Рішення № 9565081, 21.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

21.12.2009Справа №2-7/3619.1-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Рельєф” (96531, Сакський район, с. Сизівка, вул. Титова, 21; 96500, м. Саки, вул. Полтавська, 3, ідентифікаційний код 32740403)

До відповідача Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта,5, ідентифікаційний код 01125591)

Про стягнення 90952,40 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Яринкіна І. В., предст., дов. від 05.08.2009 р.

Від відповідача - Серопянц Є. С., предст., дов. №ЮО-371 від 11.02.2009 р.; Безрученко Н. О., предст., до. №ЮО-2894 від 09.12.2008 р.

Сутьспору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Рельєф” звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» збитків у сумі 90952, 40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №133-Д від 21.04.2008 р. була виявлена недостача переданого порту на зберігання морського піску в кількості 649,66 тон, вартість якого за ринковими цінами позивач просить стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» як заподіяні збитки.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що за умовами укладеного договору №133-Д від 21.04.2008 р. порт лише надає площі для зберігання вантажу, але не забезпечує його зберігання, у зв’язку з чим не має відношення до недостачі піску.

Рішенням ГС АР Крим від 17.12.2008 р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Рельєф” був задоволений в повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 р. рішення ГС АР Крим від 17.12.2008 р. було скасовано та прийнято нове про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2009 р. рішення ГС АР Крим від 17.12.2008 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа передана на розгляд судді Дворному І. І. із привласненням номеру 2-7/3619.1-2009 та ухвалою ГС АР Крим від 10.07.2009 р. була прийнята до провадження.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

21.04.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Рельєф” (підприємство) та Державним підприємством «Ялтинський морський торговельний порт» (Порт) був укладений договір №133-Д, пунктом 1.1 якого передбачено, що Порт здійснює перевезення своїх флотом – теплоходом «Таврія» або субстітутом вантажу морського піску Донузлавського родовища, що належить підприємству, судовими партіями до повної вантажопідйомності судна (2900 тон) в опціоні Порта з п/п Донузлав в п. Ялта.

Відповідно до пункту 1.2 Договору Порт здійснює приймання судна, вивантаження вантажу з судна на причал, а також зберігання та відвантаження вантажу на автотранспорт.

Згідно з розділом 2 Договору Порт, серед іншого, зобов’язаний надати площі для зберігання вантажу; здійснювати контроль за виїздом-в’їздом автотранспорту підприємства на територію ГППП «Масандра» для виконання ним зобов’язань за цим договором.

В свою чергу, Підприємство зобов’язано: за власний рахунок організувати приймання вантажу в порту та сплатити перевезення, вивантаження, завантаження вантажу на автотранспорт, зважування, а також його зберігання та території ГППП «Масандра»; своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату Порту за надані послуги згідно діючих тарифів Порту та виставлених рахунків, в тому числі вартість зважування вантажу на автомобільних вагах, зберігання вантажу на території вантажопасажирського комплексу «Масандра», плату за в’їзд автотранспорту (розділ 3 Договору).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю “Рельєф” посилається на те, що відповідачем не виконані обов’язки по зберіганню морського піску, що призвело до нестачі в кількості 649,66 тон, вартість якого за ринковими цінами позивач просить стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» як заподіяні збитки.

Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, по-перше суд зазначає, що аналіз вищевказаного договору дозволяє суду зробити висновок про те, що між сторонами у справі був укладений змішаний договір про надання послуг, який містить в собі положення про надання послуг з перевезення вантажу та зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (ч. 1 ст. 937 ЦК України).

Підтвердженням того, що за вищевказаним договором №133-Д від 21.04.2008 р. відповідачем надавалися, у тому числі, послуги зі зберігання майна, є наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) по зберіганню піску та рахунки, які виставлялися Державним підприємством «Ялтинський морський торговельний порт» на оплату за надані послуги зберігання (т. І, а. с.13-14; т. ІІ, а. с. 35-36, 38-39, 42-43, 48-49, 58-59).

Згідно з частиною 2 статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Однак, матеріали справи свідчать, що відповідачем не була забезпечена схоронність переданого йому позивачем морського піску.

Так, згідно з Положенням по здійсненню контролю за проходженням навалочних вантажів через територію ГППП «Масандра» (т. І, а. с. 34) щоденно на підставі отриманої інформації по кількості вивезеного вантажу економіст ГППП здійснює розрахунок залишків вантажу, що знаходиться на складських приміщеннях. В кінці кожного календарного місяця економіст ГППП, зав. складом та представник власника вантажу здійснюють звірку залишків вантажу зі складанням акта звірки. На підставі акта звірки, кількості машин та вантажу економіст ГППП здійснює розрахунок суми оплати за зберігання вантажу, зважування та в’їзд автотранспорту.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2008 р. між економістом ГПК Урванцевою С. І., завідуючою складом Юдіною А. В. та представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Рельєф” Сидоренко Л. А. був складений акт звірки залишків вантажу, в якому зазначено, що залишок піску на складських приміщеннях ГПК станом на 01.08.2008 р. складає 2982,66 тон.

В складеному між тими самими особами акті звірки залишків вантажу від 21.08.2008 р. зазначено, що в серпні 2008 року всього було вивезено зі складу ГПК 2333,00 тон піску, та залишок на складах відсутній.

Отже, зі вказаних актів вбачається, що різниця між зафіксованою станом на 01.08.2008 р. кількістю піску та кількістю вивезеного позивачем піску впродовж серпня 2008 року складає 649,66 тон (2982,66 – 2333,00) та є нестачею, що виникла внаслідок невиконання відповідачем свого обов’язку по забезпеченню схоронності майна.

При цьому суд вважає непереконливими посилання відповідача на відсутність у нього обов’язку по збереженню піску, оскільки вказані твердження спростовуються умовами укладеного між сторонами договору №133-Д від 21.04.2008 р. та фактичними діями порту (виставлення рахунків на оплату послуг зберігання, підписання актів здачі-приймання послуг зберігання тощо).

Таким чином, суд вважає доведеним та документально підтвердженим той факт, що нестача морського піску в кількості 649,66 тон виникла саме через невиконання відповідачем належним чином своїх обов’язків по забезпеченню схоронності майна.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При цьому, статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Проте, суд не може погодитися з розміром заявлених позивачем до відшкодування збитків.

Так, відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 951 ЦК України обумовлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Отже, вказаною статтею звужено склад збитків, що підлягають відшкодуванню зберігачем поклажодавцю, лише до реальних збитків шляхом встановлення граничного розміру відшкодування всіх завданих поклажодавцеві збитків.

У той же час, суд звертає увагу на те, що при обчисленні розміру збитків позивач виходив не з ціни придбання морського піску (40,00 грн. за тону), а з вартості реалізації (140,00 грн. за тону), тобто фактично заявлені вимоги про стягнення упущеної вимоги, яка не підлягає стягненню за порушення умов зберігання відповідно до положень статті 951 ЦК України. Така сама позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 08.06.2006 р. у справі №10/172-10/277.

Крім того, суд звертає увагу на пункт 18 Тимчасової методики визначення розміру шкоди (збитків), заподіяної порушеннями господарських договорів, погодженої Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21 грудня 1990 року, яким передбачено, що вартість втраченого майна визначається як балансова вартість такого майна за вирахуванням зносу або як його вартість за ціною придбання з урахуванням транспортно-заготовчих витрат.

Отже, сума заподіяних позивачеві збитків повинна вираховуватися, виходячи з ціни придбання морського піску, яка дорівнює 40,00 грн. за 1 тону (т. І, а. с. 53, 61).

Таким чином, вартість спричинених Товариству з обмеженою відповідальністю “Рельєф” збитків внаслідок невиконання Державним підприємством «Ялтинський морський торговельний порт» своїх обов’язків по забезпеченню схоронності морського піску складає 25986,40 грн. (649,66 тон х 40,00 грн.), які підлягають примусовому стягненню з відповідача.

Державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати, повязані з оплатою експертизи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта,5, ідентифікаційний код 01125591) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рельєф” (96531, Сакський район, с. Сизівка, вул. Титова, 21; 96500, м. Саки, вул. Полтавська, 3, ідентифікаційний код 32740403) збитки у розмірі 25986,40 грн., 259,86 грн. державного мита та 33,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.