Ухвала суду № 95654984, 19.03.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/7159/15-ц

Провадження № 6/638/263/21

19.03.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Запорожець Д. Д.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, -

ВСТАНОВИВ:

До Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Вимоги подання обґрунтовує тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. у зведеному виконавчому провадженні знаходяться виконавчі листи №638/7159/15-ц, видані 17.03.2016 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором та виконавчі листи №2-1342/11, видані 27.03.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк». Відповідно до ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.07.2020 року по справі №2-1342/11 замінено стягувача на ТОВ «Ей ТІ Фінанс». Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.11.2020 року по справі №638/7159/15-ц заяву приватного виконавця було задоволено та замінено сторону зведеного виконавчого провадження №62539065: боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , ухвала набрала законної сили 23.11.2020 року. Тобто, на даний час боржником за зведеним виконавчим провадженням є ОСОБА_1 . Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на квартиру: АДРЕСА_1 зареєстровано за померлим ОСОБА_2 , спадкоємцем і правонаступником якого є ОСОБА_1 . З огляду на відсутність у Реєстрі запису про державну реєстрацію права власності саме за ОСОБА_1 на вищевказану квартиру та враховуючи зазначені у поданні відомості, підтверджені матеріалами зведеного виконавчого провадження, боржнику ОСОБА_1 фактично належить квартира за адресою : АДРЕСА_1 , однак право власності на даний об`єкт нерухомого майна не зареєстровано боржником у встановленому законом порядку. Просить суд подання задовольнити.

Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд вказаного подання за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог частини 11 статті 440 ЦПК України подання розглядається без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. у зведеному виконавчому провадженні знаходяться виконавчі листи №638/7159/15-ц, видані 17.03.2016 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором та виконавчі листи №2-1342/11, видані 27.03.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

09.07.2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №62533472 з примусового виконання виконавчого листа №638/7159/15-ц, виданого 17.03.2016 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення заборгованості за кредитним договором №11183917000 з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

10.07.2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №62537718 з примусового виконання виконавчого листа №638/7159/15-ц, виданого 17.03.2016 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення заборгованості за кредитним договором №11223226000 з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

10.07.2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №62538607 з примусового виконання виконавчого листа №638/7159/15-ц, виданого 17.03.2016 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

10.07.2020 року виконавчі провадження №62533472, 62537718, 62538607 було об`єднано у зведене виконавче провадження №62539065.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.07.2020 року по справі №2-1342/11 замінено стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінактив» у виконавчому провадженні за виконанням виконавчого листа №2-1342/11 на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Ей Ті Фінанс» (код ЄДРПОУ 39555684).

18.09.2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №63086333 з примусового виконання виконавчого листа №2-1342/11, виданого 27.03.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

18.09.2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №63085726 з примусового виконання виконавчого листа №2-1342/11, виданого 27.03.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення заборгованості за договором EIVWP1102422 з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

18.09.2020 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №63082372 з примусового виконання виконавчого листа №2-1342/11, виданого 27.03.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення заборгованості за договором ETVWP1148468 з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк».

24.09.2020 року виконавчі провадження №63082372, 63085726, 63086333 приєднані до зведеного виконавчого провадження №62539065.

ОСОБА_2 , який є боржником у виконавчому провадженні, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спадкова справа відкрита приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М.

Листом від 30.09.2020 року за вих.№5803 на адресу приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. було направлено вимогу про надання інформації щодо спадкоємців померлого, склад спадкового майна та отримання документів по спадковій справі.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. направила на адресу приватного виконавця Бабенка Д.А. відповідь від 05.10.2020 року №174/01-16 та копії документів: заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини, Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Тобто, відповідно до наданої нотаріусом відповіді та копій документів спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є його син ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); до складу спадкового майна входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.11.2020 року по справі замінено сторону у зведеному виконавчому провадженні №62539064 з примусового виконання виконавчих листів №638/7159/15-ц, виданих 17.03.2016 року Дзержинським районним судом м. Харкова, та виконавчих листів №2-1342/11, виданих 27.03.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова, боржника ОСОБА_2 на правонаступника - ОСОБА_1 .

Постановами приватного виконавця від 26.11.2020 року було замінено сторону виконавчих проваджень №63082372, 63085726, 63086333: боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , отже, на даний час боржником за зведеним виконавчим провадженням є ОСОБА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта – померлого ОСОБА_2 від 10.07.2020 року №215800813, наданої приватним виконавцем, право власності на квартиру: АДРЕСА_1 зареєстровано за померлим ОСОБА_2 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.07.2020 року №215801343, наданої приватним виконавцем, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

Заявник - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. у поданні наголошує, що у Реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру саме за теперішнім боржником - ОСОБА_1 , а тому є усі наявні підстави для звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин конкретної справи, не може бути виправданим.

За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Права і обов`язки виконавця визначені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 цієї статті виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини п`ятої указаної норми, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини 10 статті 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Частинами першою та третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 Цивільного кодексу України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання судового рішення.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року (справа № 623/2000/15-к, провадження № 61-12242св18).

Застосування судом положень частини 10 статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року, справа № 2-592/09, провадження №61-8383 св18; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року (справа № 522/6400/15-ц, провадження №61-19786св18).

Встановлені обставини свідчать, що звернення стягнення на житло, в якому проживає особа, а згідно заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є виключним заходом та може бути застосовано в останню чергу, що визначено частинами першою, третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», з метою уникнення обмеження конституційних прав громадянина.

На підставі пункту 13 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

В матеріалах справи відсутні докази, що приватний виконавець звертався до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника з метою виявлення майна, на яке можна звернути стягнення, чи вчиняв будь-які інші виконавчі дії з приводу пошуку майна боржника, отже неможливо дійти висновку, що приватним виконавцем вчинено в повному обсязі дії, спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу.

Окрім викладеного, суд звертає увагу на те, що з матеріалів справи не вбачається, що боржник умисно ухиляється від виконання судового рішення, та що йому взагалі відомо про існуюче відкрите виконавче провадження.

Згідно вимог частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника, та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови.

Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 травня 2018 року (справа №916/1605/15-г).

Під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Отже, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Таким чином, належним доказом підтвердження надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження є квитанція про відправлення та повідомлення про вручення рекомендованого листа.

З трекінгу поштового відправлення 6100145555732 вбачається, що відправлення спочатку не вручене під час доставки (03.12.2020 року), а через 5 днів (08.12.2020 року) відправлення вручено, що є сумнівним, саме ж повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, яким би підтверджувалось отримання боржником зазначеної постанови приватного виконавця, до суду не надано.

Також, матеріали справи не містять доказів направлення боржнику вимоги про явку до приватного виконавця, та, відповідно, невиконання ним обов`язку, передбаченого пунктом 5 частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якого боржник зобов`язаний своєчасно з`являтися на вимогу виконавця.

Крім того, з часу подання заяви до приватного нотаріуса – 17.09.2019 року та до звернення приватного виконавця з відповідним поданням до суду – 05.02.2021 року пройшов значний проміжок часу, протягом якого боржник міг як зареєструвати за собою вказаний об`єкт нерухомого майна, так і відчужити його на користь третіх осіб, тобто не надано доказів, які підтверджують, що боржник фактично є володільцем нерухомого майна, натомість інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відображають актуальну інформацію станом на 10.07.2020 року, звернення приватного виконавця до суду відбулось 05.02.2021 року, що також свідчить про недоведеність заявником тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення подання.

Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що подання приватного виконавця про звернення стягнення на майно боржника не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги подання, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення подання по суті, прийшов до висновку, що у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 259, 260,440 ЦПК України, ст.. 18 Закону України «Про виконавче провадження» , суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Головуючий: