість відповідача перед позивачем на день звільнення - 11.06.2020 року становила - 14348,78 грн., прострочені дні становлять з 12.06.2020 року по 24.02.2021 року - 258, тому 14348,78грн. х 6% =860,90грн.: 365 ( днів в році) =2,40грн. (в день) х 258 (дні прострочки) =619,20 грн. - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача. Також просила врахувати, що протягом часу з 11.06.2020 року по 26.10.2020 року (саме 26.10.2020 року було сплачено в повному обсязі борг по зарплаті), відповідач частинами двічі на тиждень щотижня здійснював виплату по заборгованості по зарплаті. В повному обсязі підприємство не мало можливості здійснити виплату зарплати та вихідної допомоги під час звільнення позивачки із-за кон`юнктури ринку, неможливістю передчасного планування завантаження виробничих потужностей, що призвело до праці підприємства у неповному робочому графіку.

Позивач в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяви про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Під час ухвалення рішення по суті просила взяти до уваги пояснення, викладені у заяві та відзив на позов, а також інші матеріали справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, що не оспорювалося сторонами та підтверджено копією трудової книжки позивача.

11 червня 2020 року позивач, перебуваючи на посаді контролера матеріалів, металів, полуфабрикатів та виробів, звільнено за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням адміністрацією ТОВ «ЛКМЗ» умов колективного трудового договору.

Згідно копії наказу ТОВ «ЛКМЗ» від 30.09.2019 року №271 встановлено на підприємстві режим неповного робочого часу для працівників структурних підрозділів з 01.01.2020 по 31.12.2020 відповідно до графіку. Оплату праці здійснювати за фактично відпрацьований час.

З копій наказів ТОВ «ЛКМЗ» № 73 від 11.03.2020 року та від № 98 14.04.2020 року вбачається, що дія наказу №271 від 30.09.2019 року призупинялась на квітень 2020 року та травень 2020 року для окремих працівників структурних підрозділів підприємства, та для таких працівників встановлювався в квітні 2020 та травні 2020 неповний робочий час за узгодженими графіками (згідно додатків до наказів). Оплату праці особам, визначеним в п.1 вищевказаних наказів, здійснювати за фактично відпрацьований час. Встановлено, що для перелічених в додатках № 1 працівників, в тому числі для позивача, наказ № 271 від 30.09.2019, за виключенням квітня 2020, травня 2020, продовжує діяти.

Відповідно до розрахунку при звільненні №00000000190 від 16.06.2020 працівника ОСОБА_1 , за період з 01.04.2020 року по 31.05.2020 року загальний дохід за квітень-травень 2020 року склав 5912,89 грн., відпрацьовано 19 днів, 152 години, 37 календарних днів; середньогодинна заробітна плата (за робочими годинам) – 38,90 грн. Нарахування з 16.06.2020 по 16.06.2020 вихідної допомоги – 8869,20 грн.

З копій платіжних доручень ТОВ «ЛКМЗ» № 1995 від 04.09.2020, № 2052 від 11.09.2020, № 2125 від 11.09.2020, № 2203 від 18.09.2020, № 2315 від 25.09.2020, № 2304 від 25.09.2020, № 2345 від 02.10.2020, № 2418 від 09.10.2020, № 2516 від 16.10.2020, № 2496 від 16.10.2020, № 2610 від 23.10.2020, № 2766 від 30.10.2020, № 2827 від 06.11.2020, №2878 від 13.11.2020 року, №2960 від 20.11.2020 року, № 3008 від 24.11.2020 року, №3015 від 24.11.2020 року, вбачається, що відповідачем перераховувалися грошові кошти із зазначенням платежу: перерахована з/плата співробітників за лютий, березень, квітень, травень 2020 за договором № 18150 від 30.05.2013 року.

Згідно копій зведених відомостей на перерахування заробітної плати та інших виплат ТОВ «ЛКМЗ» відповідно до Договору про обслуговування зарплатного проекту № ЗП-18150 від 30.05.2013 року відповідачем здійснено зарахування отриманих грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в сумі 300,32 грн., в сумі 450,48 грн., в сумі 108,25 грн., в сумі 324,75 грн., в сумі 216,49 грн., в сумі 173,19 грн., в сумі 433,00 грн., в сумі 324,68 грн., в сумі 108,26 грн., в сумі 216,51 грн., в сумі 259,77 грн., в сумі 479,58 грн., в сумі 2971,74 грн., в сумі 383,60 грн., в сумі 287,73 грн., в сумі 383,64 грн., в сумі 383,64 грн.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідачем в порушення ст.116 КЗпП України при звільненні позивачу не було своєчасно та в повному обсязі здійснено відповідні розрахунки по заробітній платі та всіх сум, що належать йому від підприємства.

Згідно довідки ТОВ «ЛКМЗ» №43 від 10.03.2021 року станом на 10.03.2021 року заборгованість по невиплаченій заробітній платі та вихідна допомога ОСОБА_1 погашена та виплачена в повному обсязі. Вказане також підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстав для примусового стягнення з ТОВ «ЛКМЗ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній та вихідної допомоги немає, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКМЗ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з огляду на наступне.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №910/4518/16 зазначено, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача було звільнено 11.06.2020 року, остаточний розрахунок з позивачем проведений 28.01.2021 року, що підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 .

Встановити достовірність виплати позивачу остаточного розрахунку щодо заборгованості по зарплаті саме 26.10.2020 року не вбачається можливим, адже будь-яких розрахункових відомостей з цього приводу стороною відповідача не надано.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі, доказів відсутності вини відповідача в невиплаті даної заборгованості не надано, суд приходить до висновку що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12 червня 2020 року, тобто з дня наступного за днем звільнення, по 28 січня 2021 року, тобто по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Пунктом 5 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньої (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 розділу IV Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Як вбачається з розрахункових листів за період з січня 2020 по червень 2020 року, ОСОБА_1 відпрацьовано: у січні 2020 року - 13 днів (104 години); у лютому 2020 році - 4 дні (28 годин); у березні 2020 року - 8 днів (64 години); у квітні 2020 року - 7 днів (56 годин); у травні 2020 року - 12 днів (96 годин); у червні 2020 року - 7 днів (56 годин), а тому посилання відповідача на наявність наказу №271 від 30.09.2019 року про встановлення на підприємстві режиму неповного робочого часу є безпідставними.

Згідно довідки ТОВ «ЛКМЗ» від 26.10.2020 року б/н середньодобова заробітна плата позивача складає 250,51 грн.

З урахуванням зазначеного, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середнього заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати на число робочих днів в період затримки.

За період з 12.06.2020 року по 28.01.2021 року кількість робочих днів складає: червень - 13 робочих днів, липень - 23 робочих днів, серпень - 21 робочий день, вересень - 22 робочих днів, жовтень - 22 робочих дні, листопад 2020 року – 21 робочий день, грудень 2020 року – 23 робочих дні, січень 2021 року – 20 робочих днів, а всього 165 робочих дня.

Таким чином, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні складає 165 х 250,51 грн. = 41334,15 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В частині визначення критеріїв для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, судом враховано правові висновки у постановах Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості (з моменту звернення про виплату належних сум у вересні 2020 року і по момент фактичної виплати заборгованості у січні 2021 року), і затримка не пов`язана з недобросовісними діями працівника; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, тобто тих втрат, які розумно можна було б передбачити для збереження рівня свого життя.

Таким чином, суд дійшов висновку, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 41334,15 грн. є пропорційним наслідкам порушення з боку роботодавця перед колишнім працівником та розумним, а тому не підлягає зменшенню.

Питання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №910/4518/16).

Судом встановлено, що позивач була звільнена за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку порушенням адміністрацією підприємства умов колективного договору щодо своєчасної виплати заробітної плати. Тому суд вважає, що несплата судового збору за позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку виплати розрахунку не є підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог.

З урахування того, що лише після пред`явлення позовних вимог з боку відповідача відбулася виплата заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги, що призвело до часткового задоволення позовних вимог, тому з відповідача в дохід держави підлягає до стягнення судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп. за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.15 ЦК України, ст.ст.116,117 КЗпП України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку виплати розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 12 червня 2020 року по 28 січня 2021 року в сумі 41334 (сорок одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 15 копійок з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок на користь держави (отримувач - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку – UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету – 22030106).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи також до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених ЦПК України), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами ЦПК України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Березівка, Порабельського району, Томської області, громадянка України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 16 січня 2001 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» , код ЄДРПОУ 32565419, місце знаходження: м. Лозова, Харківська область, вул. Свободи, буд.24.

Представник відповідача – адвокат Бусуєк Лада Афанасіївна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1057 від 19.12.2017 року, місцезнаходження офісу за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 16 березня 2021 року.

Суддя Н.А.Смірнова